Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«Я іноді здивовано чую про те, що церква вже знає відповіді на всі запитання» — прот. Георгій Коваленко

Версия для печатиВерсия для печати
31 серпня 2017 | Інтерв’ю

Ця бесіда відбулася на свято Преображення Господнього після літургії. В ДАРі, у домовому храмі на честь Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії-Премудрості. Традиційна кава із частуванням освяченими плодами (виноградом та яблуками) перейшла у розмову, яка спершу замислювалася як розповідь про  плани ректора і Відкритого Православного Університету на наступний навчальний рік. А вилилася у філософську бесіду, під час якої отець-ректор розмірковував про Відкрите Православ’я як початок нової екзистенції, про те, чи діє у стінах його навчального закладу Божа благодать та про «Отче наш» на Міжнародній космічній станції…

Про візії майбутнього та про сучасні реалії — читайте у розлогому інтерв’ю з прот. Георгієм Коваленком.

ВПУ — система з «відкритим кодом програмування»

— Отче, Відкритий Православний Університет виник у 2016 році як майданчик для спілкування, освіти і просвіти. Чи виконані на сьогоднішній день ці його функції? Який з напрямків діяльності університету виявився найбільш вдалим?

— Знаєте, проект, якому ще немає двох років, в якого все тільки починається, важко оцінювати. Але варто сказати, все, що ми починаємо, ми намагаємося доводити до кінцевого результату.

Більш того, є багато речей, які зараз в роботі і ззовні, можливо, не видно активності університету, але всередині продовжуються процеси, які підсилюють освітню складову. Тобто просвітницьку функцію ми певним чином виконуємо і визначили для себе ще декілька пріоритетних проектів, якими будемо займатися в майбутньому.

Михайло Черенков

Якщо говорити про те, що зараз на виході, то сподіваємося, що восени запуститься наша програма онлайн-курсів. Упродовж півроку ми записали лекції декількох відомих богословів, філософів — по 8-10 лекцій кожного, — які розділені на декілька частин. Їх ми будемо запускати як освітньо-просвітницьку програму, як спробу можливості дистанційного і більш глибокого розкриття тем, ніж просто одна публічна лекція. І це крок до формування у майбутньому цілої групи більш потужних тематичних курсів із різних предметів.

Але наразі ми не стільки формували цілісну програму чи відштовхувалися від тематики, скільки орієнтувалися на кожного з наших лекторів, на його наукові вподобання. Тож деякі курси вийшли дуже цікавими, сподіваюся. Це і є наступний крок, наступний етап розвитку Відкритого Православного Університету.

Прот. Георгій Коваленко: «Відкрите Православіє. Перша річниця ВПУ». ВІДЕО

Цього року ми плануємо продовжити публічні лекції, деякі презентації вже заплановано. Ми сподіваємося продовжити видавничу програму, можливо, започаткувати нову серію. Відкритий Університет працює за принципом «відкритого коду програмування». Є такі системи, де програмісти в усьому світі спільно працюють над удосконаленням систем. Є системи закриті, а є відкриті. Так от, відкрита система передбачає, що тут немає жорсткої вертикалі, немає жорсткого планування, а є кооперація, колаборація, в хорошому сенсі цього слова, співпраця між різними людьми, у кожного з яких є бажання зробити щось разом.

Наприклад, мені нещодавно прислали з Німеччини український переклад однієї відомої книги. Сподіваємося, що вона вийде книжкою, або, принаймні, її буде викладено в мережі. І це теж певна колаборація, певна діяльність, спровокована, зокрема, наявністю ВПУ, до якого долучаються українці діаспори.

Разом із нами — видавці, науковці, ченці… Але доступ має кожен

— Тоді наступне запитання про співпрацю. Зараз існує модний тренд у соціальних мережах підписуватися у групи. ВПУ і є такою групою, де науковці, релігієзнавці об’єдналися в гурток за інтересами і залучають до своєї діяльності собі подібних або тих, хто небайдужий до ідеї відкритого Православ’я і цікавиться нею. Ось це коло ваших колег, друзів, з якими ви співпрацюєте, вже визначене чи ви навпаки сподіваєтеся, що до вас ще хтось доєднається? Хто ваші друзі і кого б ви хотіли залучити?

— Це якраз те, про що я не сказав, відповідаючи на перше запитання. Бо ще одна важлива функція, яку має виконувати Відкритий Православний Університет, — це координувати і зв’язувати між собою відкритих православних людей, які сповідують цінності відкритого Православ’я. Це люди, які готові до діалогу, відкриті до світу, до суспільства, один до одного. І от якраз однією з цих точок, довкола якої об’єднуються люди, може бути Відкритий Православний Університет.

Однозначно скажу, що це не вертикальна структура, і таких точок має бути декілька. Наприклад, вже 25 років існує видавництво «Дух і Літера», яке створює навколо себе теж певне середовище, з яким ми теж перетинаємося. Одні й ті самі люди працюють у різних, спільних чи окремих, проектах. І це є прикладом. Кожна з цих інституцій, з одного боку, незалежна одна від одної, а з іншого — пов’язана певними зв’язками.

Так само ми співпрацюємо і спілкуємося з різними вишами. Але це, насамперед, люди. У нас є певний досвід спілкування з Національним педагогічним університетом ім. М.Драгоманова і з тими людьми, які зараз запускають бакалаврські і магістерські програми з богослов’я. Ми теж хотіли би підтримати їх у міру своїх сил і, можливо, робити спільні проекти.

Так само в нас є певний зв'язок і бажання співпрацювати, наприклад, зі Святою горою Афон. Це для нас річ, яка виникла несподівано, але ми так само спиралися на певну просвітницьку функцію. Завдяки зв’язкам з освіченими ченцями-греками Святої гори ми зараз теж плануємо розвиток програми спілкування вже з грецькими богословами з різних країн і різних помісних Церков. І тут ми теж обговорюємо цікаві проекти, які будуть не просто лекціями, а чимось більшим, цікавішим або в іншому форматі.

Є бажання, наприклад, зробити подію, яка б стосувалася візантійського мистецтва, візантійської музики, візантійської храмової архітектури — від першоджерела з прив’язкою до українського, тобто поєднати спеціалістів-греків із тими людьми, які цікавляться цією проблематикою в Україні, і дати їм можливість щось спільно зробити.

З іншого боку, від початку ми говоримо про те, що відкрите Православ’я — це не якась альтернативна структура щодо існуючих церковних структур. Це певна мережа, подібна до соціальних мереж, до інтернету, де люди з’єднуються між собою не якимись узами підпорядкування чи за принципом «друг-ворог». Це ті люди, які спілкуються між собою або об’єднуються для того, щоб зробити щось спільно, або обговорюють якусь тему. При цьому кожен з них має власний проект, над яким працює. І в цьому сенсі ми хотіли б підтримати один одного, дати можливість дізнатися один про одного.

Тут, думаю, було б важливо і корисно (і ми над цим працюємо) знайти якийсь формат не тільки віртуального, але і реального спілкування цих людей, хоча б раз на рік. Ми теж над цим думаємо, шукаємо такі варіанти, і якраз, можливо, цього чи наступного року і відбудеться така подія. Що це буде, ми ще не знаємо, поки розмірковуємо, де і з якої нагоди б зібралися ті люди, які уособлюють Відкрите Православ’я і готові співпрацювати з Відкритим Православним Університетом.

Відкрите Православ’я — як початок нової реальності

— Ви підвели мене до наступного запитання. Деякі сучасні філософи вважають, що групи, які з’являються в мережах, є зародками нових екзистенцій, нових реальностей. Чи бачите ви, що Відкритий Православний Університет міг би бути не просто групою для спілкування і об’єднання однодумців, а зародком такої нової екзистенції?

— Думаю, що він так і замислений, бо в основі якраз ідея Відкритого Православ’я. Це певний тип православного християнина чи спілкування між православними, чи православних із неправославними, зі світом. Тобто ми маємо певну ідею, а вже формат зв’язку між собою визначають самі люди. Бо ми живемо у відкритому, плюральному, вільному суспільстві і світі. І ці зв’язки мають будуватися не як зв’язки між взаємозалежними, а як зв’язки між вільними людьми.

З іншого боку, що ми бачимо зараз? Ми маємо глобальний світ, де певним чином стираються кордони. Але ми бачимо інші розшарування, інші розділення, інші кордони. І сьогодні вони (кордони) не завжди проходять по землі, по громадянству чи по національності. Ці кордони — не тільки між традиційними спільнотами, державами чи церквами. Вони проходять інакше, вони можуть бути всередині традиційних спільнот і не співпадати з їхніми кордонами. Це кордони між спільнотами людей, об’єднаних певними сенсами. І це спільноти людей, які сповідують певні цінності. Люди можуть жити один від одного за тисячі кілометрів, але завдяки сьогоднішнім комунікаціям вони можуть бути близькими і в постійному спілкуванні. Більш того, навіть разом створювати якісь проекти. Вони можуть бути ближчими нам ніж ті, хто в нас через дорогу або поруч.

І це, з одного боку, нове розділення, а з іншого боку, — нове єднання. Бо насправді завдання будь-якої спільноти — об’єднати. Але мені видається, що відкрите Православ’я якраз сповідує принцип відкритих систем, які не ворогують з іншими, інакшими, які певним чином комунікують і випрацьовують платформи, тобто вони не відокремлюються, не закриваються, не намагаються знищити іншого...

У цьому сенсі, думаю, це є спроба втілити бажане майбутнє вже сьогодні, спроба показати, що навіть у цьому складному світі з політичними, релігійними, геополітичними кризами, військовими конфліктами можливі території, які не є місцем, куди тікають від цих проблем, а де намагаються знайти їхнє вирішення в ненасильницький, невійськовий, а в християнський, біблійний, релігійний спосіб. Але ми прекрасно розуміємо, що не можемо замінити інші інституції — ані державні, ані суспільні, ані церковні. Просто ми маємо свою певну нішу і свою місію, це — нові форми просвіти і освіти. Ми хочемо цим займатися і намагаємося займатися в реальності і у віртуалі.

У світі вільних людей немає механізмів для знищення інших

— Ви часто любите повторювати «якщо хочеш побачити зміни завтра, стань цими змінами вже сьогодні». І зараз ми живемо в епоху змін, коли одні кордони руйнуються, нові створюються і ці кордони, яки ви щойно зазначили, будуть інакшими. Ми переходимо, за думкою деяких прогнозистів, у когнітивну фазу розвитку суспільства. І відбувається постійний рух. Не встиг iPhone 7 заполонити світ, вже з’явився восьмий; то вчені заявляють, що їм вдалося втримати термоядерну реакцію на кілька доль секунди; то біткоїн збурив економістів і банкірів усього світу... Гуманітарна галузь у плані інновацій трохи відстає, поступається технічній галузі. Що Православ’я, християнство робить, щоб якось наздогнати чи пояснити цей світ? Чи воно не повинно, воно універсальне і 2000 років тому, коли пришов Христос, вже усе пояснило і тепер просто треба брати і користуватися?

— Я іноді здивовано чую про те, що церква вже знає відповіді на всі запитання. Я в церкві 25 років, при тому активно займаюся пошуком відповідей, даю відповіді на запитання. Ми тривалий час допомагали робити це Блаженнішому Митрополиту Володимиру, і самому мені доводилося це багато разів робити. Тож, я можу сказати, як я це бачу.

Запитання виникають постійно, і церква має не відповіді на них, а певні дороговкази, цінності, заповіді, принципи, які дозволяють знаходити рішення. Це певний інструментарій для пошуку відповідей. Зміни в суспільстві, наукові відкриття, інші речі — це і є запитання, які суспільство, людина, зокрема, ставить собі. Бо вона одночасно є людиною і як частина соціуму, і як користувач наукових досягнень, і як носій певної релігійності. І в цьому сенсі релігія так само реагує на те, що відбувається.

Але з іншого боку, релігія – це не все наше життя. Релігія — це лише його частина. Є питання душі, а є питання тіла. Є духовне і є матеріальне. Є ті речі, які не варто пояснювати чи розглядати з суто релігійної точки зору. Є етичні питання, які пов’язані з наукою, з політикою, із соціальною галуззю. Але це не завжди релігія. Релігійна людина має по-християнські ставитися до тих проблем, які виникають в її житті. Але Бог не має вирішувати всі наші проблеми. Ми отримали від Нього заповіді і маємо ними навчитися користуватися. А ще Бог втілився, став людиною, поєднав в собі божественне і людське. І це означає, що ми маємо не протиставляти релігійне і людському, а знаходити цілісні, якщо так можливо сказати, релігійно-практичні відповіді на життєві проблеми.

Ми як християни маємо намагатися жити по-християнськи. І це відповідь кожного з нас на ті виклики, яке ставить життя. Це вибір кожного з нас у нашому реальному житті.

У цьому сенсі назавжди знайдених відповідей не існує, бо ці відповіді дає кожна людина в конкретній ситуації. Так, рішення може бути за прецедентом: ми впізнаємо ситуацію, бо подібне читали в житії святих чи в Євангелії або нам розповіли, що так треба вчинити, — і ми так робимо. З іншого боку, є такі ситуації, в яких ми не знаємо, що треба робити, бо вони нові або це дуже складний мікс різних обставин, коли ми маємо приймати рішення самі. Так от, щоб приймати це рішення по-християнськи, треба бути християнином не тільки за фактом хрещення, а й за своїм світоглядом. Тобто світоглядно ми маємо певним чином по-євангельськи дивитися на світ.

В основі відповідей на виклики, які є, мають бути євангельські, біблійні аналогії, ми маємо відчувати світ по-біблійному, по-релігійному і бути вільними і відповідальними у своєму виборі. Тоді ми зможемо знаходити відповіді.

Не всі наші відповіді є вірними, це ми теж маємо розуміти, але це певний досвід. І іноді, зробивши той чи інший вибір, ми розуміємо, що, можливо, він був не найкращим. Але його вже не можна змінити назад… Просто у майбутньому, якщо ми відрефлексували ситуацію і побачили, що, вчинивши так, ми отримали негативний результат, у подібній наступній ситуації ми зробимо інакше.

Тобто дуже важливо продовжувати думати над власним життям, продовжувати оцінювати і його, і те, що відбувається в суспільстві, у нашому спілкуванні з іншими людьми, оцінювати інших людей. Але не для того, щоб їх засудити, а щоб у власному житті не зробити помилку, яку зробив хтось (краще все ж таки вчитися на помилках інших).

Крім того, якщо ми будемо розуміти, в чому мотивація цих людей, у чому їх проблеми, можливо, нам вдасться знайти і формат співіснування, комунікації з ними. Тобто ідея змінити весь світ за власним образом і подобою — от мені хочеться, щоб усі були такими — думаю, вона вже відживає. Ця ідея — в основі тоталітарних режимів, в основі релігійного фанатизму, наприклад, того, що робить ІДІЛ, коли тих, хто не відповідає їхнім уявленням про те, якою має бути людина, просто знищують…

Якщо ми живемо у світі вільних людей, то у нас немає механізмів знищити інших. Мають бути механізми самозбереження, збереження власної ідентичності і механізми комунікації і співіснування з людьми з іншими цінностями. Іноді, на жаль, це співіснування пов’язане з необхідністю захищати власну територію, державу, церкву, переконання.

Але якщо ми вже говоримо про захист цінностей не на рівні реального кордону на землі держави, а на рівні релігійної спільноти, то тут ми маємо давати приклад інших методів, ніж у політиці, в нерелігійному світі, який базується не на християнських цінностях. З цим світом ми все одно співіснуємо і маємо навчитися комунікувати і оберігати власну територію, але без застосування сили, насильства, без знищення інакшого.

Ми не вимірюємо і не роздаємо Божественну благодать, але хотіли б бути її співробітниками

— Відкритий Православний Університет є конфесійним православним і водночас неконфесійним, але насамперед, християнським навчальним закладом. Чи можна говорити, що через його діяльність відбувається дія благодаті?

— Цікаве запитання. Ми не знаємо цього. Думаю, що Дух дихає, де хоче, як говорить Святе Письмо. Коли людина говорить, що вона точно знає, де є благодать, а де її немає, в мене виникають сумніви. Бо в мене такого приладу, який би вимірював благодать, немає.

Я можу відчути певним чином, що те, що ми називаємо благодаттю (це дуже особисті відчуття), з’являється, коли ми збираємося на богослужіння.

Чи є університет місцем, де діє благодать? Думаю, якщо там згадують про Бога, про Христа і намагаються поширювати біблійні, релігійні цінності, то без Божої допомоги це неможливо. Тобто якщо це хтось чує і це викликає позитивний відгук у суспільстві (а я майже щодня із цим стикаюся просто на вулиці чи у спільнотах, де зустрічаюся з незнайомими людьми), я цей відгук постійно бачу. Тому, думаю, тут треба дякувати не тільки якимось власним можливостям чи здібностям, треба вміти дякувати Богу, Який в основі всього доброго і позитивного, що може бути у світі.

Але університет не ставить собі завданням ані вимірювати, ані роздавати благодать. Тобто ніяких нових таїнств, окрім тих, що існують у храмах різних конфесій і де люди дійсно збираються для того, щоб через таїнства отримати Божественну благодать, університет не планує робити. З іншого боку, ми плануємо, можливо, вивчати, в тому числі й сучасне релігійне життя і намагатися пояснити сучасною мовою якісь речі, які зберігає церква. А, можливо, обговорювати новий формат, насамперед, просвітницької діяльності.

Серед іншого є ідея шукати новий формат публічного відзначення релігійних свят — після богослужбового і храмового. Це формат, коли свято продовжується на площах, у ефірах. Наприклад, на свято Преображення, тільки-но завершивши службу, я буквально через 3 хвилини був в ефірі радіостанції. Одне я казав на проповіді, бо це була одна аудиторія. Інше я казав в ефірі, бо там інша аудиторія — люди, які не на службі, які, можливо, не є релігійними чи православними. Для них теж у церкві має бути певна звістка, інформація, новина.

Тому ми сподіваємося, що Господь Своєю благодаттю нам буде допомагати, і ми б хотіли бути співробітниками Божественної благодаті. Ми б хотіли працювати разом, допомагати поширенню євангельської звістки, істини.

Наша віра — про мікро-, а не про макрокосмос

— Відкрите Православ’я несе ідею відкритості світові. Ми зараз бачимо, що світ крокує далі і людство все упевненіше виходить у космос. Можна собі уявити Відкрите Православ’я, або православне християнство на Міжнародній космічній станції? І тоді воно опиняється відкритим не тільки світові, але і всесвітові? І чи не час по-новому прочитати слова молитви «Отче наш» «да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли»?

— Коли ми робили один з наших спільних проектів, де був задіяний Відкритий Православний Університет, — телепрограму «Таємний код віри» на 1+1, там однією з тем була «Релігія і наука». Вона саме починалася зі з’ясування питання, що буде робити релігія, якщо раптом ми дізнаємося, що не одні у всесвіті.

Таємний код віри 1 сезон. ВІДЕО

З’ясувалося, що нічого страшного з релігією не відбудеться. Скажімо так, відкриття інших планет, навіть відкриття інших цивілізацій, навряд чи якимось чином змінить нашу віру. Бо вона, скоріше, про внутрішній світ людини, а не про великий всесвіт. Це про мікрокосмос, а не про макрокосмос. Якщо це так, то релігія може існувати і на космічній станції, і на іншій планеті.

Я з великою цікавістю колись прочитав «Космічну трилогію» Клайва Стейплза Льюїса, написану в першій половині 40-х років минулого століття. Він саме і намагається відповідати на запитання, що може бути, якщо на інших планетах є життя. При цьому, з релігійної точки зору. Тому я не бачу жодної проблеми для релігії в намаганнях людини вийти за межі власної планети.

З іншого боку, ми розуміємо, що і сонце не вічне. Тобто якщо людство хоче жити довше, ніж наше сонце, нам доведеться шукати інші місця для життя. Водночас ми не знаємо, скільки Господь відвів часу для людства. Ми можемо ще прожити мільйони років, а можливо, все завершиться дуже скоро.

Життя кожного з нас — це теж відповідь на вічні запитання. І іноді, коли ми думаємо про людство, про всесвіт, ми забуваємо про  те, що найважливіша подорож — це наші 70-80 років, які ми живемо в цьому житті. І дуже важливо під час цього життя не забувати про головне. Тобто, шукаючи відповіді на глобальні питання, треба давати відповіді і на локальні.

У цьому сенсі одна з думок, яку ми закладали в основу відкритого Православ’я, — це премудрість земна і небесна. Тобто існує різна премудрість. І до земної премудрості, зокрема, належить і опанування всесвіту, вихід у космос, міжпланетні перельоти… Це все — про земне, про матеріальне.

Бо коли ми говоримо «нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі», то маємо на увазі небо як духовний світ, світ янголів, а земля — це все ж таки матеріальний світ, в т.ч. небо, по якому ми літаємо літаками і космічними ракетами. Наше небо з точки зору біблійної — це земля, якщо згадувати тлумачення перших слів біблійної Книги Буття. Думаю, такі цікаві теми для обговорення і є завданнями Відкритого Православного Університету. Відповідати на реальні цікаві запитання цікаво, зрозуміло і по-біблійному.

Бесіду вела Вікторія Кочубей

Протоиерей Георгий Коваленко
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
821

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар