Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Зимненські мироносиці

Версия для печатиВерсия для печати
16 травня 2016 | Репортаж

На високих горах Волинської землі, серед пасторальних пейзажів щодня ось уже кілька століть поспіль пролягає шлях жінок, які, вирушивши за Христом, день у день продовжують служити Йому.

Зимненський жіночий монастир. Колись на цих насипних валах ще до хрещення Русі жили дулібські племена, а на одній із гір стояв храм їхнього бога Велеса. Потім, у 1001-му році, на ці пагорби приїхав великий князь Володимир і заснував тут церкви, а згодом і чоловічий монастир.

За своє тисячолітнє існування Зимне неодноразово руйнували і розорювали. Кілька разів монастир закривали. А з 1895 року його передали в жіночі руки.

Після десятиліть богоборчої влади, на початку 90-х, святиню повернули Церкві. Тоді, у 1991-му,  дванадцять корецьких черниць, переважно молодих дівчат, прийшли на Святу Гору і почали усе «з нуля».

Матінка Лукія згадує, що не було жодного вцілілого храму чи корпусу, придатного для життя. Тим першим сестрам випала найважча ноша. В монастирі не було ні газу, ні води. І практично всю роботу — і чоловічу, і жіночу — доводилося виконувати юним тендітним дівчатам.

«Ми ходили на річку прати білизну. Воду носили з долини, з колодязя. Але в той час Господь давав дуже велику благодать, — згадує матінка Лукія події сімнадцятирічної давнини. — Ми, юні, молоді дівчатка, по п'ятнадцять — дев’ятнадцять років, трудилися для обителі і вірили, що монастир стане на ноги і розцвіте…»

І справді, монастир розцвів. Щороку на родючих волинських землях сестри сіють пшеницю та «всяку пашницю». А ще вирощують городину, доглядають за фруктовими садами, тримають корівок, печуть свій хліб, шиють облачення...

І все це — стараннями слабких і сильних жіночих рук, молитвою та опікою матінки ігумені та самих сестер. Коли послушниці приходять в обитель, то проходять крізь усі існуючі послухи: від важчого до легшого і навпаки, щоб не було жодних преференцій. Тут усі рівні і працюють однаково.

Корівник, сестринська кухня, поле, теплиці — кожна сестра монастиря знає усі ці роботи.

Що вже казати про щоденний, як тут називають, «загальний» послух. Та понад усе тут дбають про древні храми та їхні святині.

Під землею, під територією монастиря, на довгі десятки метрів тягнуться печери. Подібні до київських, лаврських, вони є ще древнішими за монастир. Їх заснували афонські ченці, які прийшли колись на святі гори. Вони дуже схожі на києво-печерські лабіринти. І за зовнішнім виглядом, і за внутрішнім укладом печерного життя. Там у свій час молилися і несли великий подвиг монахи-печерники. Матінка Лукія каже, що й донині відчувається їхня благодать і молитва.

Звичайно ж, головною святинею монастиря є Зимненська чудотворна ікона Божої Матері. Її Зимному подарував святий рівноапостольний князь Володимир на честь освячення обителі. 1006-го року.

Іконі більше тисячі років. «Але вона досить гарно виглядає, — каже матінка Лукія. — А все тому, що в 1995 році, коли ікона подорожувала по Україні і знаходилася у Києві, у Введенському чоловічому монастирі, образ обновився. Ікона стала, як новенька».

Особливою милістю Божої Матері є те, що вона допомагає при проблемах із зором, зцілює онкохворих і посилає бездітним сім’ям дітей.

«От так спочатку бачиш: приїжджають люди молитися до ікони, а потім — уже дякувати. Разом із дітками», — каже матінка Лукія.

Монастир — під особливим покровом Божої Матері. Сестри — послушниці ігумені, а вона — самої Богородиці. Колись Зимненський образ був у Корецькому жіночому монастирі. Саме там перед Богородицею молилася матінка Стефана, майбутня настоятелька Зимненської обителі. І якось на Різдво на молоду черницю раптово перекинулася лампадка з олією...

«Я дуже сильно плакала, що залишилась без головного убору на свято, на Різдво, — згадує ігуменя Стефана. — А до матушки всі йшли вітати у парадній церковній формі. І мені було дуже печально… Та рівно через десять років мене направляють у Зимне, в монастир».

Тоді матінка Стефана забула про той прикрий випадок. Та якось до неї підійшла одна черниця і сказала: «Ось бачиш, а ти плакала. А Матір Божа тебе помазала ще за 10 років у Зимненську обитель…»

Тепер матінка Стефана називає те «помазання» не інакше як Божим благословенням. І на свої сили ніколи не сподівається і до сьогоднішнього дня: «Ніколи не покладаюсь на свої вміння, свою мудрість, — каже матінка настоятелька. — Якщо треба, звертаюсь за допомогою до Бога і до Божої Матері. І знаю, що вона нас ніколи не залишить, якщо ми будемо до неї звератися з молитвою».

А сестри й сьогодні приходять в обитель, аби йти за Христом і прославити своїм трудом і молитвою і Його, і Його Пречисту Матір.

Підготували Олена Короткошейко та Вікторія Кочубей

Успенський Святогірський Зимненський ставропігійний жіночий монастир
день жен-мироносиц

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1116

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар