У післявоєнні часи в комплексі монастиря розміщалися всі районні управлінські структури. Потім будови обителі переходили з рук у руки різних організацій. Келії й приміщення були визнані пам'ятниками архітектури. Нині все, що залишилося від монастиря, перебуває в жалюгідному стані. На фундаменті колишнього храму розміщені різні господарські спорудження фабрики «Лілея». Святе місце закинуте й опорочене різними нечистотами. Місцева влада готує до продажу один із корпусів. В інших корпусах розміщується Любарский сільськогосподарський коледж.

Любарский Свято-Георгіївський жіночий монастир був заснований в 1616 році як православна чоловіча обитель князями Любомирськими. Протягом 1740-1832 років монастир перебував в унії й належав ордену отців Василіан, головним завданням якого було розширити уніатство й викорінити православ'я на українських землях. В 1832 році монастир був відібраний у Василіан і знову переоблаштований у православний Свято-Георгіївський чоловічий монастир.

31 січня 1873 року Указом Священного Синоду Любарський монастир став другокласним жіночим і в ньому оселилися черниці з Корецького й Городищенського монастирів. За станом на 1914 рік у Любарськом монастирі проживали 121 черниця. Причт складався з 2-х священиків і псаломщика. Черниці мали власне господарство, 117 десятин землі, утримувати жіночу школу грамоти, для якої скарбниця виділяла 100 рублів щорічної субсидії. Починаючи з 70-х років ХІХ століття й до першої світової війни, монастир вів велике будівництво й реставраційні роботи. В 1902 році було завершене спорудження кам'яного Свято-Георгіївського храму. Реліквіями Любарського монастиря були ікона святого великомученика Георгія,  частка його мощей і ікона преп. Онуфрія.

В 1922 році радянською владою монастир був закритий, а черниці розігнані. Одні розійшлися по знайомих у Любарі, а інші по навколишніх селах. Почалася велика розруха. Свято-Георгіївський храм в 30-і роки був розграбований, знесилений і в 1936-1938 роках - взагалі розібраний. А в так званій теплій церкві був обладнаний клуб.