Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Що потрібно для канонізації Блаженнішого Митрополита Володимира?

Версия для печатиВерсия для печати

У першу річницю від дня смерті Блаженнішого Митрополита Володимира ми говоримо з його багаторічним прес-секретарем протоієреєм Георгієм Коваленком про те, якими ми були дітьми для нашого духовного батька, чому його не слухалися і що саме на нас лежить відповідальність за те, чи причислять нашого Предстоятеля до лику святих.

СЛУХАЙТЕ ТАКОЖ: Рік без Блаженнішого Митрополита Володимира: спогади про нього — слухайте вже зараз у нашій радіопрограмі

 Протоиерей Георгий Коваленко и Блаженнейший Митрополит Владимир

— Отче, уже рік ми живемо без Блаженнішого Митрополита Володимира. Він був нам не лише справжнім Предстоятелем, але й отцем. І вже на лікарняному ліжку, важко хворий, він нагадав такі слова: «Царство, яке розділилося в собі, не встоїть».

Так і вийшло: наша країна не встояла, йде війна, тисячі людей загинули, десятки тисяч поранених.

Ви багато років його знали, працювали з ним пліч-о-пліч, як ви гадаєте, що б він зараз нам сказав? Взагалі що робити нам, аби все ж таки повернутися до заповіданої ним єдності?

— Мені важко про це говорити. Усі ми недосконалі, і навіть за часів Блаженнішого не так все в нас було прекрасно — існували певні внутрішні розділення і суперечки. Але він умів об’єднувати, стояв вище за ті протиріччя як всередині Церкви, так і в політикумі. До нього приходило багато державних діячів різних політичних поглядів, і саме поруч із ним вони відчували себе поза політичним полем.

Нинішню війну в Україні не тільки внутрішні проблеми спричинили, є й зовнішня агресія — про це також не варто забувати. І не все на сьогодні тільки від нас залежить.

Але мені здається, що це для нас певний символ, знак: після побиття студентів 30 листопада уже наступного дня Блаженніший звернувся зі зверненням, в якому процитував Святе Письмо. Потім було ще одне відеозвернення, на декілька хвилин, та інший документ, який 19 грудня було зачитано в храмах Української Православної Церкви. Після того Блаженніший вже не міг ані говорити, ані підписувати документи, і далі ми всі були змушені діяти на свій розсуд.

Напевно, в цьому теж є певний сенс, промисел — щоб ми згадували епоху Блаженнішого Митрополита Володимира — епоху, в яку йому вдалося втримати єдність Української Православної Церкви всупереч багатьом проблемам.

На жаль, не вдалося відновити єдність українського православ’я, подолати розкол. Але Блаженніший втримав те, що отримав, бо особисто він не був учасником розділення: його обрали Предстоятелем Церкви, яка на той момент уже розділилася.

Подібний шлях проходить наша країна. Думаю, велика відповідальність буде на тих, хто прийде вже після того, як між нами сталося розділення. Бо на сьогоднішній день зсередини дуже важко його подолати і треба шукати вихід у тому числі і ззовні.

Але «ззовні» я маю на увазі не політичні чи геополітичні союзи. Зовнішня сила, яка може нам допомогти, — це Бог. Бог, Який дав нам заповіді. Бог, Який є любов. Бог, Який закликає нас бути в мирі, якщо можливо, з усіма. І повернення до Божих заповідей, до християнських чеснот, переосмислення сучасного політичного контексту в біблійних категоріях крізь призму євангельського християнського світогляду якраз і може нам допомогти.

Але, знаєте, я вважаю, що та єдність, яка була за Блаженнішого Митрополита Володимира, вона існує. Це єдність між справжніми християнами, між його учнями, які пам’ятають, що він говорив.

Так само, існує єдність українського народу — єдність тих людей, які вважають Україну своєю Батьківщиною, які борються за мир, за її незалежність, за її цілісність, які бажають бачити і говорити одне з одним.

Іншого шляху для подолання проблем, окрім діалогу, не існує. Тому що коли ми не ведемо діалог, то починаємо мислити штампами, міфами, ярликами, перестаємо бачити в іншому людину, перестаємо поважати відмінну від нашої точку зору чи позицію. А треба знаходити такі рішення, які б об’єднували всіх.

Нам потрібен консенсус. Не перемога більшості — до чого це призводить, ми вже бачили. А ми маємо знайти такі рішення, які б задовольнили всіх. А задля цього кожен має чимось поступитися, кожен має зробити крок назустріч, має чимось пожертвувати задля спільної мети – суспільного блага, миру та взаєморозуміння.

Думаю, що всі ми — і Блаженніший Митрополит Володимир разом із нами, бо віримо, що він в оселях Божих — молимося про те, щоб Господь нас напоумив, і ми пройшли ці випробування і вийшли з них ще більш загартованими — з точки зору християнського світосприйняття.

— Багато хто дорікав Блаженнішому, що він не залишив по собі наступника і не пішов на спокій, а до останнього залишався Предстоятелем, навіть не маючи змоги дієво управляти Церквою. Але ми бачимо, що він доніс свій хрест до кінця, і навіть у день його смерті, наступного дня люди вголос казали, що це свята людина.

Як ви вважаєте, чи доживемо ми до того часу, коли Блаженніший Митрополит Володимир буде канонізований як святий?

— Канонізація — це завершення процесу, який починається з шанування. А ми реально шануємо Блаженнішого, звертаємося до нього і зараз, пригадуємо випадки, пов’язані з ним, з його молитвою і його допомогою — як за життя, так і після того, як він відійшов до Господа.

Тому якщо Богу буде угодно, якщо Церква вирішить, то ми доживемо до цієї канонізації.

Протоиерей Георгий Коваленко и Блаженнейший Митрополит Владимир

Але я вже знаю велику кількість людей, які шанують Блаженнішого — не тільки моляться за упокій його душі, а й просять його молитися за нас.

Святість – це не щось потойбічне. Зараз ми на власному прикладі починаємо розуміти, як відбувалися процеси визнання когось святим. Ми не мали цього досвіду за радянських часів, але той самий Блаженніший бачив преподобних Лаврентія Чернігівського, Кукшу Одеського, Амфілохія Почаївського. Він спілкувався з тими, кого потім канонізували — і навіть за його Предстоятельства.

Думаю, канонізація неодмінно відбудеться, але це залежить і від нас з вами, від того, наскільки ми будемо гідними учнями Блаженнішого. Фактично ми і є тими людьми, які мають продемонструвати всім, що Предстоятель навчив нас бути християнами. У цьому сенс канонізації: Церква не веде людей до інших людей, Церква веде людей до Христа. На цьому шляху є дороговкази: от той, хто вчив справжньому, вчив жити по-християнськи, сама жив за цими заповідями, прожив гідно все життя і лишив по собі спадок, шанування і свідчення святості і чудес.

Протоиерей Георгий Коваленко и Блаженнейший Митрополит Владимир

Прот.Георгій з родиною в робочому кабінеті Блаженнішого

Особисто я постійно згадую якісь приклади, пов’язані з Блаженнішим. Був такий випадок — ми з маленьким сином потрапили в лікарню. Згодом в ту саму лікарню привезли Блаженнішого. Нам треба було терміново вирішувати, робити операцію чи ні, бо лікарі попереджали про небезпеку, а дитина поводила себе так, наче в неї вже нічого не болить. Я сказав тоді: «Почекайте, я піду в дідуся запитаю» — жартуючи, звісно. І ми пішли, і Блаженніший благословив робити операцію, і ми її зробили.

Наступного дня ми з сином пішли провідати Предстоятеля. Це була картина, яку я ніколи не забуду: сидить Блаженніший у піжамці на візочку, до нього підходить маленький хлопчик, теж у піжамці, слабкий після операції. Предстоятель благословляє дитину і говорить: «Дуже добре, що зробили операцію і все встигли». «Ваше Блаженство, — кажу я, — звідки ви знаєте, вам хтось розповів?» — «У мене свої джерела інформації», — така була відповідь.

Як до цього ставитися? Зараз я сприймаю це як те диво, яке було в житті моєї родини, моєї дитини, яку, до речі, Блаженніший і хрестив. У нас в квартирі на стіні висить та маленька іконочка, яку він подарував. Це частина мого життя.

Але наскільки будуть шанувати Блаженнішого, залежить і від того, як я буду жити, як буде жити цей маленький хлопчик. І, я думаю, ми теж у відповіді за те, щоб колись канонізація Блаженнішого Митрополита Володимира відбулася.

Протоиерей Георгий Коваленко и Блаженнейший Митрополит Владимир

Записала Юлія Комінко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Блаженнейший Митрополит Владимир: лучше тексты и фото за 17 лет работы ПвУ

«Жалкую, що мало говорив, як я його люблю», — старший іподиякон про Блаженнішого Митрополита Володимира

† Блаженніший ВОЛОДИМИР, Митрополит Київський і всієї України
Протоиерей Георгий Коваленко
годовщина со дня смерти Блаженнейшего Митрополита Владимира

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
3856

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар