«Волинь» (Луцьк), Катерина Зубчук, 03.07.2008

Незвичайний фах у Леоніда Безереу з селища Колки Маневицького району. Він став майстром з виготовлення ікон (на фото)
     
      
     У Леоніда - молдавське коріння. Його батько у свій час переїхав на Волинь з Молдови. А сам він народився вже в Колках. Тут і живе всі свої 23 роки. Після школи вчився у Колківському профтехучилищі на кухаря. Але про цю спеціальність тепер згадує хіба що тоді, коли захоче похазяйнувати на кухні і продемонструвати дружині свої кулінарські здібності.
     - Верх взяли гени, - каже Леонід. - Мої прадід, дід були майстрами по дереву. Як розповідає батько, односельчани йшли до них, коли треба було столярку зробити чи бочку, ночви, бо і бондарували вони. Мій старший брат Руслан навіть вивчився на різьбяра. Якийсь час він займався цим ремеслом, а я йому допомагав.
     У квартирі Леоніда зберігається декілька ікон (одна з них - вишита хрестиком) якраз у різьблених рамках. Ікони в таких рамках можна побачити і в деяких церквах. Ось тільки різьба по дереву - справа копітка, вимагає і часу більше, і майстерності. В результаті ікона в такій різьбленій рамці значно дорожча - не всім по кишені. Отож, коли Леонід взявся за виготовлення ікон, то від різьби відмовився. Рамки у нього простіші, але теж зроблені ним власноруч. І тепер його ікони є і в Колках, і в селах Розничі, Старосілля, Годомичі, Яблунька Маневицького району. А ще можна було б нарахувати десятки сіл по всій Волині, мешканці яких були замовниками в Леоніда Безереу. У Почаївській лаврі, з якою молодий чоловік співпрацює багато літ, він закупляє літографії ликів святих. Лавра і є його найпершим замовником.
     - Зараз стало легше працювати, - розповідає Леонід, - бо вже не є дефіцитними фарби, лаки, фольга. Ще сім-вісім років тому проблемно було купити деревообробний верстат. Тепер він є в моїй майстерні...
     Сам час сприяв тому, щоб Леонід зайнявся виготовленням ікон. Пішов він у школу в 1991 році. Тобто виріс уже в незалежній Україні. Саме в незалежній Україні його ремесло знайшло застосування. Адже в багатьох селах було збудовано нові церкви, відкрито ті, які використовувались за радянських часів як складські приміщення. Одне слово, з'явився попит на ікони. У розмові з Леонідом ми мимоволі зачепили тему сучасного безробіття. Зокрема серед молодих людей, яким «нема до чого рук прикласти».
     - Роботи зараз не має той, хто не хоче працювати, - переконаний мій співбесідник.
     Леонід, до речі, крім того, що ікони робить, ще й підробляє в Луцьку на будівництві. Бо, як справжній чоловік, відчуває свою відповідальність за сім'ю - дружину, двох доньок, яким два і один рік. Ставлення до свого ремесла, до сім'ї, загалом до життя ось в таких його словах:
     - Я вірю в Бога, ходжу до церкви. Може, не так часто, як годилося б. Але головне - мати Бога в душі.