Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Святкове інтерв’ю з протоієреєм Миколаєм Данилевичем

Версия для печатиВерсия для печати
23 травня 2014 | Інтерв’ю

22 травня, «весняний» день пам'яті святителя Миколая Чудотворця — потрійне свято для протоієрея МИКОЛАЯ ДАНИЛЕВИЧА, секретаря Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, настоятеля першого в Києві храму на честь святителя Спиридона Триміфунтського, викладача КДАіС та батька двох хлопчаків.

Цього дня відзначає тезоіменитство не тільки він сам, але й його тато, а ще — це день його народження.

Що значить для священика носити ім'я такого великого святого, як св. Миколай Чудотворець? Що значить для нас, сучасних християн, подія перенесення мощей св. Миколая до нині католицької Італії? А також — як вдається поєднати церковне служіння, послух у ВЗЦЗ УПЦ, викладання та сімейне життя?

Про це та багато іншого в день пам'яті святителя Миколая читайте в бесіді двох Миколаїв: протоієрея МИКОЛАЯ ДАНИЛЕВИЧА і протодиякона МИКОЛАЯ ЛИСЕНКА.

Про те, яким сьогодні має бути священик

Отче, символічно, що на «весняного» Миколая ми маємо нагоду привітати Вас не лише з Днем Ангела, а й з Днем народження. Отже, двічі у вашій біографії відзначився святитель Миколай.

Особисто для Вас — які сторінки його життя є найбільш важливими? Що з його подвигів надихає?

– Скажу так: не ми обираємо святих, а святі обирають нас. Так сталося, що я й народився у день пам’яті святителя Миколая, і отримав при народженні ім’я Миколи, ще й по батькові я – Миколайович. Тому цей день для мене є потрійним святом. Для мене це – благословення Боже, якого потрібно бути достойним.

Я не можу виокремити якогось одного моменту з житія святителя. Просто він – святий Миколай, і цим все сказано. Для мене, як священика, його постать — це дійсно взірець доброго пастиря, який веде людей до спасіння, звершує Божественну літургію і предстоїть перед престолом за всіх нас.

А нам потрібно брати з нього приклад і бути просто пастирями. Тому що люди від нас, священиків, хочуть чути саме про Христа – не про політику чи наші суспільні погляди. До храму віряни приходять саме для того, щоб побачити Христа, Якого покликаний уособлювати священнослужитель, та відчути благодать Божу.

Коли ти знаєш всі ті ситуації, що траплялися зі святим, ті історичні обставини, за яких він жив, то це вже саме по собі впливає на твій внутрішній стан. Те, що святий Миколай ішов та захищав воєвод, які були несправедливо засуджені, рятував їх від смерті, – це вчинок його християнської віри. Те, що він йшов до імператора й переконував, щоб той зменшив податки в Лікійській області, де святитель звершував служіння, – це його суспільна діяльність. Навіть із цих прикладів ми бачимо, що святий Миколай став фактично захисником своєї пастви.

Тому ми, наслідуючи приклад святителя, маємо приносити і свою скромну жертву людям – духовно окормляти їх, захищати та підтримувати за будь-яких обставин: і за мирних часів, і за конфліктних. Але головне — нам потрібно бути. В житті взагалі важливо не видавати з себе когось, а бути собою, справжнім.

У храмі в ім’я свт. Спиридона Триміфунтського

Про особливий підтекст події перенесення мощей до італійського Барі

До слова, «весняний» Миколай – свято з особливим підтекстом. Це день перенесення мощей святителя до міста Барі. Історики по-різному оцінюють цю подію. Зокрема нині часто наголошують, що італійські купці фактично викрали мощі святого.

Але віруюча людина в усьому бачить волю Божу. Як би не дивилася на ту подію історія, думаю, якщо б Господь не попустив цього, якщо б це не було з волі святого Миколая, певне, навряд чи би так сталося.

Як ви вважаєте, який є найвищий сенс у «подорожі» мощей святителя з малоазійського півострова на європейський континент, у країну з іншою культурою?

– Знаєте, тлумачити промисел Божий – справа дуже невдячна. Але тепер, коли минуло майже 1000 років від згадуваної сьогодні події, напевно, якісь висновки ми можемо зробити.

І один із таких висновків — це нагадування нам про те, що колись Церква була єдиною, адже святитель Миколай – святий ще нерозділеної Церкви, його шанують і православні, і католики, і протестанти.

Ми звикли жити в рамках своїх конфесій, нам так зручно. Однак є святі, які нагадують нам, що розрив, який існує, не є природнім. Має бути єдність.

З іншого боку, через особу Миколая Чудотворця, як святого Східної Церкви, західні християни дізнаються про східну православну духовність. Ви знаєте, найбільше паломників до міста Барі приїжджає саме з наших православних країн. Не в образу кажу, а лише констатую факт: італійці не так шанують святого Миколая, як ми. Так, через шанування нами святого Миколая, Захід пізнає Православ’я.

Під час зустрічі з Міністром закордонних справ Австрії

Про зовнішні церковні зв’язки і церковну дипломатію

Отче, церковний Відділ зовнішніх церковних зв’язків напевно можна порівняти з Міністерством закордонних справ. А там, де йдеться про зовнішні справи, є діалог з іншими народами, присутня дипломатія. Ми знаємо євангельські слова, що «нехай ваше слово буде так – так, або ні – ні». Дипломатія ж передбачає трохи інший рівень ведення розмови. Наскільки важко сьогодні вести діалог з іншими народами, релігіями, культурами?

– Знаєте, Відділ зовнішніх церковних зв’язків – це не лише «міністерство закордонних справ», це і місіонерська структура. Тому що Церква не може бути звернена тільки на саму себе. Церква – це громада.

Господь Ісус Христос сказав: «Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28, 19). Тобто у Церкви є й зовнішня місія – проповідувати Слово Боже. Якби апостоли і перші християни замикалися у рамках своїх громад, ми б із вами не були християнами. Це – природа Церкви, це основа її громади. Тому налагоджувати зовнішні зв’язки тільки на папері – не зовсім правильно. Людина, яка стоїть між Церквою та інославним світом, представляє Церкву і намагається не зрадити своїй вірі і собі. З іншого боку – необхідно представляти свою свіру так, щоб вона була цікавою, привабливою, вибудовувати певні містки.

Тому церковному дипломатові потрібно бути людиною освіченою і разом з тим духовно сформованою. Коли ти спілкуєшся з людьми інших сповідань чи релігій, іншого світогляду, навіть з православними, але не воцерковленими, і вони бачать у тобі, перш за все, хорошу людину, доброго християнина – тоді вони легше йдуть на контакт, легше навіть навертаються до віри. Важливий у цьому відношенні особистий контакт.

Митрополит Антоній Сурозький казав, що ніхто ніколи не став би християнином, якби не побачив в очах іншого християнина відображення вічного життя. У Христа було 12 апостолів, було також 70 молодших апостолів, і від них наша віра розповсюдилася по всьому світові.

Християнство – це віра особистісна. У книгах можна багато чого прочитати, але навчитися можна лише з прикладу, яким для нас часто стає інша людина. Це ще одна причина, чому Церква ставиться негативно до єресей і розколів, адже вони руйнують традицію, завдяки якій віра передається від Христа і засновників Церкви до сучасних християн.

Потрібно бути християнином і водночас розуміти свою віру так, щоб можна було передавати її іншим зрозумілою для них мовою. Нехай людина не сприйме все відразу, не осягне повністю, але вона принаймні замислиться. Нам важливо сіяти віру, а вирощує — Господь.

Під час Генеральної асамблеї Всесвітньої ради церков у Республіці Корея

Про найперше і найближче. Про сім’ю 

Отче, окрім церковного служіння, роботи у Відділі зовнішніх церковних зв’язків, ви ще навчаєте наших майбутніх пастирів і у вас є родина. Як вдається знайти час на спілкування зі своєю “малою церквою”, себто близькими? Як вдається поєднувати посаду в церковних структурах із викладанням?

– Кожен викладач у певній мірі має бути науковцем. Часто буває так, що якісь свої ідеї я апробовую саме на студентах і дивлюся на їхню реакцію.

Більше того, спілкування з майбутніми пастирями — це продовження того ж особистісного спілкування. Як відомо, навіть «трієчник» в інституті, який спілкується з викладачами, професорами, обдарованими та сумлінними студентами, сам намагається піднятися на сходинку вище...

Сім’я ж – це найперше, найближче. І для мене є справжньою проблемою — поєднати все і зберегти певний баланс. Усе, що я намагаюся робити, це постійно шукаю оптимальний спосіб поєднання.

Фактично у мене вихідний – лише перша половина дня в суботу. Тому що суботній вечір і неділю, як відомо, священик проводить на парафії.

Певний час для нашої сім’ї було проблемою знайти час для спілкування, але потім ми вирішили проводити спільно цей час на парафії. Хоча і серед людей, проте – разом.

А сини спостерігають за нами, батьками. Виховувати дітей — це не посадити їх перед собою і чомусь навчати. Потрібно жити так, щоб бути для них прикладом. Діти дивляться не на те, що ми говоримо, а на те, як ми самі поводимося з людьми, з рідними. У родині ми живемо як в акваріумі.

Знаєте, можна виголошувати прекрасні проповіді на парафії, читати чудові лекції студентам, але обманути красивими словами своїх дітей і дружину – неможливо. Тому потрібно просто жити християнським життям, а діти це бачитимуть і наслідуватимуть.

З парафією храму в ім’я свт. Спиридона Триміфунтського

Про те, як жити християнину, щоб залишатися патріотом

І наостанок. Сьогодні в нашій державі штучно ламаються відносини – міжетнічні, міжконфесійні, міжнаціональні. На цьому тлі проти тих православних, які підтримують ідею України, формується певний стереотип: начебто бути українцем і водночас бути свідомим православним – неможливо. Начебто ті, хто сповідують українську ідею, для кого Україна – це не порожній звук, ледь не зрадники православної віри. Як це питання вирішуєте ви? І що б ви порадили людям, які мають сумніви з цього приводу?

– Це питання я ніяк не вирішую, тому що для мене це питання не стоїть. Я народився в Україні, і це, промислом Божим, моя країна.

Патріотизм – нормальна християнська якість. Апостол Павло, наприклад, настільки любив свій народ, любив до самозабуття й самопожертви, що говорив: «велика для мене печаль і безперестанне мучіння для мого серця: я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті» (Рим. 9, 2-3)

Говорячи по-простому, нехай я піду в пекло, але вони спасуться, - сказав апостол Павло. Це і є вищий прояв патріотизму, коли людина готова до самопожертви заради своїх рідних єдинокровних братів. Саме тому він і закликав: «Тому прошу вас: наслідуйте мені, як я Христу» (1 Кор. 4, 16).

Хтось навіть не замислюється над значенням слова «патріотизм», але отримує це почуття з молоком матері, і особливо коли потрапляє в інше культурне середовище, підсвідомо ще більше ідентифікує себе зі своєю Батьківщиною.

Я скажу так: відрікатися від Батьківщини – це гріх. Тому що така людина порушує волю Бога, який з Йому лише відомих причин, благоволив кожному з нас народитись у межах того чи іншого народу. Людина може жити хоч в Антарктиді, але повинна пам’ятати, хто вона, чиїх батьків дитина. Разом із тим, ми повинні бути добрими християнами.

Щоб наша країна стала сильною, щоб сильною була наша Церква, потрібно не лише виголошувати якісь гасла, а робити реальні справи. У наші буремні дні я вкотре доходжу висновку, що нам, повторю це ще й ще раз, потрібно просто жити й бути. Ми маємо бути як еритроцити в крові. Поки еритроцити в крові є, не може розвинутись така хвороба, як лейкемія. Вони, може, вибачте за дилетантський вислів, нічого особливого й не роблять, але вони існують в крові, і самим своїм існуванням не дають хворобі прогресувати.

Ми маємо чесно жити, передавати віру, передавати свої національні звичаї нашим дітям і намагатися ставитися до всього зовнішнього спокійно. Тебе можуть не любити, можуть навіть ненавидіти, але за твою мудру та врівноважену поведінку й послідовну спокійну щоденну позицію тебе завжди будуть поважати. Тому потрібно жити так, щоб нас просто поважали. Заявами поваги не доб’єшся. А от твої дії, твоє життя дійсно можуть викликати повагу як серед друзів, так і серед недругів.

Дякуємо за розмову. Ще раз з Днем народження і з Днем Ангела!

Бесіду вів протодиякон Миколай Лисенко

 ТАКОЖ ДИВІТЬСЯ ВІДЕО:

Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ
Храм в ім’я св. Спиридона Триміфунтського
святитель Николай Чудотворец

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2470

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар

8 + 5 =
Solve this simple math problem and enter the result. E.g. for 1+3, enter 4.