Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«Так промовляє живе слово до Бога і смакує рай»

Версия для печатиВерсия для печати
13 січня 2017 | Репортаж

«Навіщо потрібен іще один молитовник, адже їх і так уже багато»? Як не дивно, але саме з цього запитання розпочалася лекція «Молитовник: давні сенси і сучасні форми» у Відкритому Православному Університеті 12 січня.

Щоб відповісти на нього, упорядник #Молитовника прот.Андрій Дудченко запропонував поміркувати над тим, що таке, власне, молитва?

Якщо це звертання до Бога розумом і серцем, то його наріжним каменем є сенсо-емоційна складова.

І тут варто прислухатися до євангеліста Матфея, який каже: «...помолись Отцю твоєму,.. а молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть; не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше вашого прохання в Нього» (Мф, 6: 6-8).

Тож якими є нині потреби сучасних вірян Української Православної Церкви? Як молитися (власними словами чи за книгою?), скільки разів на день, який настрій може виникати у молитві, якими є альтернативні форми звертання до Бога і які нові молитви є зараз на потребу часу — усі ці питання знайшли відповіді під час презентації книги.

Як давні сенси молитви втілюються у сучасні форми — у Відкритому Університеті презентували #Молитовник. ФОТОРЕПОРТАЖ

Ми звернулися до отця Андрія, аби він розказав про час та ідею появи #Молитовника, його співаторів і смисли, які виникли в результаті.

Прот.Андрій Дудченко, упорядник #Молитовника

«Ідея з’явилася десь півтора роки тому, це був травень 2015 року. Тоді хотілося зробити таку книгу, яка б оживила молитовне життя наших вірян, тобто поділитися тим, до чого я сам дійшов.

А дійшов я до того, що не можна молитися одними й тими самими ранішніми і вечірніми молитвами постійно, тому що стає якось сухо, з’являється небажання повторювати з дня у день одне й те саме... Скажу відверто: багато років тому я просто перестав їх читати. Але замість того відкрив для себе те, що є альтернативою.

Тобто, не можна не молитися Богу. Очевидно, що християнин не може існувати без молитви. Богу треба молитися. Нехай це не будуть великі чини, а будуть, можливо, короткі молитви. Всі віряни знають молитовне правило Серафими Саровського — це вже відома альтернатива.

Але цікаво, що довгі віки в церковній традиції, а в грецьких церквах і до сьогодні, є традиція молитися вдома тими молитвами, якими молиться Церква. І тут для церковної молитви притаманне більше розмаїття.

У творіннях прп. Варсонофія і Іоанна я відкрив отцівську згадку про те, що неможливо одними й тими самими молитвами молитися щодня. Як у їжі потрібне розмаїття — різні страви пробуджують аппетит — так само і в молитві різні слова, які ми говоримо Богу, пробуджують бажання ділитися з Ним тим, що є на серці.

Окрема тема — псалми. Понад 10 років тому я для себе відкрив переклад псалмів ієромонаха Амвросія (Тимрота), почав їх читати, і вони заграли для мене новими барвами. Бо у псалмах церковнослов’янською є прекрасні моменти. Але є й темні, незрозумілі. Коли молишся в гарному поетичному перекладі, зрозумілому (а синодальний, як на мене, не відповідає цьому завданню, він більш прозаїчний, псалми ж — це поезія), тоді відкриваєш живе слово до Бога, як воно промовляє і як вся палітра емоцій розкривається в словах. Це фантастично.

Захотілося поділитися цим досвідом з якомога більшим колом не тільки парафіян, а і з читачами. Так виникла ідея цього молитовника.

Також був запит на церковне єднання. Ми давно вже з видавцями (видавництва «Quo Vadis», «Дух і літера») обговорювали ідею «Молитви про єдність українського православ’я». І в мене було питання: «Де ця молитва? Як ми можемо молитися про цю єдність?» Ми багато про неї говоримо, але давайте нарешті про неї помолимося.

Тоді я написав молитву про єдність Українського Православ’я. Ми її відредагували з о.Миколаєм Лисенком, з кліриками нашого Спасо-Преображенського собору. І хотілося зробити видання, щоб воно відкривалося цією молитвою. Тож, цей молитовник з неї і починається.

Тепер графічний дизайн, естетика. У Спасо-Перображенському соборі, де я служу з 2010 р., дуже чудове поєднання класики і сучасності — традиція на історичному базисі, але сучасна. Естетика така, яка не заважає, а допомагає молитися. Хотілося зробити таку книжку, яка теж буде есететично допомагати молитися, яку захочеться частіше відкривати навіть через її фізичні властивості — через кольори, папір, малюнки, поліграфічну якість, шрифт. Це буде спонукати частіше звертатися до Бога, бо Бог є Той, Хто створив красу. Ми також маємо створювати красу».

Олеся Мамчич, поетичний редактор тексту Акафіста

«Нині постала глобальна проблема — як можна говорити про Бога в сучасному світі? Насправді зараз про це майже нічого невідомо. Тому що в багатьох моментах мова втратила сенс і для того, щоб їй повернути життя, треба якось інакше говорити. Зокрема, я намагалася поставити це запитання щодо того, як функціонуватиме релігійний дискурс.

Стара мова звучить архаїчно, вона може бути сприйнята часто в певному культурологічному контексті, або в контексті відкриття класики. Але сучасній людині, щоб повторити ці слова, потрібно пройти набагато важчий шлях.

У цьому сенсі Молитовник є дуже хорошою спробою пошуку нової мови. Бо якщо не пробувати, то цієї мови взагалі ніхто не винайде. Зараз про релігійні речі можна говорити тільки непрямо, багатополіфонічно, дуже тонко. І якщо раніше людині було легко сприйняти поняття через пряме називання: це — добро, а це — зло, то зараз їй це вдається важко.

Ми всі пронизані віртуальною реальністю, соцмережами. А молитва — це твій затишок, твоя велика приватність і зустріч з іншими людьми з Богом, яка не вміщується у соцмережі — і тим є неймовірно цінною.

Тому будь-яка спроба знайти, як ця молитва має звучати у сучасної людини, — це великий внесок в чарівну приватність людини. Для неї ця приватність є якимось райським островом. Мені здається, що пошук цієї молитви подібний до того, як людину відірвати від фейсбуку і дати смак раю сучасною мовою».

Костянтин Сігов, директор видавництва «Дух і Літера»:

«Для видавництва «Дух і літера» велика честь друкувати такий гарний і важливий молитовник. Думаю, що він є душею тих книг, зокрема, отця Андрія Дудченка та отця Богдана Огульчанського «Словник Нового Заповіту», які ми вже друкували.

Тут живе слово людини до Бога і, сподіваємось, Бога до людини. І та краса, яка в ньому променить, його чудове оформлення, думаю, будуть заохочувати людей будь-якого віку  і будь-якого молитовного досвіду знову і знову відкривати його і відкривати в собі, що є суголосним тим молитвам, давнім і новим, які зустріне читач.

Диякон Рустик Новакович, УПЦ, Київська єпархія

«Ми всі, люди покоління 80-90-х рр., приходячи до Бога, молилися мовою, як сьогодні кажуть, літературною, якою ніхто не говорив, в деякій мірі, штучною. Вона прекрасна, вона небесна, ця мова. Але багато що ми не розуміємо і по цей час.

Тому моє переконання, до якого я прийшов, — треба навчитися молитися рідною мовою. А потім опановувати церковнослов’янську, латину, іврит, грецьку — кому яка до вподоби. Чим більше мов ми будемо знати, чим більше перекладів, варіантів Святого Письма читатимемо, тим більше будемо розумітися на ньому, будемо більш обізнаними і наш світогляд стане ширшим».

Матеріал підготувала Вікторія Кочубей

Дивіться також відеоверсію лекції: #Молитовник, в якому втілилося живе слово людини до Бога

Протоієрей Андрій Дудченко
Протоиерей Георгий Коваленко
Константин Сигов
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості
#Молитовник

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
930

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар