Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Зустріч відкритого православ’я з відкритим протестантизмом: як ми відзначили 500-річчя Реформації

Версия для печатиВерсия для печати
31 жовтня 2017 | Точка зору

Відкрите православ’я і відкритий протестантизм зустрілися. Софія Київська, яка є свідком єдності християнства, знову об’єднала різні конфесії у діалозі.

Подію було присвячено круглій даті, яку відзначає протестантський світ, — 500-річчю Реформації.

 

Повне відео лекції Михайла Черенкова «Відкритий протестантизм»

З’ясувати, що знають православні про протестантів, які побутують міфи про протестантизм, поставити відверті запитання та почути щирі відповіді, заповнити пробіли у знаннях один про одного — це і було метою зустрічі.

Крім того, захід було присвячено презентації книги проф. Михайла Черенкова «Відкритий протестантизм» та виходу на YouTube-каналі Відкритого Православного Університету однойменного відеокурсу пана Михайла.

Премудрість-online: Відкритий протестантизм від Михайла Черенкова

Захід у ВПУ вперше відбувся у форматі панельної дискусії. Зі сцени актової зали Теплої Софії щодо Реформації звучали думки протестантів, православних, греко-католика та філософів- релігієзнавців. Модерували подію ректор ВПУ прот. Георгій Коваленко та Михайло Черенков.

Як зауважив пан Михайло, не лише православні чи католицькі теологи, а й самі протестанти й досі сперечаються: що ж трапилося 500 років тому? Викриття Мартіном Лютером проблем зловживань владою та індульгенцій у католицькій церкві зачепило такі шари в свідомості і церковній практиці, що це спричинило руйнацію всієї системи.

Михайло Черенков запропонував подивитися на протестантизм очима Алістера Макграта, який у своїй книзі «Небезпечна ідея християнства» висловив думку, що «найкраще осягати протестантизм як «рух рухів», які мають спільні прагнення, але відрізняються з огляду на те, як ці прагнення слід, по-перше, виражати і, по-друге, реалізовувати».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Відкритий протестантизм. Михайло Черенков. Частина 1

Відкритий протестантизм. Михайло Черенков. Частина 2

Відкритий протестантизм. Михайло Черенков. Частина 3

Учасники обговорення мали можливість висловити свій погляд на Реформацію, наводили аргументи «за» і «проти», а також розповіли, який вплив вона мала на їхнє життя.

Пропонуємо короткі тези виступів усіх доповідачів.

О.Андрій Дудченко, священик УПЦ

Що, на мій погляд, є доброго в Реформації. Пошук джерел та звернення до них. Це ніколи не перестає бути актуальним і для нас сьогодні також. Звернення до Євангелія як до першоджерела віри, Святого Письма і його актуалізація, утвердження того факту, що воно є завжди живим і актуальним.

Що недобре, як на мене, — це заперечення традицій. Можна заперечити певну традицію, можна критикувати певні історичні недоліки в тій чи іншій традиції, але не може існувати спільнота людей без власної традиції. Відкидання традиції — це фактично створення своєї традиції. Не факт, що вона буде більш автентичною і кращою за ту, яку відкидаєш.

Канони Святого Письма — це теж традиція. Що сформувало канон? Він «не впав з неба», це довгий процес історії. При чому цікаво, що остаточне формування канону завершилося саме завдяки Реформації. Тож, водночас, це і позитивний аспект.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувачка відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України

У цій ситуації 500-літньої давнини мене приваблює руйнування церковної, релігійної монополії, яка на той момент існувала в Європі. Я проти будь яких монополій. Я за те, щоб всі релігії існували вільно. Думаю, в цьому ми є послідовниками Лютера, бо він вважав, що віра — це свобода. І якщо ми віру розуміємо як належність, яка жорстко визначається церковними рамками чи традиціями, то ми є несвободними.

Друге, що мене приваблює, — це багатоманіття, відкриття простору для людської творчості. Правда, хто буде визначати, що саме ось ця творчість в релігійному полі угодна Богу чи неугодна, важко сказати. Тобто, сам по собі принцип, який був закладений 500 років тому, що кожен може інтерпретувати джерело, як він вважає за потрібне, і бути в прямому зв’язку із Богом без будь яких посередників, сам по собі має знак «+» і знак «-».

Тому, я думаю, що ті, хто сьогодні стоять на стороні «pro», всіляко будуть відстоювати цей принцип, який з’явився в релігійному житті. А ті, які стоять на позиціях «contra», всяк будуть його засуджувати.

Федір Райчинець, протестантський пастор, завідувач кафедри теології Української євангельської теологічної семінарії

Хочется процитировать православного богослова Ярослава Пеликана, который разграничивал традиции и традиционализм. «Традиции — это живая вера мертвых, а традиционализм — это мертвая вера живых». Да, протестантизм дал мне не только толчок к возвращению ad fontes, не только то, о чем вначале говорил Михаил Николаевич, «движение в движении», но и открыл саму проблематику, что мы имеем в виду, когда говорим ad fontes. И здесь мы поняли, что, говоря об ad fontes ранней церкви, речь не идет о чем-то однородном, монолитном, мы говорим о разнообразии уже там. И это как положительный момент, так и задача, которая для нас остается незавершённой, открытой для дальнейшего исследования.

Второе — это то, что есть проблема толкования Писания. Для меня как протестанта это серьезная проблема. Должен ли каждый человек иметь доступ к Священным Писаниям на доступном и понятном ему языке? Да. Должен ли каждый толковать в меру своей образованности или его отсутствия? Хороший вопрос. И в протестантизме это снова открытый вопрос. Для меня он неразрешенный. Ведь каждый прихожанин — читатель, а читатель — это автоматически и толкователь. И куда он натолкует, большой вопрос.

Все великие эпохи, вехи начинаются благодаря неосознанности последствий этого. Если бы Лютер понимал, какой «ящик Пандоры» открывает, захотел ли бы он его открыть? Но он его открыл, и мы сейчас живем со всеми возможными положительными, отрицательными последствиями. Потому мне больше нравится говорить, что мы отмечаем не Реформацию, а начало Реформации. Не думаю, что она закончилась, она продолжается, и мы не понимаем, куда она еще нас приведет и что нам откроет.

О.Богдан Огульчанський, священик УПЦ, науковий секретар Відкритого Православного Університету

Те, що мені імпонує, що я бачу з практики, чим певною мірою захоплююсь, вивчаю і вважаю, що нам, православним, треба цього вчитися, — це активна соціальна діяльність. Це те, про що ми мріємо і називаємо «літургією після літургії». Ми бачимо, що наша молитва — чудова, прекрасна, необхідна. А люди йдуть із храму з почуттям: «Що далі?» Вони хочуть ще кудись йти, щось робити. І ми не завжди знаходимо відкритий простір продовження цієї літургії. І коли я бачу, що протестанти закладають це в основу свого віросповідання, свого свідчення, мені це дуже імпонує. Це те, що треба всім знати, уміти і продовжувати це робити.

А викликають в мене питання два аспекти. Перше, що збільшує дистанцію між різними конфесіями не лише в догматичному, а і в практичному плані. Це не тільки формальна сторона. Якщо православний почитає канони, там написано: «Хто помолиться з єретиками, той буде відлучений». Це одразу лякає, звичайно. Але існує певна традиція молитовна, певна модель молитви. І я не зовсім розумію, наскільки ми близькі в цьому плані. Я можу уявити, як виглядає обличчя православних після літургії, можу уявити, як виглядає обличчя католика. Але я не дуже уявляю, як виглядає після молитви обличчя протестанта. В мене немає досвіду, але є підозра, що ми не досить близькі в цьому плані. Тож один момент — різна молитовна практика.

Друге питання: наскільки готові наші конфесії протистояти обмирщвленню нашого духовного життя. Багато людей мріють, що є таке місце на землі, де є інший світ, що люди не обмирщвляються в монастирі, їдуть туди, щоб почерпнути те, чого немає в нашому секулярному світі. Наскільки це відчуття потреби віддаленості від секулярного, потреби інакового притаманне протестантизму? Це для мене теж питання.

Роман Островський, греко-католицький священик, віце-ректор з навчальної частини Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ

Коли зароджувався протестантизм в Європі, наші православні владики, Іпатій (Потій) намагалися зрозуміти, що в нас йде не так. Коли Мартін Лютер і його послідовники дивилися, що відбувається в західній церкві, розуміли, що треба щось робити. Приблизно така ж думка виникла в голові українських православних, які, дивлячись на цей занепад ієрархії, навчання, проповіді, богослужіння, розуміли: треба щось робити. І їхньою єдиною відповіддю на той час було рушити туди, де відбувалися зміни.

Протестантизм тоді був дуже активний в Польщі, Литві. Там приблизно 50% тодішніх князів, воєвод вже були протестантами. Владики їдуть до Риму і намагаються зробити унію. Їхня відповідь дала цікавий плід — існує уніатська греко-католицька церква. Думаю, що свого часу вони теж були своєрідними протестантами.

Мене завжди дивувало і приємно радувало, коли я заходив у папський біблійний інститут в Римі і бачив величезні полиці коментарів книг, монографій, дослідників Святого Письма, що там були різні автори – чи це католицький автор, чи протестантський, чи меноніт, чи будь-хто інший, але якщо ти науковець, то твоє місце тут. Що б я хотів, щоб ми взяли від протестантизму, — рух до книги, якісної книги, яка б була відповіддю, яка б не говорила загальні, відомі речі, а ставила знак питання і виклик.

Мене тішить, що у католицькій церкві є документ, який допомагає інтерпретувати, пояснювати Святе Письмо. Це велика допомога, коли треба відрізнити негативні, фундаменталістські підходи і побачити, куди можна впасти в протилежному напрямку. Це мене також тішить в діалозі, який повинен відбуватися.

В’ячеслав Горшков, старший методист фонду «Відкрита Біблія»

Як християнин я формувався у протестантському середовищі. У 20 років я прийшов до баптистської церкви і там отримав хрещення, а через 8 років перейшов до православної.

Дійсно, 500 років тому почався дуже важливий процес. Що він значить для мене сьогодні? Протестантизм зробив дуже важливий крок до неімперської моделі єдності християнської церкви, яка існувала і домінувала до того. Бо перша церква хоча й існувала у межах імперії, але вона не була імперською, вона стала такою пізніше. І цей зворотній крок до антиімперськості є дуже значимим. Бо більш антиімперської книги, ніж Біблія, я просто не знаю… І цю модель іще не усвідомила більшість християнського світу. Думаю, саме в дослідженні цього питання ми знайдемо і нову ідентичність, і нову єдність.

Юрій Чорноморець, релігієзнавець, професор НПУ імені М.Драгоманова

500 років Реформації — це для мене історична незворотність. Я б сказав, що поява протестантизму була спричинена не нашими думками, не кризою церкви. Вона була спричинена Біблією.

Річ у тім, що Лютер читав Біблію і там знайшов певні відповіді на ті виклики, які стояли перед ним особисто. Не знайшов би Лютер, знайшов би хтось інший. Звертаю вашу увагу на книгу Джеймса Данна «Єдність і різноманіття в Новому Завіті». Він показує, що в ранньому християнстві, яке зафіксоване ще в Писанні, вже є протокатолики, протоправославні і є протестанти в значному різноманітті… Чому існує православ’я? Тому що існує Іоаннів корпус. Не було би Павлового корпусу, не було би протестантів. От він і «вибухнув» у XVI ст. Міг і раніше, це прагнення було, — ще в часи Франциска Ассизького. Але у ранній церкві наявність різних ідентичностей або різних варіантів єдиної християнської ідентичності не заважало зберігати братські відносини між церквами.

Андрій Клюшев, священик УПЦ

Что для меня Реформация? Мне очень нравится ее нравственный момент — Лютер как личность. Это маленький, но честный немец, который не побоялся озвучить те неправды, которые он распознал в учениях об индульгенциях. Может, если б он знал, к чему это приведет, неизвестно, как повел бы себя. Но на рейхстаге в Вормсе он сказал: «На этом стою и иначе никак не могу». Он проявил свою позицию. Не нужно бояться говорить о проблемах, которые существуют в церкви. И улучшение — это и есть реформация, восстановление той формы, ad fontes — возвращение к источникам, к первохристианству.

Денис Гореньков, координатор ініціативи «Місія в професії» міжнародної місіонерської організації «Місія “Євразія”»

О Реформации я впервые прочитал в книге «Настольный справочник атеиста». Первое мое знакомство с христианством было по этой книге, изданной в 60-70-е гг. А первое знакомство с Евангелием — через тексты, которые публиковались в журнале «Юность» в 80-е гг.

В 11 лет я крестился и мои знакомые дали мне книгу В.Лосского о понимании Троицы. Я очень хотел понять, что там написано. Но не мог... И буквально через некоторое время мне дали книгу Джоша Макдауэла «Не просто плотник». Она мне «пошла» прекрасно, и, наверное, это и повлияло на то, что я начал двигаться по баптистской, евангельской магистрали.

Я благодарен Реформации в том виде, в котором она до меня дошла, в том, что я смог «пойти в первый класс» в евангельской церкви. Это и книги Макдауэла, и община… Поэтому для меня большой позитивный импульс Реформации в том, что мы, мое поколение, сумели, благодаря реформации, закрепиться в христианстве, как первоклашки в первом классе. Но я продолжаю думать о том, значит ли, что оставаться в евангельском, реформаторском сообществе — это оставаться в первом классе? И да, и нет. Думаю, в каком-то смысле движение людей далее к православию — это движение роста, «ко второму, третьему классу». Но я для себя вижу смысл в том, чтобы оставаться в рамках своей традиции, понимать ее, углубляться в нее. Мне кажется, в реформаторской традиции тоже есть глубина, не только «школьный», но и «университетский» уровень.

Юрій Ліфансе, голова київської благодійної організації «Друзі Спільноти святого Егідія»

Ми маємо бути вдячними за повернення Слова Божого людям. Мені здається, це те важливе, що отримали не тільки реформатори, а й усі церкви. Бо коли церква дійшла до ІІ Ватиканського собору, саме завдяки богословам-реформаторам з’явилися цитати і намагання зрозуміти Слово Боже, яке читається вже в ХХ ст. Це, мабуть, найбільша заслуга, за що ми маємо бути вдячні, — за переклади, зрештою, за розвиток мов.

Насправді, це велика революція, яка відбулася і відбувається зараз. Мені здається, це дуже гарне поле для об’єднання зусиль і наближення між собою. Тому що Слово Боже — це те, що нас єднає.

Але, разом із тим, наше різноманіття дуже часто стає приводом для конфліктів. Найбільшими фундаменталістами, яких я зустрічав у своєму житті, були протестантами. Це сектантський дух, який, на жаль, є. Але за останні роки в мене дуже змінилося ставлення до протестантів. Найперше — це Слов’янськ і мученики-протестанти, які першими загинули, тому що вони були християнами і пішли допомагати тому, хто був поряд. Ніхто не може звинуватити їх в українському націоналізмі. Вони були християнами і тому — справжніми патріотами. І це вплинуло на зміну мого ставлення до протестантських церков.

«Реформація: pro & contra»: фоторепортаж з публічної дискусії у ВПУ

***

Окремою темою під час зустрічі стало хрещення дітей у баптистів. Також учасники зустрічі торкнулися питань християнської койнонії, перспектив спільного причастя і молитви, соціального екуменізму та екуменізму мучеництва. Активну участь у дискусії брали слухачі із залу.

Завершився вечір автограф-сесією від Михайла Черенкова.

Підготували Анна Власенко та Вікторія Кочубей

Протоиерей Георгий Коваленко
Михайло Черенков
Протоієрей Богдан Огульчанський
Людмила Филипович
Протоієрей Андрій Дудченко
Федір Райчинець
Роман Островський
В’ячеслав Горшков
Юрій Чорноморець
Андрій Клюшев
Денис Гореньков
Юрій Ліфансе
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості
Реформація-500

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
510

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар