Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Як зникає сакральний простір Києва

Версия для печатиВерсия для печати
30 березня 2018 | Репортаж

Цього року у Національного заповідника «Софія Київська» ювілей — 1000 років з дня освячення головного храму — Софійського собору. Але найбільший клопіт заповідника та духовного центру України наразі зовсім не святковий, а насущний — збереження унікальної пам’ятки.

Це питання зібрало у Митрополичому будинку Софії науковців, громадських активістів, представників виконавчої та державної влади за круглим столом, присвяченим «Проблемі збереження пам’яток в урбанізованому середовищі».

Зі станом буферної зони Софії Київської, пам’ятки, внесеної до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, присутніх ознайомила директор заповідника Неля Куковальська.

Неля Куковальська, директор НЗ «Софія Київська»

«Усе, що відбувається на території заповідника, у буферних зонах, у зонах охорони (згідно нашого законодавства), впливає на візуальне розкриття нашої пам’ятки, на її технічний стан. Наша головна задача — збереження в автентичному вигляді пам’яток культурної спадщини України.

Буферну зону Софії Київської збільшено у 2017 р. і сьогодні вона складає 142 га. Її кордон проходить по вулицях Ярославів Вал до Львівської пл., Великій Житомирській, спускається Андріївським узвозом до Боричевого Току, доходить до фунікулера, Трьохсвятительською піднімається до території Михайлівського монастиря, захоплює частину Європейської пл., Майдан Незалежності, по Хрещатику проходить до вул. Прорізної знов до Ярославового Валу.

Вісімнадцять років я працюю у заповіднику і можу сказати: процеси руйнації тут відбувалися і десять років тому, вони не змінили своєї суті, але нині розвиваються більш інтенсивно. Іде посилена урбанізація, тому процеси руйнації пам’ятки прискорилися, на неї збільшився негативний вплив.

Але достукатися до влади міста дуже важко. Сьогодні були присутні директори, співробітники наукових установ, експерти, громадськість. На жаль, чиновників було дуже мало, особливо тих, які приймають рішення. А ми б хотіли, щоб нас почули».

***

Охорону пам’яток у заповіднику розглядають комплексно. Собор і архітектурний ансамбль — дуже складна інженерна споруда, на яку діють виклики як з боку оточуючого середовища, так і з боку підземного простору.

Зокрема, Науковий центр аерокосмічних досліджень здійснив супутниковий моніторинг поверхневих температур в історичній частині Києва. За його результатами з 1985 по 2017 роки спостерігається значне підвищення температури поверхні міського середовища.

До участі у круглому столі фахівці з Інституту геологічних наук НАН України провели гідрогеологічні, і геофізичні, і геотектонічні експертизи.

Ззовні на архітектурні пам’ятки впливає агресивне середовище. Це хаотична забудова міста, його поверховість, масштабність. Так, громадська активістка Ірина Нікіфорова надала інформацію про ділянки під забудову у зоні «міста Ярослава». На п’ятдесяти ділянках за останні 15-20 років здійснено несанкціоновані забудови. Усього ж ділянок під забудову у «місті Ярослава» сімдесят шість.

 Громадські активістки Марина Соловйова та Ірина Нікіфорова

На круглому столі говорили про екологічні навантаження на пам’ятки (викиди шкідливого повітря від машин), прискорення хімічних і біологічних реакцій, які відбуваються всередині пам’ятки та руйнують фрески і мозаїки XI ст.

Також Святу Софію та площу перед нею розглядали як сакральне середовище Києва.

О.Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості

«Як людина віруюча я розумію, що людина з душі й тіла, і місто — з душі і тіла. Саме так воно і починало будуватися. Софія замислювалася як центр, як душа міста.

Сьогодні ми на неї дивилися з космосу, з-під землі, ззовні... Але якщо зайти в Софію, то ми бачимо Оранту — «непорушну стіну». Довкола неї є напис грецькою мовою, який є цитатою з псалма з цікавим перекладом, який постійно потрібно пояснювати: «І Бог посеред неї». Ми дивимося на Божу Матір і думаємо, що це про Неї. Але з псалма зрозуміло, що йдеться про місто. «Поліс» грецькою жіночого роду. І коли Софія будувалася і наповнювалася сенсами, то малося на увазі, що «Бог посеред міста». Тому кияни вірять в Оранту, яка стоїть тисячу років у місті і є його душею, серцевиною.

А що ми маємо зараз на вході в «серце»? «Тромб» у вигляді сцени, який повністю закрив вхід на територію, транспортні «тромби», які стоять довкола.

Ми використовуємо сьогодні слова «буферна зона». Це жах! Буфер, буферна зона, буферна держава — це те, що розділяє ворогуючі сторони. Буфер — це те, що відділяє від себе тих, хто у стані війни. То у нас що, місто із храмом у стані війни? А Софійська площа — це той камінь, яким печеру (ми ж напередодні Пасхи), де є померле тіло, завалено?! Яка функція Софійської площі? Закрити Софію? Бути буфером між містом і святинею? Чи бути зв'язком, комунікатором, дверима до Софії? Чи вибудувана ця площа в просвітницькому сенсі?

Вивчення історії і минулого потрібне для розуміння того, що відбувається сьогодні. Але найголовніше, що історія має бути фундаментом будівлі майбутнього. Назад повернутися неможливо. Але там можно знайти сенси. Наприклад, ми бачимо храми, і нам здається, що це закритий, сакральний простір, відділений від міста. Але насправді колись за Костянтина храм створювався як базиліка. А базиліка — це публічний простір, місце, де збираються люди. Сьогодні таким простором є площі і медіа.

Так історично склалося, що сьогодні ми маємо дві центральні площі в столиці. У нас є Майдан з новітньою політичною історією, з більш сучасною культурою. І є історично-сакральний, історико-культурний, історично-державний центр — Софійська площа, Верхнє місто. Це ж і є наше історичне «княже місто». Але цей простір має бути відповідно облаштований і нести цей сенс, виконувати свою функцію. І було б дуже добре, якби простір між Золотими воротами і Андрієвським узвозом, який включає і Софію, і Михайлівський золотоверхий і Андрієвську церкву, був пішохідним і дружнім для киян і туристів.  

Багато років я говорю про те, щоб кожен із нас розумів, що слово «Софія» означає «премудрість». Ось цієї премудрості не вистачає у вирішенні цих важливих питань.

Колись Сергій Аверинцевим казав, що Софія замислювалася як місто в мініатюрі. Софія Київська — це весь Київ в одному місці. І Софіївська площа — невід’ємна частина цього простору. І це має бути не буфер, а зона комунікації між 1000-річним храмом-музеєм і сучасним містом».

***

Цьогоріч ми відзначаємо тисячоліття освячення Софійського собору. Рік його побудови — 1011. 1007 років існує Софія. За цей час собор зазнав і розорення Андрієм Боголюбським, і навалу 1240 року хана Батия, і часи Руїни, і відбудову (за Петра Могили та Івана Мазепи), і громадянську війну, і Другу світову…

Собор вистояв. Невже ми нашим сьогоднішнім вандалізмом згубимо його? Ми не маємо на це права — перед собою, перед нашими предками, перед тими людьми, які прийдуть після нас. Пам’ятки мають дійти до наступних поколінь. І ще 1000, 2000 років Софія хай стоїть!..

Неля Куковальська
Протоиерей Георгий Коваленко
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості
Національний заповідник «Софія Київська»
1000-ліття освячення Софії Київської

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
994

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар