 | | |
У ХІХ ст. село перейшло у власність Параскеви Михайлівни Лупандіної, котра, як і її батько, була учасницею Кримської війни, під час якої допомагала пораненим воїнам. Відомо, що Параскева працювала у шпиталі разом із видатним хірургом М.І. Пироговим, який пізніше, живучі у своєму маєтку у с. Вишня, неподалік Вінниці, неодноразово приїжджав до Демидівки і навідував свою знайому.
Доброта душі Параскеви Лупандіної, що яскраво проявилася у її служінні ближнім, була поєднана у ній з християнським благочестям і любов’ю до Бога. Керуючись цими почуттями, поміщиця на початку ХХ століття вирішує замінити старий дерев’яний демидівський храм на новий, зроблений з каменю і цегли, і видає розпорядження кожній родині селян відробити сорок днів на будівництві церкви.
По всіх садибах збирали тоді яйця на розчин для цегляної кладки. Камінь брали неподалік біля річки. Тут був і пісок. Цеглу випікали особливу, під наглядом інженера, у спеціально зроблених пічах. Всі вантажі, які могли носити люди, набиралися у спеціальні ноші (“кози”) і на плечах виносилися по лісах нагору. Керував роботами архітектор, ім’я котрого невідоме, але встановлено, що навчався він у Словакії. Сама поміщиця примушувала перемуровувати ту чи іншу частину стіни, яка, на її погляд, була недбало або невірно зроблена.
Нарешті 1905 року будівництво храму було закінчене. Близько двох десятків різновидів цегляної кладки використовували досвідчені муляри під час його будівництва. Стіни були облицьовані гранітним червоно-сірим, з голубим відтінком, рустом, що надавав всій будові вигляд вічності, непорушної величі. Того ж року Покровський храм був освячений, і в ньому розпочались богослужіння.
Так тривало до 1936 р., коли церква була закрита безбожниками і перетворена на зерносховище. І тільки 1941 р., коли Вінниччина була окупована німцями, нові хазяї дозволили відкрити храм. Це відбулося 4 жовтня, на свято Казанської ікони Божої Матері.
Війна залишила на стінах демидівського храму свої страшні сліди — діри від куль та осколків, які ще й сьогодні нагадують про жахливі часи лихоліття. А високі склепіння Покровської церкви, напевно, назавжди збережуть пам’ять про гарячу нічну молитву мешканців села, приречених на смерть і закритих у храмі німцями.
Тоді, 1942 року, партизани спалили німецьку машину, яка стояла поряд із селом. Під підозру підпали всі демидівці. Чоловіків закрили у храмі, погрожуючи на ранок розстріляти, а жінки стояли за церковною огорожею. Настоятель храму о. Олександр Виноградський, якого закрили разом з усіма, звернувся до селян зі словами втіхи і закликав усіх з вірою помолитися Господу Ісусу Христу і Пресвятій Богородиці. Молитва у храмі тривала всю ніч. Молилися навіть ті, хто ніколи раніше не звертався до Бога. На ранок о. Олександра викликали до комендатури і повідомили, що всіх демидівців відпускають. Яка радість тоді була у селі! Врятовані чоловіки разом зі своїми сім’ями дякували за Божу милість, завдяки якій залишились живими, і за молитви і віру свого священика о. Олександра Виноградського.
Після війни і до сьогодні Покровський храм вже не закривався. Зараз тут служить протоієрей Анатолій Загрійчук, якого селяни знають не тільки як глибокодуховну людину, добру і щиру, а й як гарного педагога, який колись навіть був директором школи у сусідньому селі, а тепер у демидівській школі проводить заняття з основ православного віровчення.
Отець Анатолій є також талановитим поетом і письменником, членом національної спілки письменників України. За останні роки, будучі вже священиком, він видав 9 збірок ліричної й духовної поезії і прози. Минулого року Вінницька єпархія видала книжку о. Анатолія „Подільські стожари”, присвячену історії Демидівки, її храму, священикам і віруючим людям, які жили у цьому краї. |
