Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Поминання спочилих на Радоницю: ми зберегли назву і суть, а навіщо це робиться ― забули

Версия для печатиВерсия для печати
20 квітня 2015 | Церковні свята

Протодиякон Микола Лисенко та протоієрей Сергій Ющик ― про правила та особливості великоднього поминання спочилих.

Суть християнства ― у подарованому безсмерті

— Перша неділя після Великодня і всі наступні дні пов’язані із великоднім поминанням спочилих. Яким є духовний сенс цього поминання? Адже ми знаємо, що ставлення до смерті в Старому, Новому заповіті і в сучасній християнській церкві є дещо різним. Як відомо, першохристияни правили Літургію на мощах мучеників. Тобто наше філософське розуміння самої смерті є дещо іншим, ніж у старозавітні часи людства.

Тож, отче, розкажіть, будь ласка, про духовний зміст великоднього поминання спочилих та про те, як його варто проводити правильно.

— Справа в тому, що взагалі новозавітне божественне одкровення, новозавітна євангельська звістка міститься в двох словах: «Христос воскрес!» І ми вже співаємо в церкві «Христос воскрес із мертвих і Своєю смертю смерть подолав».

Відповідно суть християнського вчення полягає не тільки в тому, що в нас є заповіді Христові, не тільки в тому, що Христос дав золоте правило моральної поведінки «не робіть іншому того, чого не бажаєте собі». Суть християнства в тому, що людина була смертною і Господь дарував їй безсмертя.

Дехто подумає: адже людина від самого свого створення мала безсмертну душу! Так, людина була створена з безсмертною душею. І смерті як такої не існує і не існувало ніколи. Тим паче, Господь смерті не створював.

Апостол Павло каже, що через одну людину в людей увійшов гріх, а через гріх увійшла смерть. Таким чином, можемо говорити, що смерть ― це не просто момент розділення душі й тіла. Смерть ― це, перш за все, розділення буття від буття, коли буття перетворюється на небуття. Якщо ми, згідно зі Священним Писанням, можемо сказати, що джерелом буття є Бог, то відділення від Бога є смертю.

І в старозавітні часи ставлення до смерті було досить специфічним: кожен усвідомлював, що смерть ― це наслідок великої гріховної катастрофи. Померла людина вважалася своєрідно нечистою, її скоріше ховали. І усвідомлення того, що для цієї людини є блаженна вічність, не було. Не було усвідомлення того, що людина залишається безсмертною. Те, що вічність чекає нас, було, але кожен усвідомлював, що ця вічність поки що без Бога.

Відповідно, втілення Бога ― це суть нашої віри в те, що Господь стає людиною, помирає, як людина, воскресає, і тепер до нашого буття приєдналося справжнє джерело буття, яким є Бог. І суть нашої віри полягає в тому, що останній найсильніший ворог нашого життя ― смерть ― він подоланий.

Пророк Ісая, а зрештою й апостол Павло повторює його слова, каже: «Смерте, де твоє жало, пекло, де твоя перемога?»

Коли ми святкуємо Світле Христове Воскресіння, ми співаємо у тропарі «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав». Якщо ця смерть подолана, відповідно, ми повинні ділитися цією радістю не тільки з тими, хто біля нас живий. І логічно, що пасхальні торжества пов’язані із поминанням померлих.

Якщо говорити про літургічний устав Церкви, то звичайно поминання померлих починається у вівторок, через тиждень після Пасхи.

Якщо говорити вже про укладені традиції, які сформувалися у радянській і пострадянський час, коли стільки вихідних, щоб вийти до могил своїх рідних не було, то фактично в багатьох населених пунктах поминання починається з третього дня Пасхи. І якщо так розібратися, це не суперечить церковному уставу, тому що і молитва за упокій не може затьмарити свято Світлого Христового Воскресіння.

Зрештою, ми знаємо житіє одного преподобного Києво-Печерського, який доглядав гроби померлої братії, і в решті-решт пішов до їхніх домовин, вигукуючи «Христос Воскрес!», і почув у відповідь «Воістину Воскрес!».

Ми йдемо у пасхальні дні до своїх рідних, близьких, які вже відійшли з цього світу, для того, щоб із ними поділитися радісною звісткою,  — Христос Воскрес! Він воістину воскрес і, за словами апостола Павла, всі ми воскреснемо відповідно до прикладу, який дав нам Христос.

Сьогоднішні поминки: тризна часів вікінгів

Єдина проблема сьогодення полягає в тому, що ми зберегли суть і назву поминання, а от, як це правильно робиться, ми забули.

До прикладу. Святитель Кирил Єрусалимський в 350-х рр., понад тисячу років тому, казав, що найкраще молитися один за одного, особливо за померлих, коли молитва твоя приєднана до євхаристичної чаші. Літургія ― це найдосконаліша молитва. Тому що за кожну душечку покладено часточку в чашу зі словами «відмий, Господи, гріхи тих, кого ми тут поминали».

Значить, коли ми поминаємо померлих на пасхальному тижні чи після пасхального тижня, це, перш за все, повинна бути храмова молитва.

Потім, звичайно, що ми провідаємо місця померлих людей. Тому що як для старозавітної людини місце померлої людини було, скоріш, ознакою чогось страшного. Тим паче, що в печерах, де давно були поховані люди, часто селилися прокажені, біснуваті, яких виганяли із громади.

Для християн місця поховань людей стали святим місцем, оскільки там було покладено тіла тих, хто має воскреснути. Старозавітне вчення не знало поняття воскресіння людської плоті. Новозавітне вчення говорить нам про те, що людина воскресне. Не просто душа оновить своє життя, але й тіло воскресне. Відповідно, ми його не боїмося і не страхаємося.

Після молитви ми йдемо на кладовище, провідуємо могили своїх рідних, молимося, «Христос Воскрес!» говоримо до них. І, якщо ми подивимося на сьогодення, то донині збереглася традиція прийти на домовину з пасочкою, з крашанкою.

Пам’ятаю зі своїх дитячих, юнацьких років, ще в радянський час, коли, здавалося б, так відкрито не можна було говорити про Бога, пасочки завжди лежали на могилках, лежали й крашанки, і всі знали, що під вечір прийдуть бідні люди, знедолені, які не мають навіть окрайця хліба, і вони це заберуть. Нам батьки, дідусі й бабусі казали: «Залиш тут крашанку, тому що прийде людина, яка того не має. Вона її забере».

Ця традиція йти з продуктами на кладовище дійсно має своє християнське коріння. Тому що в пам'ять про померлих завжди була хороша традиція звершувати милостиню. Милостиня може бути в грошовому еквіваленті. Милостинею може бути певний одяг, яким ми ділимося з бідними людьми. І милостиня може бути продуктами.

Однак на сьогодні ми забули про наші традиції, і замість того, щоб відродити милостиню в пам'ять про померлих, ми відродили тризну ― язичницькі святкування на гробах померлих із криками, співами, з алкоголем, що є неприпустимим. Воно було припустимо для часів вікінгів і цивілізацій навколо вікінгів. Тому що кожен, хто загинув у бою, потрапляв на бенкет до свого бога. Відповідно, якщо наш воїн бенкетує, значить і ми на його могилі на землі повинні звершити банкет.

Ми не живемо у часи вікінгів. Ми живемо у християнізованому суспільстві. А християнство говорить, що продукти, з якими ми йдемо на кладовище, до домовин наших померлих, це, перш за все, милостиня для знедолених.

Це може виглядати так. Якщо ми прийшли з пасочкою, з крашанкою, якимись продуктами на кладовище, біля його воріт ми завжди знайдемо десятки людей, які будуть просити милостиню. Відразу ми повинні це їм віддати, і ніякого алкоголю не може бути на домовині.

— Дякуємо, отче! Христос Воскрес!

— Воістину Воскрес! Довіряймо завжди Богу, щоб не бути невіруючими людьми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РАДОНИЦА. Что «нужно», а чего «нельзя» в дни поминовения усопших?

Поминайте усопших правильно. Особенно в дни Пасхи — советы от епископа Филарета (Зверева)

20 вичерпних відповідей про ПОМИНАННЯ СПОЧИЛИХ

протоієрей Сергій Ющик
протодиякон Микола Лисенко
Радоница
поминание усопших
как правильно поминать усопших на кладбище
как молиться за усопших

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
4431

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар