Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Як спецслужби стежили за Філатовим

Версия для печатиВерсия для печати

Академік Академії медичних наук СРСР (з 1944 р.) та АН Української РСР (з 1939 р.) Володимир Петрович Філатов (27.10.1875 – 30.10.1956) увійшов в історію медицини як визначний офтальмолог, лікар-клініцист, хірург, дослідник-новатор, педагог і засновник солідної науково-офтальмологічної школи, автор понад 460 наукових праць. Народжений у Пензенській губернії Росії (нинішній Мордовії), з 1903 р. він пов’язав життя та плідну медичну діяльність з Україною, до самої смерті практикуючи в Одесі.

Невтомна праця вченого зі світовим ім’ям була відзначена званням Героя Соціалістичної Праці (1950 р.), Державною премією у галузі науки і техніки (1941 р.), низкою орденів, включаючи бойовий орден Великої Вітчизняної війни І ступеня за труди в евакуаційних шпиталях, великою золотою медаллю імені Мечникова. У 1946 році він заснував «Офтальмологический журнал». Обирався депутатом Верховної Ради 4-х скликань (з 1938 р.).

Нині ім’я вченого носить Науково-дослідний інститут очних хвороб і тканинної терапії АМН України, який він створив та беззмінно очолював з 1936 року.

За що ж ця людина потрапила під нагляд спецслужб?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Каждый должен видеть солнце!» К годовщине смерти академика Филатова

У соціокультурному відношенні видатний вчений та лікар постає людиною глибоко віруючою, консервативно-традиціоналістично налаштованою. Він різко негативно сприйняв насильницький прихід до влади більшовиків, кровопролитну громадянську війну та іноземну інтервенцію.

Усе життя Володимир Петрович не приховував своїх релігійних переконань, антикомуністичних поглядів та гостро-критичного ставлення до суспільно-політичних заходів радянської влади, сталінських репресій. Особливо болісно сприймав ганебну політику нищення Православної Церкви, войовничий атеїзм та руйнування храмів, утиски свободи слова та наукової творчості, обмеження наукових зв’язків із зарубіжними колегами.

Окрім нонконформістських для радянської дійсності поглядів на проблеми суспільно-політичного життя, вчений виступав носієм оригінальної системи соціокультурних поглядів, напружено шукав розв’язання складних культурно-етичних проблем, пов’язаних із співвідношенням духовного світу, особистої вдачі людини та власне професійної та суспільної діяльності.

Ціннісна система вченого поєднувала глибоку релігійність, патріотичне налаштування, вірність професійному обов’язку, високі моральні стандарти поведінки по відношенню до пацієнтів та колег, людяність, готовність до самопожертви у захисті близьких від незаконних переслідувань.

Так, у 1931 році академік Філатов кілька місяців провів під арештом за вигаданим звинуваченням у «приналежності» до «контрреволюційної воєнно-офіцерської організації» та сфабрикованого чекістами «Комітету громадської безпеки» (в рамках загальносоюзної справи «Весна» на дореволюційне офіцерство). У подальшому Володимир Петрович регулярно надсилав посилки в’язням сумнозвісного Соловецького табору особливого призначення, брав до себе на роботу постраждалих від переслідувань влади колег.

Меморіальна дошка на будинку по вул. Гоголя, де з 1915 по 1941 рр. жив академік В.Філатов. Одеса

Звісно, що «нелояльний» до комуністичної влади вчений потрапив під нагляд КДБ. Архівні матеріали радянських спецслужб свідчать про багатолітнє невпинне агентурне стеження за академіком В.П.Філатовим, його професійним та особистим оточенням, що було зумовлено як виразно антикомуністичними й релігійними переконаннями вченого, так і його авторитетом у науковому й суспільному житті.

В основі цієї статті — документи справи Управління МДБ УРСР по Одеській області під назвою «Матеріали на Філатова» [Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ). – Ф. 2. – Оп. 5. – Спр. 14. – Т. 3].

З початку 1920-х рр. учений став об’єктом агентурних розробок Одеського оперативного відділу Державного політичного управління (ДПУ) «Чорний ворон» (з 1924 р.), «Твердолобі» (1927 р.), «Учасник» (1931 р.).

1926 року з’явилася і справа-формуляр «Філатов» (тобто розробка на певну персону, в якій акумулювалися агентурні повідомлення та інші матеріали).

У 1940–1950-х рр. УМДБ по Одеській обл. вело на В.Філатова справу-формуляр «Старик», уважно відстежуючи та блокуючи його наукові контакти з зарубіжними вченими, вивчаючи його спілкування з «антирадянськи налаштованими» представниками інтелігенції, а також Патріархом Московським і всієї Русі Олексієм І та архієпископом Кримським Лукою. Стеження велося не тільки в Одесі. Наприклад, повідомлялося, що під час відвідин Ялти В.Філатов зустрівся з владикою Лукою, мав з ним «приватну, тривалу бесіду», на богослужінні в Ялтинському соборі причастився в архієрея.

Органи держбезпеки відстежували також науково-організаційну роботу вченого. Академік Філатов очолював в Одесі заклад, який на початок 1950-х рр. носив назву Українського експериментального науково-дослідного інституту (НДІ) очних хвороб (що вже за життя вченого носив його ім’я). На співробітників НДІ чекісти завели три агентурні розробки та 7 справ-формулярів (агентурна розробка конкретної особи), четверо працівників НДІ стали агентами.

З липня 1950 р. МДБ УРСР наказало Одеському УМДБ активізувати розробку вченого та його оточення, заступнику начальника УМДБ доручалося бути особистим куратором цих заходів, а вести агентурну розробку вченого доручили заступнику керівника 5-го відділу (займався, у т.ч., інтелігенцією та релігійним середовищем). Було затверджено новий план агентурно-оперативних заходів, додатково завербовано 6 нових агентів серед персоналу «філатовського» НДІ. Водночас понад 30 співробітників звільнили «як таких, що не викликають політичної довіри».

Поряд із «жандармськими» методами політичного стеження, спецслужби (згідно світової практики) здійснювали і необхідний контррозвідувальний захист НДІ очних хвороб від несанкціонованих спроб іноземців отримати важливі інноваційні наукові розробки. Серед тих, хто намагався вивчити діяльність інституту, ознайомитися з його доробками, вивідати у спілкуванні з доброзичливим та дещо наївним видатним медиком його актуальні досягнення та винаходи, були виявлені кадрові співробітники та інформатори іноземних спецслужб.

Сам вчений був надзвичайно обурений позбавленням можливості вільно спілкуватися із закордонними колегами. Новий закон СРСР про державну таємницю, казав він агенту «Усову» 30 липня 1947 р., – це суцільна монополія на друк, обмеження свободи слова.

Для соціокультурної системи поглядів ученого-хірурга було властиве гостре неприйняття тих дій радянської влади, які супроводжувалися форсованою руйнацією суспільних відносин і моралі, масованими утисками людських прав і гідності, відмовою від традиційних духовно-культурних настанов.

Він різко засудив вивіз за кордон культурних і релігійних цінностей. Інформатору МДБ «Мудрой» він категорично заявив (початок 1947 р.): «Я терпіти не можу більшовиків з їх вузьким матеріалістичним світоглядом… Терпіти це потрібно як історичний процес… Цілком немає преси суспільного значення, є тільки комуністичні бюлетені».

Агентам «Сеніну», «Громадянину» і «Мудрій» в 1928–1930 рр. (у зв’язку з початком зламу традиційної моделі господарювання на селі, посиленням авторитарних тенденцій в управлінні державою) він висловив такі міркування: «Зараз знов почнеться воєнний комунізм. Уряд насильницьки змусить селян здавати свій хліб державі», почнеться пограбування селян. «Сталін все більше і більше прагне стати диктатором в СРСР», партія існує лише для вигляду. Насувається голод, бунти.

Водночас оперативні документи підтверджують, що В.Філатов був справжнім патріотом, адже для нього навіть несумісність ідеологічних поглядів з офіційними та особисті утиски з боку влади не стали причиною еміграції (яку неодноразово пропонували йому зацікавлені зарубіжні медичні та інші установи). У довідці з «компрометуючими матеріалами на Філатова», підготовленій 8 жовтня 1947 р. Одеським УМДБ, визнавалося, що в 1919 р., у розпал громадянської війни, В.Філатов заявив тим, хто умовляв його евакуюватися за кордон, що революція була суспільно необхідною для повалення царизму, а сам він воліє працювати на Батьківщині на благо народу, і дуже обурений тими представниками інтелігенції, що втікають на чужину. Зокрема, у 1923 р. Філатов відмовився від посади професора Віденського університету.

В.Філатов, людина набожна та глибоко обізнана з богословською літературою, мав неабиякий авторитет у Патріарха Московського і всієї Русі Олексія І (Сіманського, який поважав і підтримував людей релігійно-консервативних поглядів, вірних життєвому укладу і духу «дореволюційної старовини»). Предстоятель РПЦ і академік часто зустрічалися в одеській літній резиденції Патріарха, обговорюючи сучасні наукові проблеми, богословсько-філософські питання.

Вчений наполягав на важливості духовних важелів зцілення. Відповідаючи на запитання Патріарха, він солідаризувався з вченням свт.Луки Кримського про єдність духа, душі й тіла (архієпископ Лука на той час працював над своїм однойменним філософсько-релігійним трактатом, і В.Філатов згадував про це).

Він розповів про випадки зцілення від ікони великомученика і цілителя Пантелеїмона: «Я сам, – наголошував академік, – колись відчув себе в руках Божих. У мене було велике випробування в житті, на мене чекало велике нещастя. І ось я відчув, що мене як малюка тримає на своїх руках Всемогутня сутність, Бог». «Наука до душі не дістає, наука за межі фізичного світу не виходить. Я дотримуюсь поглядів апостола Павла, який говорив: «дух, душа й тіло».

Сам учений неодноразово дякував священнослужителям за духовну опіку, вважаючи свої провідні відкриття наслідком їхніх молитов до Господа. Передовсім це стосувалося знаменитого одеського пастиря, настоятеля портової Миколаївської церкви, «старця в миру» Іони Атаманського (1855–1924 рр.). Володимир Петрович вважав, що метод тканинної терапії був ним відкритий «за допомогою молитов отця Іони».

Слідчі матеріали цього часу зберегли свідчення високогуманних прагнень вченого, який разом із своїм другом, архімандритом Геннадієм, бажали відкрити в монастирі клініку з науковим сектором, набрати персонал з монахів та надавати допомогу малозабезпеченим городянам.

Як доносили агенти ДПУ (січень 1926 р.), професор Філатов не приховував своїх релігійних переконань: «Постраждати за Христа – це благо… – заявив він у присутності агента ДПУ «241» 8 січня 1926 р. – Як щирий син Православної Церкви та істинний християнин, я вірю в Бога, а віра в Бога змушує вірити в диво». У листі до свт.Луки вчений писав: «Наукова творчість у мене залишиться, але хіба це врятує мене, коли я буду засуджений душевно».

Поряд із робочим кабінетом хірурга обладнали молитовну кімнату, де він усамітнювався перед операціями, а після них тут служили подячний молебень. Завдяки заступництву В.Філатова, депутата Верховної Ради і Одеської міськради, не був закритий храм св. Димитрія на Другому християнському цвинтарі (де упокоївся і сам учений).

Подаючи приклад християнської моралі, академік приймав безкоштовно недужих, піклувався про сиріт, давав їм своє прізвище, допомагав у працевлаштуванні. Студентів, що приходили до нього на заняття, годував, а одному подарував один із двох власних костюмів.

Документи оперативної справи свідчать про багатий духовний і культурний світ вченого-лікаря, здібного художника. Так, у розмові з агентами-медиками «Усовим» та «Власовим» він висловлювався не тільки з спеціальних питань медицини, але й розмірковував про мистецтво передачі світла і тіні в живописі Рубенса, іонізацію променями академіка Лузіна, новітні богословські публікації в «Журналі Московської Патріархії» і творчість Ісаака Сиріна, телепатію і індукцію, просив підібрати йому певні праці отців Церкви, блаженного Августина. Скаржився, що серед сучасної інтелігенції не має близьких друзів, адже мало людей усебічно розвинутих, освічених, чуйних, що розуміють духовні запити мислячої людини». Писав ліричні вірші та оповідання, входив до Товариства художників К.К.Костанді.

Про духовний стан лікаря зі світовим іменем красномовно свідчать зафіксовані агентом «Мудрою» слова В.Філатова (кінець 1920-х рр.): «Єдине забуття від жахливої дійсності знаходжу в молитві. Благаю Всевишнього послати інтелігенції визволення від її нестерпних страждань».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Покаяние Инквизитора от госбезопасности

Как чекисты с «пророками» боролись. Часть I

ЧЕКИСТ-МИРОТВОРЕЦ (к «портрету» С.Карина-Даниленко)

Владимир Петрович Филатов
Дмитрий Веденеев

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2200

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар