Перші відомості про острів та село Городок сягають сивої давнини. Історичний документ, датований 1441 роком, свідчить, що власником місцевої церкви був великий литовський князь Лев Свидригайло. Наступна згадка про Городок - акт розподілу майна між князями Збаразькими, датований 1463 роком. Згідно з цим актом власницею Городка стала княгиня Марія Рівненська. Вона мешкала на острові, доки не звела замок у Рівному. Переселившись у новий величний замок, княгиня подарувала Городок своїй доньці - Анастасії Ольшанській-Дубенській. Наступна згадка про Городок пов'язана з ім'ям цієї жінки. У літописі Києво-Печерської Лаври можна знайти запис, датований 6 березня 1516 року, в якому сказано, що великий князь Костянтин Іванович Острозький підтверджує бажання княгині Анастасії Ольшанської-Дубенської, щоб селище Городок разом з островом та кількома навколишніми селами належали Києво-Печерській Лаврі. Інокам, які незабаром прибули на острів, землі дуже сподобалися, відтак було вирішено заснувати у Городку скит від Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

За часів існування скиту було побудовано одноповерховий монашеський корпус, до якого входила церква на честь святого пророка Божого Іллі. За переданням, на острові був також і храм на честь архістратига Михаїла. Скит, як невеликий духовний центр, досить швидко став процвітати. На острів у церковних справах і на відпочинок приїздив видатний український громадський та церковний діяч митрополит Петро Могила.

Проте православний скит у Городку виник у нелегкі історичні часи, коли все більш наполегливо розповсюджувався католицизм на Правобережній Україні. Після прийняття Брестської унії у 1569 році ті православні християни, які твердо стояли в батьківській вірі, почали терпіли багато знущань з боку католицької влади. Не обминули гонінь і ченці Городецького скиту. Неодноразово відбувалися напади та пограбування, але молитва укріплювала й надавала сил для подальшого несення послуху в обителі. У скиті знайшло притулок багато православних християн, яких влада переслідувала за сповідування батьківської віри.

13 січня 1593 року в Городку помер Мелетій Богуринський, єпископ Володимирський і Брестський, один з небагатьох ієрархів, які залишилися до смерті вірними Православ'ю. Це була велика втрата для християн, оскільки у нелегкі часи гонінь на віру мало було відважних архієреїв, які своїм подвигом і молитвами могли втримати Церкву від розколів та єресей.

1730 року скит припинив своє існування через насилля з боку влади, яка не бажала бачити цей осередок Православ'я на контрольованих Ватиканом територіях. Що стосується долі ченців Городецького скиту, яких у ті часи в монастирі нараховувалося 187 осіб, то, згідно зі старовинними переказами, вони закінчили своє життя мученицькою смертю - були втоплені в річці Устя, яка своїми водами омиває острів.

Після знищення чернечого життя Городок переходить у власність до Луцького греко-католицького єпископа Афанасія Шептицького. Він відразу перебудовує Свято-Іллінський храм на Свято-Миколаївський. Будівництво було закінчене у 1740 році, й при храмі відкрилася греко-католицька парафія.

Через півстоліття, коли західні території країни відійшли до Російської імперії, маєтком розпоряджалася імператриця Катерина II. Вона у 1794 році подарувала Городок емігранту з Угорщини графу Естергазі. Останній, прибувши у свій маєток, реконструював залишки монастирських будівель, добудував у головному корпусі другий поверх, виростив навколо нього прекрасний парк, і відтоді острів почав жити світським життям, а монастирські будівлі перетворилися на розкішний графський замок.

До 1939 року на острові проживали заможні власники. Про останніх з них - сім'ю барона фон Штенгеля - серед людей збереглися добрі спогади. Завдяки його зусиллям у Городку було відкрито початкову школу для дітей та невеличку лікарню. Крім того, барон Федір фон Штенгель полюбляв займатися археологічними розкопками і заохочував до цієї справи своїх знайомих. Результатом його діяльності було відкриття першого на Волині краєзнавчого музею, який знаходився на острові (1896 рік).

1939 року сім'я барона емігрувала в Німеччину. Після закінчення Великої Вітчизняної війни на острові у приміщенні колишнього монастиря було відкрито кістково-туберкульозний санаторій для дітей. Проте наприкінці 80-х років його перенесли в інше місце, а звільнену територію віддали Рівненській єпархії. Спочатку при Свято-Миколаївському храмі було відкрито церковну парафію, а згодом - регентське училище.

3 квітня 1993 року на свято Похвали Пресвятої Богородиці в Городку було відкрито Свято-Миколаївську жіночу обитель. Першими на шлях чернечого життя стали 13 сестер. Того ж дня у домовій церкві було освячено престол на честь святого пророка Божого Іллі. Настоятелькою обителі стала ігуменя Михаїла (Заєць).

Нині у монастирі несе послух більше 120 сестер. При обителі діє духовне училище регентів-псаломщиків та дитяча недільна школа.

1998 року розпочалося будівництво храму на честь Різдва Христового, а також нового корпусу з храмом на честь Похвали Пресвятої Богородиці. Головна святиня монастиря - благодатний образ Божої Матері «Милосердна» (Козельщанська), яка  11 січня 2000 року була передана в дар обителі Києво-Печерською Лаврою.

Монастир має скит святої праведної Анни (с. Онишківці, Дубинський район), Свято-Георгіївське подвор'є (м. Рівне) та Свято-Вознесенське подвор'є (смт. Млинів).

Підготував Володимир Плисюк

Фоторепортаж про життя обителі дивіться на сайті.