Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Як ставитися християнину до вступу в Євросоюз?

Версия для печатиВерсия для печати

Після гарячих дискусій щодо можливої асоціації України з ЄС, яка стала каменем спотикання для окремих православних християн, не зайвим буде нагадати, що дискусійні теми такого роду виникають не вперше. Усі ми пам’ятаємо сплески полемічних настроїв серед вірян, пов’язаних зокрема з:

-         штрих-кодами на упаковках товарів;

-         ІПН та електронними документами;

-         щепленнями;

-         ювенальною юстицією.

Демонстрація в Києві проти вступу України до Євросоюзу

Перед нами — суто соціальна проблематика, яка оцінюється за шкалою «добро-зло». Однак гріховне зло, як відомо, насправді криється в серці людини, решта не є злом саме по собі. «Ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її; але що виходить з неї, те оскверняє людину» (Мк. 7, 15). Помилка стається тоді, коли християнин бачить опоганення не всередині себе, а в зовнішніх предметах, коли матеріальні речі штучно втискуються в духовну систему координат. Оскільки система відліку у кожного своя, то й умовиводи про ці речі виносяться різні, часто-густо вкрай протилежні: одні в них бачать соціальну небезпеку, інші, навпаки, сприймають це як суспільний «плюс». А хтось, можливо, вважає їх морально нейтральними.

Приклад із банківськими картками

Візьмемо, приміром, звичайні банкоматівські картки. Хтось залюбки ними користується, оскільки це зручно, а хтось надає перевагу «живим» грошам. Чи може ця різниця поглядів викликати соціальну проблему? Здається, що ні. Хоча насправді — може: через підміну понять. Коли соціальні речі ототожнюються з духовними, то навіть та сама картка через те, що здається комусь незручним та непотрібним елементом у житті, визначається як духовно негативне явище, а отже — зло і гріх. А що треба робити християнину з гріхом? Боротися, звичайно. І ось уже замість невидимої брані оголошується війна карткам, які наділяються характерним епітетом — «бісівські». Такого навіть апостол Павло не передбачав, коли зауважував, що наша боротьба є проти бісів, а не людей (див. Єф. 6, 12).

Тут банківські картки наведено як приклад – колись неоднозначно сприймався й інтернет, який свого часу був новим явищем, проте хвиля непорозуміння зійшла досить швидко.

Немає нічого дивного в тому, що ревнителі такої «боротьби» не люблять, коли їхні опоненти посилаються на Євангеліє. Бо ж Христос у своїх проповідях обходив проблеми соціальної справедливості — ті самі, які зараз певною категорією вірян вважаються питанням номер один.

Чи встановлював Христос соціальну справедливість?

Чи давав Він такі закони, які б скасовували таке негативне явище, як бідність? Чи покарав Він мільйонерів і мільярдерів, які об’їдали бідноту? Чи звільнив Він невинних з тюрем? Чи припинив рабство?

Відповідь одна: ні. Більш того, про рабство учні Його міркували «соціально несправедливо»: раби, слухайтеся панів (Єф. 6.5).

Чи рятував Спаситель людство від голоду? Так, нагодував 5 тисяч осіб. Але 5000 у масштабі планети – це крапля в морі. Цікаво, що питанням голоду «переймався» саме сатана, пропонуючи Христові перетворити каміння на хліби, на що отримав відповідь: «Не самим хлібом житиме людина…»

Коли ж «хтось із народу сказав Йому: Учителю! Скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною, Він сказав чоловікові тому: хто поставив Мене судити чи ділити вас?» (Лк. 12,13-14).

Як бачимо, Іісус ніби ігнорує соціальну сторону життя. Тематичний простір Христового благовістя і простір соціальної проблематики розбігаються і не мають спільних точок дотику. Вони за природою своєю різні.

Тепер про політику…

Якщо звичайні соціальні питання чужі духу Євангелія, то ще більш далекими від благовісті Христової стають проблеми соціально-політичні. Ми можемо всіляко засуджувати юдеїв часів Христа, але якщо уявимо себе на їхньому місці, то нам несподівано відкриються схожі сторони православного сьогодення…

Народ Ізраїлю. Єдиний народ, якому дано було Боже одкровення й обітниці, дані скрижалі Закону. Саме до нього мав прийти месіанський Визволитель. І ось у часи, коли Божий народ потрапляє під владу римських поган, і його примушують платити податки кесарю-язичнику (платити монетами з зображенням імператора і надписом «бог») – у цей самий час з’являється Той, з Ким явно перебуває Сам Ягве; Той, Хто претендує на месіанство, на омріяне Царство правди. Врешті решт Його за п’ять днів до смерті зустрічають саме як обітованого Переможця, співаючи Йому месіанське «осанна». Після цього Він урочисто заходить у храм, виганяє торговців – і коли народ, затамувавши подих, очікує від Нього радикальних кроків до соціальних змін і готовий за Його закликом брати до рук зброю, Він без кінця проповідує, проповідує, проповідує... Та про що?! Про якісь відірвані від політичного контексту речі. Як ізраїльський народ міг на це реагувати, можна здогадатися.

Чим це завершилося, нам добре відомо: такий Месія старозавітній церкві у більшості своїй виявився непотрібним.

«Царство Моє не від цього світу»

Які ж питання сьогодні обговорюються у церковному середовищі? Про що тепер запитують?

— Ви монархіст чи противник монархізму?

— За чи проти канонічної автокефалії УПЦ?

— За ЄС чи ТС?

Тощо. Якщо наші відповіді не задовольняють, це викликає негативну реакцію — навіть у випадку, якщо скажеш: «Я — християнин, решта мене не стосується».

Коли від Іісуса Христа замість очікуваних радикальних змін народ мусив слухати проповідь про Царство Боже, це, певно, теж дратувало. І тому й зараз, коли ми ухиляємося від питань політичного характеру, мотивуючи євангельською позицією, то отримуємо докори аж до зрадництва православ’ю. Тому «православ’ю», яке існує у свідомості його ревнителів.

 «Ви за А чи Б

Взагалі, політичні питання такого штибу часто-густо відрізняються принциповою категоричністю (згадаймо передвиборчий час). Вони стають принциповими за умови, якщо беруться до уваги лише позитивні характеристики А і негативні Б, тобто, коли одне ідеалізується, а інше принижується. Про об’єктивізм такого погляду говорити не варто. На цьому побудована вся психологія розлучення подружжя: «Я йому (їй) стільки добра зробила (-в), а він (вона) мені…». При цьому до уваги зовсім не береться зворотна сторона стосунків.

Так само і тут. Якщо політична сторона починає розділяти Церкву на «наших» і «їхніх», це ознака тривожного сигналу. Залишається сподіватися на те, що таке розділення не досягне критичного апогею завдяки щирій молитві й розсудливості церковних чад.

Тут пригадується «Листи Крутеня» Клайва Льюїса (більш відомі в нас у російському варіанті як «Письма Баламута») — повість епістолярного жанру, в якій «продвинутий» біс-крутень в одному з своїх листів пише бісу-шашеню про те, що не може зрозуміти, що змушує людей – таких різних за віком, соціальним станом та політичними переконаннями – залишатися єдиними у стані Ворога (Ворога бісів, тобто, Господа).

Тому не варто допомагати безтілесним духам робити те, що вони не в силі зробити самі. Христос перед Своїми стражданнями молився в Гефсиманії, щоб його послідовники були єдині в Ньому. Невже питання, котрі зараз висуваються перед церковною громадою, варті того, щоб порушити цю єдність?

Про «євросодом»

Головною причиною негативних відгуків про можливу асоціацію з ЄС є так званий «євросодом», що ним нібито заражений, як духовним вірусом, весь європейський континент. При цьому, як уже зазначалося вище, до уваги не беруться інші риси європейського життя, такі як, скажімо, масове відвідування храмів (у недільні та святкові дні), соціальна захищеність сиріт, багатодітних сімей, студентів, пенсіонерів, інвалідів тощо. Там не прийнято переходити дороги на червоне світло і смітити на вулицях (як наслідок виконання «золотого» правила не чинити іншим того, що не бажаєш собі). Що вже говорити про музеї, мистецтво, концерти класичної музики, що проходять під аншлаг.

Звісно, там існує проблема сексуальних меншин. Та чи варто нам у цьому бачити небезпеку? Фото- і відеоматеріали з відповідними видовищами у нас черпаються з наших же вітчизняних сайтів (подібних ресурсів у країнах ЄС немає – вони там заборонені). У фільмах з наших телеекранів раз у раз миготять «голубі» персонажі – «нестандартна орієнтація» в умах наших підлітків УЖЕ стає звичним явищем. Проти цього ніхто не виступає, не протестує, не організовує пікети та «хресні ходи». Коли цей порок заполонить нашу землю, хто у цьому виявиться винним? Ясна річ, Євросоюз.

Отака дивна логіка.

Чи можливий «хресний хід проти…»?

А тим часом, коли українські тинейджери розглядають відеоролики з одностатевими  сценами, певна категорія громадян збирається на «хресні ходи проти ЄС». І тут проглядається велика помилка з іменуванням процесії. Хресний хід — завжди свято, це свідчення про особливу значущість дня, певний урочистий штрих православного святкування. Тому хресний хід завжди «за» і в жодному разі не «проти». Більш доцільно в такому разі вживати слово марш (наприклад, «народний марш проти…»).

На жаль, тут також ми стикаємося з підміною понять, коли на суто політичні речі чіпляється православна вивіска.

P.S.

Прямої відповіді на питання, винесеного в заголовок, ми так і не побачили. Чи треба пояснювати, чому? І чи на кожне питання слід давати пряму відповідь?

Коли автора цих рядків запитали: «Як Ви ставитеся до «київського патріархату?», - той відповів: «Ніяк. Я відношуся до канонічної Церкви».

І все.

ДИВІТЬСЯ І ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Інтегруватись Україні в Європу чи ні? Про позицію Церкви дивіться в новому відеоблозі з протоієреєм Георгієм Коваленком

Евроинтеграция
Евросоюз

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
6230

3

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

приватна думка

Протоієрей Василій|
Існує велика кількість даних в різноманітних ЗМІ, в тому числі православних, які говорять про боротьбу з християнством в країнах ЄС, про духовну деградацію західного суспільства і приклади отця Віталія з банківскими картками або шрих-кодами є некоректними, тому що говорять про зовсім інші речі.

смотри в корень проблем

Гость|
Это его ЛИЧНАЯ "точка зору" и больше ничего!

Святитель Феофан Затворник:

Димитрий Киев|
Святитель Феофан Затворник: “Нас увлекает просвещенная Европа... Да, там впервые восстановлены изгнанные было из мира мерзости языческие; оттуда уже перешли они и переходят и к нам. Вдохнув в себя этот адский угар, мы кружимся, как помешанные, сами себя не помня. Но припомним двенадцатый год: зачем это приходили к нам французы? Бог послал их истребить то зло, которое мы у них же переняли. Покаялась тогда Россия, и Бог помиловал ее. А теперь, кажется, начали уже забывать тот урок. Если опомнимся, конечно, ничего не будет; а если не опомнимся, кто весть, может быть, опять пошлет на нас Господь таких же учителей наших, чтобы привели нас в чувство и поставили на путь исправления. Таков закон правды Божией: тем врачевать от греха, чем кто увлекается к нему. Это не пустые слова, но дело, утверждаемое голосом Церкви. Ведайте, православные, что Бог поругаем не бывает”18. “Следует наказать нас: пошли хулы на Бога и дела Его гласные. Некто писала мне, что в какой-то газете “Свет” № 89 напечатаны хулы на Божию Матерь. Матерь Божия отвратилась от нас; ради Ее и Сын Божий, а Его ради Бог Отец и Дух Божий. Кто же за нас, когда Бог против нас? — Увы!” Иеросхимонах Макарий (Иванов, 1788-1860), старец Оптинский “Нам надобно, оставя европейские обычаи, возлюбить Святую Русь, и каяться о прошедшем увлечении во оные, быть твердым в Православной вере, молиться Богу, приносить покаяние о прошедшем” 32. “Благодетельная Европа научила нас внешним художествам и наукам, а внутреннюю доброту отнимает, и колеблет Православную веру; деньги к себе притягивает”. Святой Праведный Иоанн (Кронштадский)..."либеральные домогательства стали также одной из причин гибели России. Преступно было русским православным людям стремиться к устройству своего государственного правления по образцу конституционных республик «просвещенной Европы», отошедшей от православия еще в XI веке."

Додати коментар