Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

За круглим столом в УНІАНі радилися: як повернути мир в душі, обпалені війною

Версия для печатиВерсия для печати
25 грудня 2014 | Репортаж

24 грудня в УНІАНі відбувся круглий стіл «Психологічні і духовні проблеми військових та їхніх сімей: як повернути мир в душі?».

До участі були запрошені священики Української Православної Церкви, представники державних та громадських організацій, психологи. Саме ті люди, які щоденно в своїй діяльності стикаються з проблемами військовослужбовців, поранених, медперсоналу, журналістів, що працюють на передовій. А також вимушених переселенців і дітей.

На порядку денному ставилося два основних питання:

1)    психологічні та духовні потреби і проблеми військових та їхніх родин;

2)    як повернути мир у душі.

Та під час обговорення з’ясувалося багато подробиць, про які нам, пересічним людям, які здебільшого слідкують за ситуацією через екран ТБ та в інтернет-стрічці новин, важко навіть здогадатися.

Модерував обговорення протоієрей Сергій Ющик, настоятель Свято-Воскресенського (Афганського) храму, що на території Києво-Печерської Лаври.

 

«Ідея круглого столу народилася… біля мощей прп. Іллі Муромця, ― сказав, відкриваючи збори отець Сергій. ― Всі ми знаємо, хто він такий, його історію. Та мало звертаємо уваги на те, що, вдало проживши життя військового, захисника і оборонця своєї Батьківщини, він майже 20 років провів у монастирі ― Києво-Печерській Лаврі. Тут подвизався разом з монахами. І по сьогодні його нетлінні мощі почивають в печерах.

Людина боронила мир, повернулася з війни героєм... Звичайно, він міг і «почивати на лаврах» переможця. Але чому пішов у монастир? Напевно, для того, щоб продовжувати боронити мир.

Тільки якщо частину життя він боронив його зі зброєю в руках, то потім він боровся за мир у своїй душі і за мир в душах тих людей, які приходять до молитви».

Військовослужбовці ― взірці відданості і честі. Та як достукатися до сердець, обпалених «Градами»?

Слово взяв голова Держслужби України у справах ветеранів війни і учасників АТО Артур Дерев’янко.

«Всі учасники АТО перебувають під впливом бойових стрес-факторів: свист куль, розриви мін, снарядів, смерть товаришів, розлука з близькими…

Під цими стрес-факторами знаходяться і ті люди, які працюють в зоні АТО і допомагають нашим військовим кувати перемогу: журналісти, сім’ї, які чекають повернення своїх близьких.

Та, виходячи з того, що ніхто не очікував цієї війни, ми практично не розвивали напрямки духовно-психологічної підтримки людини.

На жаль, у нас досі немає інституту капеланів.

Основною проблемою підготовки наших воїнів є спілкування з Богом. Треба, щоб військові капелани все-таки були введені до військових частин.

У суботу-неділю капелан може читати проповіді, бути в якості пастора, а інший час проводити з бійцями на полі бою, в тренувальних таборах. Він як священнослужитель матиме те саме навантаження і стресові ситуації, що й солдати. І своїм прикладом буде показувати, що цих стресових ситуацій можна уникнути, зробивши духовний місток між душею і Богом», ― зазначив Артур Дерев’янко.

Також важливою загальнодержавною проблемою є відсутність практичних психологів, які після повернення наших бійців із стресових зон могли б працювати із ними, проводити психологічну реабілітацію та надавати допомогу.

«Практичні психологи ― це ті люди, які могли б повернути бійців до суспільного життя.

З власного досвіду можу сказати, що дуже важливо для військових відчувати, що за ними стоїть держава, надаючи соціальні гарантії, Церква і родина. Це три основні складові, які гуртували б душу нашого військовика», ― підкреслив голова Держслужби України у справах ветеранів війни і учасників АТО.

Само «не рассосется»

Продовжила тему грамотної психологічної підтримки військових та постраждалих внаслідок проведення АТО та переселення Ганна Лелик, психолог, керівник Київського майданчика і Міжнародного інституту екзистенційного консультування.

«Есть основная трудность в том, что люди, которые возвращаются из зоны боевых действий, не склонны обращаться к психологам, потому что боятся какого-то диагноза.

Бытует мнение: «само рассосется». Как у нас принято, любое плохое состояние называют депрессией: будет депрессия и «само пройдет».

Но эта «депрессия» нередко, к сожалению, «лечится» с помощью алкоголя и других психотропных веществ. То, что переживаем сейчас все мы, психологи называют посттравматичным стрессовым расстройством. Оно отличается от депрессии. И посттравматичный синдром является диагнозом, который ставят человеку, находившемуся в каких-то тяжелых жизненных ситуациях.

Происходящее в нашей стране печально тем, что посттравматичный синдром ставят после 6-ти месяцев от начала стрессового события. Потому нам всем, длительное время живущим в состоянии постоянного стресса, можно ставить этот диагноз.

Пережив единичный стресс, например, стихийное бедствие, человек идет дальше, уже на что-то опираясь. Нам опереться не на что. Мы не знаем, когда это закончится.

В связи с этим людей, которым требуется помощь, огромное количество. И, к сожалению, они не идут к психологам, потому что боятся мест, где проводится реабилитация. Зачастую это психоневрологические диспансеры. И «штампа» с диагнозом, который может негативно повлиять на дальнейшую социализацию человека».

Посттравматичний синдром можна ставити не лише військовим та їхнім сімям, вважає психолог. Страждає величезна кількість дітей.

«Недавно у нас на приеме была девочка, которая «спасает свою кошку». У нее появилась такая игра. Известно, что в посттравматичном синдроме человек постоянно пытается пережить ситуацию вновь в надежде, что она как-то изменится. У ребенка это «вылезло» в такую навязчивую игру. Это действительно страшные вещи…».

Також Ганна висловила занепокоєння, що найважче, з чим доведеться стикнутися, ― це відсутність достатньої кількості підготовлених фахівців для роботи з людьми із посттравматичним синдромом. Зараз багато робиться на волонтерських засадах. Але цього, на жаль, не достатньо...

Феномен сьогодення: суспільство починає об’єднуватись

У розв’язанні психологічних та духовних питань військових та їхніх родин учасники круглого столу багато говорили про такий фактор, як довіра.

«Коли ми їхали по зоні АТО від Старобільська і Нового Айдара до Маріуполя, ― поділився отець Сергій Ющик, ― нам вдалося поспілкуватися з різними солдатами. Запам’яталася одна дуже цікава розмова. Говорив це кадровий військовий, який вже 23 роки в армії. Він сказав: «Я 23 роки жив з однією думкою, що нема нічого доброго в цьому світі, і довіряти потрібно тільки самому собі і більш ні на кого не надіятись. Але буквально пару останніх місяців свого життя волонтери повернули мені довіру: віру в людей, в суспільство, в наше братерство. Віру в життя»».

Також перед журналістами виступила і заступник голови громадської спілки «Крила восьмої сотні» Олена Варишко.

Усім присутнім цікаво було дізнатися, що головою «Крил восьмої сотні» є Ірина Міхнюк, дружина воїна-афганця Олега Міхнюка, який трагічно загинув під Новосвітлівкою у серпні цього року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ. Предстоятель УПЦ звершив відспівування сотника Олега Міхнюка

Сьогодні біля Десятинної церкви було мирно. Лідери ВК «Наступ» запевнили - провокативної інформації більше не буде

Олег був активістом Євромайдану і одним із засновників громади та парафіянином Свято-Воскресенського (Афганського) храму.

«Его жена Ирина вместе с боевыми побратимами приняла эстафету от Олега. В ноябре 2014 года был создан Всеукраинский союз семей погибших и без вести пропавших участников АТО «Крылья восьмой сотни», ― розповіла Олена. ― Союз ― общественное объединение, направленное на всестороннюю помощь, социальную адаптацию семей погибших и без вести пропавших».

А Артур Дерев’янко додав, що відтепер усі зусилля державних органів влади, волонтерських організацій, громадських об’єднань, ветеранів усіх поколінь координуватимуться Держслужбою України у справах ветеранів війни і учасників АТО.

«Разом із комітетом Верховної Ради підготовлений проект закону і поправки до нього, які враховують інтереси і сімей загиблих, і роботу волонтерів… Думаю, що новий склад Уряду прийме ці поправки, люди не будуть забуті».

Сьогодення показало феноменальну річ, якої ми не мали упродовж багатьох останніх років: суспільство воістину починає об’єднуватись. «Ми навіть по своїх храмах бачимо, ― сказав отець Сергій, ― що приходять з одним питанням: «Як ми можемо допомогти? Куди передати допомогу, як щось, десь зробити?»».

Потрібно ламати інформаційні штампи, інформаційний вакуум. І робити це не в деклараціях і заявах, а в безпосередній роботі.

Про проблеми військових, які опиняються в лікарнях з самої передової, говорив протоієрей Олег Кучер, координатор по роботі з військовими медичними закладами (Харківська єпархія УПЦ).

Лікар у нас один: душі треба лікувати в Церкві

Настоятель храму Всіх святих воїнів протоієрей В’ячеслав Яковенко (Київ) висловив побажання, щоб ті хлопці, які нині виконують свій обов’язок, захищаючи Батьківщину, ставали для прийдешніх поколінь героями. Як колись для старших поколінь були героями учасники Другої світової.

«Когда начинаешь общаться с воинами, а контакта предварительного нет, ― поділився отець В’ячеслав, ― то говоришь: а вы знаете, что воины ближе к Богу, чем другие люди? Спрашивают: а почему? Потому что вы своим служением исполняете Евангелие. В Евангелии от Иоанна написано: «Нет больше той любви, чем положить душу свою за друзей своих». Лекарь у нас один: души надо лечить в Церкви».

Безумовно, для всебічної допомоги бійцям потрібні об’єднавчі зусилля багатьох людей.

«Церковь просто не имеет никакого морального права находиться ВНЕ этого, ― зазначив отець В’ячеслав. ―  И она не находится. И сейчас при участии Всеукраинской организации «Крылья восьмой сотни», киевской организации инвалидов, пострадавших от мин, на базе Международного центра инвалидов, пострадавших от мин, мы создаем Центр реабилитации участников и инвалидов АТО, где будем заниматься с членами семей погибших и пропавших без вести».

Протоієрей Стефан Ярема, голова Волинського православного братства тверезості (Волинська єпархія) розказав про те, що кожен може зробити зараз для військового, який тримав зброю, був на передовій, щоб ця людина повернулася до нормального життя.

«Ми знаємо згубний вплив алкоголю на людину врівноважену, але алкоголь впливає на особистість, руйнує її навіть у мирний час. Що вже казати про того, хто поранений війною повернулася додому, в кого сліди війни не загоїлися? Кожен має розуміти, коли він зустрічає свого товариша з фронту із пляшкою пива, то можуть бути невідворотні наслідки. Тож я закликаю всіх робити тверезе середовище буття серед тих, хто повертається із зони АТО».

Підсумовуючи загальні тези, протоієрей Владислав Діханов, голова Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань сказав так:

«Время лозунгов прошло. Время тотального созидания, восстановления разрушенного еще не началось. И чтобы эта пауза, пустота не разъела человека, ему нужно помочь. Здесь психологи и духовенство должны быть рядом, чтобы человек смог справиться с навалившимся грузом самоанализа».

 Особлива подяка за надані відеоматеріали

прес-центру УНІАН та Ірині Головатенко

Синодальний відділ УПЦ із соціально-гуманітарних питань
протоієрей Сергій Ющик
Протоиерей Владислав Диханов
Анна Лелик
Посттравматическое стрессовое расстройство
Посттравматический синдром
ПТСР

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2469

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар