Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

ВПЕРШЕ В ІСТОРІЇ Предстоятеля УПЦ обирали в Лаврі

Версия для печатиВерсия для печати

Отже ― відбулося: Собор єпископів Української Православної Церкви обрав нового її Предстоятеля. Про те, в який непростий час новообраний першоієрарх приймає хрест предстоятельського служіння, сказано і написано багатьма. Цією ж публікацією хотілося б констатувати новий факт життєпису головної святині УПЦ ― Києво-Печерської Лаври. А саме: вже неодноразово виступаючи у ролі резиденції та усипальниці Митрополитів Київських, вона вперше в історії стала місцем обрання ієрарха найстаршої архієрейської православної кафедри на Русі. Також доречно було б нагадати й про історичні сходинки, якими Лавра йшла до цієї події.

Від часів Володимирового Хрещення (988) й до середини XIII ст.

Від часів Володимирового Хрещення (988) й до середини XIII ст. митрополитами Київськими і всієї Русі ― за двома лише винятками ― були візантійці. Від першої половини XI ст. й до Батиєвої навали (1240) за їх резиденцію правила виключно садиба Свято-Софійського собору в Києві.

Заснована 1051 року, Києво-Печерська Лавра відрізнялася від старіших за датою заснування монастирів Русі тим, що її започаткували не князі, будували не в місті, заселили не візантійці: вона народилася як громада руських печерних ченців-пустельників на околицях Києва ― саме тому й отримала назву «колиски руського чернецтва».

Втім, цікаво, що до заснування Лаври причетний Київський митрополит свт. Іларіон Русин. До речі, він є першим винятком із сонму митрополитів-візантійців на Київській кафедрі від кінця Х ст.

Ще до зведення на кафедру саме св. Іларіон у якості священика церкви (свв. Апостолів) на заміському дворі великого князя Ярослава Мудрого (в Берестовому) викопав біля місця служіння печеру (для періодичного молитовного усамітнення), що згодом перетворилася на помешкання прп. Антонія Печерського ― авви перших лаврських ченців.

Швидке зростання авторитету Лаври надало їй на зламі XI-XII ст. першості серед руських монастирів, але стосунки обителі з Київською Митрополією складалися по-різному.

З одного боку ― Митрополія долучилася до освячення першого мурованого храму Лаври (1089) і санкціонувала висвячення багатьох печерських ченців на архієрейські кафедри Русі (між 1051 і 1225 рр. ― близько 50 осіб); з іншого ― подання Митрополиту на канонізацію прп. Феодосія Печерського було здійснене ігуменом Феоктистом (1108) через князя Святополка-Михаїла (а не безпосередньо).

Також мала місце розбіжність думок між Митрополитом і лаврським архімандритом прп. Полікарпом про дотримання посту середи і п’ятниці у Господні свята (дилема існувала вже між стародавніми та порівняно пізніми пам’ятками канонічного права самої Візантії), внаслідок чого перший тимчасово заборонив другого у служінні (1168-1171).

Київська Митрополія після Батиєвої навали

Після Батиєвої навали Київські Митрополити не перебували постійно у Києві, хоча періодично відвідували його та служили у Святій Софії.

Через виникнення кількох політичних центрів, що вважали себе спадкоємцями Київської держави, у XIV-XV ст. відбулося розділення Митрополії на дві ― Київську та Московську.

Розорення Києва 1482 р. Менглі-Гіреєм мало наслідком переселення Київських Митрополитів до Литви. Після Берестейської унії (1596) Софія Київська тимчасово перейшла до уніатів, Лавра ж стала центром опору унії.

Переконавшись, що унія не вирішує міжконфесійних проблем у Речі Посполитій, 1632 року її уряд погодився на відкрите (після таємного у 1620 р.) обрання нового православного Київського Митрополита.

Обрання проходило у Варшаві, завдяки делегованим на сейм представникам православних регіонів країни. Митрополитом обрали свт. Петра Могилу, архімандрита Києво-Печерської Лаври. Інтронізація відбулася у Львові (1633).

Приймаючи Митрополію, свт. Петро зберіг за собою і управління Лаврою. Це був перший в історії випадок, коли Київський Митрополит і лаврський настоятель поєдналися в одній особі.

Також Петро Могила був першим Митрополитом Київським, похованим у Лаврі (в Успенському соборі) після кончини на кафедрі (1647).

Деякі з наступників свт. Петра Могили також сходили на митрополичу кафедру після лаврського настоятельства, але не зберігаючи останнього за собою ― владики Варлаам Ясинський (похований в Успенському соборі, †1707), Тимофій Щербацький (†1767).

Від часів секуляризації до поч. ХХ ст.

Під час секуляризаційної реформи 1786 р. було введено стан, за яким Київський Митрополит вважався настоятелем Лаври і мав у Києві дві резиденції ― при Святій Софії та в Лаврі; першим Митрополитом-настоятелем був владика Самуїл Миславський, зведений на Київську кафедру 1783 р. (†1796).

До середини XIX ст. помешканням більшості Митрополитів Київських залишалась садиба Святої Софії, місцем поховання спочилих на кафедрі ― собор.

Від часів свт. Філарета (Амфітеатрова, 1837-1857) багато хто з Митрополитів мешкав у Лаврі. За традицією, започаткованою свт. Філаретом, спочилих на Київській кафедрі ховали у Хрестовоздвиженській церкві на Ближніх печерах, спорудженій 1700 р.

Виняток ― Митрополит Платон (Городецький, †1891), похований у Святій Софії.

У Хрестовоздвиженській церкві було поховано свт. Філарета (1857), Арсенія (Москвіна, 1876), Філофея (Успенського, 1882), Іоаннікія (Руднєва, 1900), Флавіана (Городецького, 1915), сщмч. Володимира (Богоявленського, 1918).

Богоборчі часи

У зв’язку із закріпленням за Лаврою статусу однієї з митрополичих резиденцій будинок її настоятеля на т.зв. Верхній території (навколо Успенського собору) став митрополичим (1923 р. у будівлі розмістили перший осередок майбутнього Києво-Печерського історико-культурного заповідника, нині тут ― Музей українського народного декоративного мистецтва).

В цьому будинку в січні 1918 р. озброєними грабіжниками був заарештований і звідси виведений на розстріл за межами Лаври сщмч. Володимир (Богоявленський), Митрополит Київський і Галицький…

На початку 1920-х рр. у сусідньому будинку лаврського намісника, переобладнаному в 1824 р. з господарської мурованої будівлі кінця XVII – початку XVIII ст. (розташований впритул до Великої дзвіниці з півдня), тимчасово мешкав Київський Митрополит Михаїл (Єрмаков), який згодом поступився званням настоятеля наміснику архімандриту Кліменту, а після арешту, заслання й повернення у Київ оселився поза Лаврою. У 1930-х рр. діючий монастир у Лаврі було закрито…

Нова історія

Розташування на Верхній території Лаври основних експозицій, фондів та адміністрації Києво-Печерського історико-культурного заповідника обумовило те, що повернення Церкві лаврських споруд для відновлення монастиря почалося з Нижньої території: у 1988 р. ― подвір’я Дальніх печер, у 1989-1990 рр. ― подвір’я Ближніх печер.

З осені 1990 р. відновлено регулярні богослужіння на Верхній території: спочатку ― в Трапезному храмі прпп. Антонія і Феодосія Печерських, пізніше ― у Свято-Троїцькому та Всіхсвятському, а також на руїнах та у стінах відбудованого Успенського собору.

Якщо до 1917 р. розквартировані на печерних подвір’ях чернечі громади були автономними (як скити), то у новітні часи братія Лаври має єдине управління, а його органи працюють на Нижній території.

У 1988 р. відновлено титулування Київського Митрополита «священноархімандритом Києво-Печерської Лаври», але лише від 1992 р. Київський Митрополит ― і Предстоятель Української Православної Церкви ― фактично мешкає у Лаврі: спочатку новою митрополичою резиденцією служив колишній будинок блюстителя Дальніх печер (керівника автономної громади), а пізніше для неї було обладнано занедбаний дитсадок, закритий через звільнення історичного лаврського Гостинного двору від муніципальних квартир (блюстительський будинок відтоді ― канцелярія Київської Митрополії).

Лавра часів Блаженнішого Митрополита Володимира

Протягом 22 років у Лаврі жив, служив і працював великий син Української Православної Церкви і українського народу ― Блаженнійний Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), обраний Предстоятелем на Харківському Архієрейському Соборі 1992 р.

За ці роки працею соратників Його Блаженства розквітла Лавра (здійснено благоустрій навіть тих її куточків, права опікуватися якими був позбавлений у радянські часи Києво-Печерський заповідник). Звершено обрітення та перенесення у Дальні печери чесних мощей святих попередників Блаженнійшого владики ― свт. Філарета (Амфітеатрова) і сщмч. Володимира.

5 липня 2014 р. Його Блаженство відійшов у Вічність. Місцем упокоєння його тіла обрано почесне кладовище біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах.

Церква увінчує собою мис, від якого почалася історія Лаври. Кладовище ж відоме з першої половини XVII ст. Могили на ньому ― не лише чернецькі: тут поховано й багато видатних мирян XIX ст.

Новітній час

13 серпня 2014 р. у Свято-Антоніє-Феодосіївському («Трапезному») храмі на Верхній території відбувся Собор єпископів Української Православної Церкви. І вперше в історії Лаври, саме в її стінах, відбулося обрання Київського Митрополита ― нового Предстоятеля…

«Віки прошуміли над стрімкими дніпровими схилами, залишивши по собі пам’ять…», ― так починав розповідь про Лавру фотоальбом, виданий напередодні «Перебудови» М.С.Горбачова (1984).

Сьогодні, стоячи біля могили Блаженнійшого Володимира і чуючи звістку Великої дзвіниці про обрання наступника, замислюєшся: «Історія ― продовжується. І є нова пам’ять ― про давнє й сучасне. Нехай вона буде молитовною та вдячною, надихає на справу і подвиг!»

Успенська Києво–Печерська Лавра
Выборы Предстоятеля Украинской Православной Церкви

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
4311

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар