Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«Святий Дух виявився професійнішим за професійних церковних бюрократів» (+Відео)

Версия для печатиВерсия для печати
11 липня 2016 | Точка зору

Ми продовжуємо публікацію матеріалів про Святий і Великий Собор очима очевидців.

«Собор — метеорит, упавший на землю. И пока я в его лунке…»

Архімандрит Кирил (Говорун) спостерігав за Собором через інтернет, за допомогою онлайн-трансляції. Також він вів активну переписку із загалом таких самих спостерігачів, учасників та коментаторів Собору. Тож зміг зібрати певний масив думок  щодо цієї події. Про це він і розповів на зустрічі у Відкритому Православному Університеті.

 Велике і смішне

Я хочу зробити усім подарунок, — розпочав зустріч отець Кирил. — Це книжка про Собор, яка вийшла за тиждень по ньому. Вона базується на тих дописах, які я робив у Фейсбуці, і називається «Кунсткамера великого и ужасного».

Я намагався її зробити несерйозною. Але за такими веселими повідомленнями хотів приховати певні серйозні речі і послання про цей Собор. Звичайно, це перший підхід, перша реакція ще з середини соборного процесу. Це не рефлексія на Собор з майбутнього. Але вона може допомогти тим, хто хотів більше дізнатися про Собор. Я включив у тексти коментарі, які з’явилися у фейсбуці. Книга є в мережі, і всі бажаючі зможуть її прочитати.

***

Я не був учасником цього Собору, лише стороннім спостерігачем. Але все ж таки мав причетність до процесу. Пам’ятаю, у жовтні 2008-го ми з покійним Блаженнішим Митрополитом Володимиром їздили на Фанар, де відбувся історичний Синаксис. Там і було прийнято рішення, що Собор має відбутися. Синаксис 2008 р. став початком фінішної прямої, яка і призвела до цього Собору.

Момент несподіваності

Було цікаво спостерігати, як цей Собор відбувався. Маю сказати, що Собор мав у собі певний момент несподіваності, і в цьому полягав його соборний характер.

Вважаю, це був справжній Собор. І справжність вбачаю не лише в характері тем, які обговорювалися, у представництві церков, а також і в самому моменті несподіваності.

Ми входили в Собор з одними настроями і уявленнями про те, чим це має або не має бути. А на виході отримали зовсім іншу картину. Причому ця картина, гадаю, не відповідає уявленню жодного з учасників Собору.

Для кожного Собор став несподіванкою, а результат — великим сюрпризом: і для оптимістів, і для песимістів, хоча на початку песимістів було більше. І на початку справді панував, наскільки я міг спостерігати, розпач.

Ми говорили весь час, що соборність — це наше все: наша базова ідентичність як православних. І раптом виявляється, що ми не здатні провести Собор. На чому тоді базувати нашу православну ідентичність, що це має бути? І тоді постала думка: що таке Православ’я, якщо не соборність? Треба визначитися, інакше ми просто розчиняємося в повітрі.

Але, на мою думку, нам не потрібно шукати нової ідентичності, тому що та ідентичність соборності, яку ми мали, попри песимістичні прогнози спрацювала. І створила реальність, яка стала новою для всіх. Власне в цьому і полягає момент соборності.

Святий Дух показав, що справді діє в Церкві

Справжній собор — це те явище, де справді відбуваються якісь недетерміновані трансформації. Цей Собор готувався більше 50 років, і було зроблено все, щоб максимально визначити, яким він має бути: процедура, документи, які мають прийнятися, розподіл усіх ролей і промов.

Здається напівжартом, але недалеким від справедливості, що церковні бюрократи, які готували Собор, настільки професійно вміють обмежувати суверенність Святого Духа в Церкві, що було зроблено все для того, щоб виключити будь-яку можливість несподіванки під час Собору. Але виявилося, що Святий Дух професійніший за професійних церковних бюрократів. І він справді зробив чудо — чудо соборності. І продемонстрував, що Святий Дух справді діє в Церкві.

Соборність стала новою. Але вона працює

Власне, ареною, де відбувалася дія Святого Духа, і був, як сказав Патріарх Олександрійський Федір, острів, який народжує святих, — Крит. Він сам родом з Криту і постійно розказував, що це абсолютно фантастичне місце, де відбувається навіть таке чудо, як Собор.

Вже зараз я спостерігаю результат трансформації Собору від процесу абсолютно визначеного до результатів Собору цілком непередбачених. І це спричиняє роздуми: в чому полягає соборність Церкви?

Ми входили в Собор із настроєм, що соборність — це просто фікція, романтична хом’яковська ідея, із розумінням, що нам потрібно придумувати щось нове на заміну соборності, тому  що соборність просто не працює.

Тепер ми переконалися, що соборність працює, і нам треба її наново осмислити. І розпочався процес нового етапу богословської рефлексії: чим є Собор для Православної Церкви зараз. Деякі вхідні дані для цих міркувань задали на самому Соборі предстоятелі, представники Собору у своїх виступах. На жаль, публічними були лише виступи предстоятелів, хоча багато цікавого було і у виступах членів делегацій від церков. Із того, що є доступними, можна вбачати спробу до нового усвідомлення, що таке соборність.

Наприклад, було зазначено, що лише Собор має визначати, що таке єресь і чим єресь не є.

Це було зроблено саме на виклик радикальних консервативних кіл, які звинувачували Собор у тому, що він може порушити православність, догму, запровадити якісь відступлення від норм православного життя. А члени собору сказали: дивіться, Собор і є нормою церковного життя, ми маємо відштовхуватися від Собору і формулювати ці норми. Тому що Церква і є Собор, як сказав у виступі Патріарх Варфоломій.

Тобто, Собор є найвищою інстанцією, вищою за старців (це теж було зазначено у виступі Патріарха Варфоломія), ніж будь-яка група людей всередині Церкви — Синод, Помісний Собор…

Загальноправославний Собор має вищий авторитет, і лише Собор має право артикулювати, що є Православ’ям, що є Церквою. Це був дуже важливий момент, який означає, що ті Церкви, які не приїхали на Собор, фактично відсторонили себе від церковного дійства, від постійного процесу формулювання, усвідомлення понять «Церква» і «Православ’я».

Ідентичність УПЦ, фундаменталізм і Собор

До цього потрібно зробити ремарку щодо ситуації в УПЦ. Ідентичність нашої Церкви завжди будувалася на тому, що нас визнає світове Православ’я. Тобто, для нас голос світового Православ’я важливий, і, власне, на цьому ми в Україні тримаємося. А зараз ми бачимо певне відсторонення від голосу світового Православ’я, тобто, на жаль, ми відгороджуємося від головного джерела нашої церковної іпостасі. Це явище характерне не лише для нашої Церкви, але й для деяких інших Церков. У більшості з них це сприймається як певна проблема — проблема фундаменталізму, яку позначив архієпископ Хризостом Кіпрський.

Фундаменталізм існує в кожній церкві, релігії. І скрізь є приблизно однаковий відсоток фундаменталістів. Думаю,  навіть в ісламі кількість фундаменталістів не набагато більша, порівняно із будь-якою іншою релігією. Просто іслам — велика релігія, і в неї багато прибічників.

У кожній Церкві так само є група фундаменталістів, яку дуже чутно. Деякі Церкви лякаються цих голосів, деякі намагаються маніпулювати цими голосами, а деякі — протиставити цим голосам справді пастирський голос, як це було сказано в доповіді архієпископа Хризостома.

 У цьому полягає дуже важливий меседж Собору: якщо ви хочете бути Церквою, брати участь у подіях Церкви (а церква — це не лише структура, а ще й подія, динамічна реальність, яка весь час розвивається і має постійно себе демонструвати), то ви повинні брати участь у Соборі.

Якщо ви не берете участі, то відсторонюєтеся від церковної події, перетворюєтеся на секту. Тобто, є альтернатива — Собор і секта. Обирайте. Це було важливе послання, яке додало нового розуміння, що є Церква і що є Собор.

«Kulturkampf» на Соборі

Собор — це той інструмент, який дозволяє нам щось зробити із досить давнім явищем Церкви, що останніми роками загострилося — це т.зв. культурні війни, «kulturkampf», поняття, запроваджене Бісмарком, коли він намагався реформувати католицьку церкву в Німеччині.

У сучасній мові «kulturkampf» означає протистояння всередині церковного організму на ідеологічних платформах. Тобто, є ліберали, консерватори, представники різних ідеологічних течій (ліві, праві), які між собою сперечаються і намагаються висловити суперечку в богословських термінах. Тобто, замість того, щоб сказати: ти поганий консерватор, кажуть: ти сектант. Або замість: ти поганий ліберал — ти не православний. Хоча іноді суперечка ведеться в термінах «консерватор-ліберал» із релігійним забарвленням, де ліберал ототожнюється з єретиком, а консерватор — із православним, щоб людина не казала.

Це є проблемою для Церкви. На жаль, вона підсилюється позицією деяких церковних речників, які фактично з амвонів говорять, що ліберали — це погано, а консерватори — добре. Консерватор узагалі може не вірити в Бога, але через те, що він консерватор, він ортодокс.

Собор намагався щось зробити із цією проблемою. Це проявилося в обговоренні і в засудженні вперше явища фундаменталізму, тому що воно і є частиною «kulturkampf», частиною культурних війн. Засудження Собором фундаменталізму є голосом Собору щодо цієї проблеми в церкві. 

Де на Соборі був Христос?

Вже після Собору у нас був ефір на радіо «Свобода» з Яковом Кротовим, і він поставив дуже просте, але важливе запитання: «А де там був Христос?», тобто, чи говорили соборяни про Христа? Для тих, хто спостерігав за Собором, питання, можливо, не актуальне: ми зараз говоримо про реальні речі, а ви нам — про Христа. Тим не менш, це важливо. Мені здається, що Христос залишався у свідомості Собору як Центральна Фігура, і в цьому сенсі Собор був христоцентричний.

Думаю, сам факт, що Церкви з’їхалися на Собор, подолали свої внутрішні суперечки та протиріччя, свідчить про те, що тим самим вони висловили довіру Церкві — Церкви Помісні — Церкві як вселенському явищу. Вони висловили довіру до Христа. Висловили віру у Святого Духа і в те, що він може подолати наші непорозуміння.

Тобто це значить, що ми маємо суперечки, проблеми, які не можемо між собою розв’язати, і ми приходимо до Христа на Собор, щоб Він нам допоміг справитися із тим, що ми не можемо зробити самі.

Ті церкви, які не приїхали, фактично сказали: «Ми не віримо, що Дух Святий, Христос можуть розв’язати наші суперечки. Ми сподіваємося на свої сили, однак у собі сил не знаходимо, тому й не приїжджаємо».

Сам факт, що Собор зібрався, і було найгучнішою заявою, що в центрі Церкви знаходиться Христос, в Церкві тепер і зараз діє Святий Дух, що ми віримо не лише в Церкву минулого, але також віримо в Церкву теперішнього і Церкву майбутнього.

Архимандрит Кирилл (Говорун)
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості
Святий і Великий Собор Православної Церкви, Крит 2016

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2478

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар