Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Як священиків УПЦ не пускали на Рівненський полігон солдатів благословити. І що з того вийшло

Версия для печатиВерсия для печати

…В одному місті на Західній Україні зібралась невелика дружина на ту саму рать, що між братами ще з часів древньої Русі не вщухала.

Як тоді, так і зараз її батюшки в дорогу благословляли. Священики зібрали все, що люди принесли, і поїхали за хлопцями молодими на полігон, де було місце військових зборів.

А там їх привітали зовсім не оплесками, а сторожко спитали: «Вас хто сюди прислав?..» Ось такі сьогодні реалії у відношенні людей до Церкви Христової.

Рівненський полігон

Що робити батюшкам в такому випадку, коли паства боїться пастирів? Поставали вони на коліна і почали просити прощення за байдужість, за все безумство наше, і за всіх православних. Бо ж, може, тих хлопчаків, яких ще вчора причащали з рук матері, тепер проводять в останню путь? Хіба в такі хвилини доречні якісь інші слова, крім «Простіть»?

Солдати, піднявши з землі своїх пастирів, просили благословити у дорогу.

З ранку до пізнього вечора декілька православних священиків прийняли сповідь близько тисячі (!) солдат. Хлопці боялись, плакали і каялись. А один воїн сказав: «У священиків з іншої церкви немає того, що є у вас, то ви приходьте і до тих, кого після нас сюди привезуть».

«Духовними отцями було відслужено послідування воїнам, в якому просили у Всевишнього дарувати спокою душевного та тілесного нашим солдатам, просили Бога аби їх минувала пуля ворожа, всяка смертоносна рана, напасть, зрада близьких та полон. Просили у Милостивого Бога дарувати їм здоров"я та багатоденство, повернутися цілими та неушкодженими у свої домівки, до татка та неньки, люблячої дружини, коханої, своїх безцінних діточок....» Детальніше — тут: Храм Різдва Божої Матері села Михля

Такі хвилини в житті — виняткові. Уже через день солдати поринуть в мат, бруд і жорстокість, бо на війні нічого доброго нема. Але в серці все-таки залишиться відчуття, що ти людина, що в цьому всьому безбожному єхидстві пітьми тебе не покидає Бог.

Рівненський полігон

***

Через декілька днів до одного з тих священників-рибарів подзвонив солдат прямо з бліндажу: «Батюшка, нас тут одинадцять сидить, і страшно було до знемоги, але вночі майже всім приснився однаковий сон. Ніби поле бою, все встелене трупами, розділене надвоє широкою білою смугою, по праву сторону те поле світле, а по ліву в пітьмі. По світлій стороні ходить висока жінка в білому, покрита голубим покровом, і збирає світлі душі, а по темній — старезна відьма, що запихає в торбу темні душі. Вранці нам всім спокійно стало, та ми про вас згадали, і просимо, щоб ви розтлумачили, що то все значить».

Священик відповів: «Дітки мої милі, то вас Матір Божа укріпила, щоб ви живими вернулись додому, щоб ви побачили, що велика милість Божа на тому, хто з щирим серцем і з смиренням віддає свою душу заради ближніх, як її віддав Господь, Котрий не впевнено і сміливо на Голгофу пішов, не по своєму бажанню, а коли Отець покликав. Коли людина має страх Божий перед боєм, то в бою Господь подасть дерзновення, укріпить.

А та лінія не українців від росіян відділяє, а тих, хто пішов на брань із трепетом, як на хрест, від тих, кому вбивство приносить задоволення, хто на цьому заробляє гроші, хто одержимий пропагандою, ненавистю дише і називає це священною війною за Вітчизну чи, прости Господи, за православ’я. Такі люди є по обидва боки. У серце не заглянеш, але Господь все те бачить, цілує намір і благословляє тих, хто вимушено вбиваючи, кається…»

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
6873

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар