Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не припиняє вчитися
Григорій Сковорода

Цього дня 1919 року помер громадський і культурний діяч, вчений мовознавець, етнограф Науменко Володимир Павлович.

Здобувши освіту в Київському університеті, він протягом 30 років викладав у середніх школах міста Києва. А з 1905 року був директором заснованої ним приватної гімназії, знаної як «Гімназія В.П.Науменка», яку вважали найпрогресивнішою в Києві. Також Володимир Павлович був членом «Старої громади», ініціатором та активним учасник ряду культурних акцій: створення фондів для видання українських книжок і поширення освіти серед народу, організація заходів щодо скасування заборони українського друкованого слова, заснування українських періодичних видань тощо). Був одним із засновників Українського наукового товариства, а згодом його головою. З травня 1917 року він був куратором Київської шкільної округи. А у 1918 - міністр освіти Української Держави.

Володимир Науменко написав чимало статей з питань української мови й літератури. Видав «Керівництво для вивчення української мови в російських школах». Провів значну роботу щодо збирання, обробки і впорядкування матеріалів та здійснив першу редакцію чотирьох літер (А-Г) «Словаря української мови» Б. Грінченка. Також він опублікував ряд пам'яток з історії української мови та літератури, зокрема епістолярну спадщину М. Максимовича. Розшукав збірки народних пісень, зібраних З.Доленгою-Ходаковським. Зберігав «захалявні книжечки» Т.Шевченка, його портрет роботи І.Рєпіна. Окремі пам'ятки Володимир Павлович передав до Церковно-археологічного музею при Київській Духовній Академії та до Київського художнього музею.

Науменко Володимир Павлович трагічно загинув 3 липня 1919 року. Так обірвалася доля одного з талановитих синів України.