Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«Сара» об’єднала різні віри і національності — зйомки кінострічки завершено

Версия для печатиВерсия для печати
18 травня 2017 | Репортаж

У Софії Київській завершилися зйомки короткометражного фільму «Сара» — за мотивами казки Г.-Х.Андерсена «Юдейка».

«САРА». Історія одного життя, в якому зустрілися різні релігії

Розбита тарілка та дружба за 15 хвилин — у Софії Київській розпочалися зйомки «Сари»

Більше двох тижнів команди «Казки Продакшн», Школи Анни Ярославни та Відкритого Православного Університету спільно працювали у Національному заповіднику «Софія Київська» над створенням кінострічки. «8 локацій, екстер'єри, інтер'єри, справжні меблі ХVI – XVII ст., старі дворики, вікна з віконницями, жодних декорацій — усе справжнє... Казку знімали у казці», — написала про період зйомок режисер фільму Олена Каретник.

Акторський склад підібрався яскравий. Заслужений артист України Віктор Демерташ у ролі Менахема, актриса театру і кіно Катерина Кістень — у ролі пані Стефи, дорослу Сару грала відома єврейська співачка і артистка Олександра Соміш… І це ще не всі сюрпризи, які очікують на глядача під час прем’єри вже цього літа.

В останній день зйомок ми поспілкувалися з акторами та членами знімальної групи, які  працювали над стрічкою «Сара», про те, що вони взяли для себе з цієї життєвої історії, яке враження на них справила Софія Київська, у якій відбувався знімальний процес, та що їм запам’яталося найбільше.

Катерина Кістень, актриса театру і кіно. Виконавиця ролі пані Стефи, хазяйки Сари

— Катерино, як ви вважаєте, чи потрібне сьогодні таке серйозне дитяче кіно, як «Сара»?

— Мені здається, що до глядача не можна ставитися легковажно, ніби він не розуміє якихось серйозних речей. Так інколи думають, що воно «пройде» — щось таке несправжнє, неглибоке, якесь поверхове... Але люди бачать халтуру, бо спроможні оцінити серйозні речі.

Так само і діти. Не треба думати, що вони маленькі і нічого не розуміють. Для дітей також слід знімати серйозне кіно. Так, це казка, але вона має бути про справжнє, про те, що їм цікаво.

І казка ця досить глибока, духовна. Вона — про найголовніші питання у житті. Не знаю, наскільки казка саме дитяча. Це, скоріше, притча. Хоча дітей у недільних школах навчають саме на таких казках, і раніше так навчали. Думаю, це правильний підхід до дитини, як до дорослого.

— Як вам атмосфера на знімальному майданчику?

— Коли потрапляєш не в картонні декорації, а у справжню будівлю, яка має свою історію, свій дух, то зовсім по-іншому себе в ній і відчуваєш —вже якось складно лишатися сучасною людиною. Навіть костюм на мені був старовинний, XIX сторіччя. Надіваєш цю річ і розумієш, наскільки тендітні були люди, як ці справжні, натуральні тканин прикрашають тебе.

Я прийшла на зйомку без зачіски, у джинсах, і коли на мене вдягнули це вбрання – перетворилася на людину з абсолютно іншої епохи. Це відчувається у всьому: ти не можеш сидіти зі згорбленою спиною, не можеш робити якісь сучасні жести, не засунеш руки в кишені, не складеш їх… Зовсім інші пози і жести. І форма зобов’язує, і відчуття таке дивне, наче відбувається казкове перетворення персонажа.

— Які у вас залишилися враження від усього знімального процесу, що запам’яталося найбільше?

— Тут все відбувається в зовсім іншому темпі. Взагалі-то на все має бути свій час. Чим зараз складно зніматися у фільмах? За таймінгом ти не встигаєш ані відчути справжнього, ані пристосуватися до партнера, ані дозволити собі ще одну спробу, ані бути разом із природою, зі світовим днем у цей день — використовувати світло, тінь, сонце... Це такі речі, деталі, які ти (якщо матимеш час) обов’язково помітиш. Вони в кадрі будуть виглядати чудово. Помітиш тут і зараз. Не все можна запланувати в кіно, тому на це має бути час. А зараз ніде його немає. Тут в цьому розумінні є можливість відчути атмосферу сцени, відчути її ритми, ритми справжнього життя. У цьому родзинка цієї історії.

***

Роман Харандюк, актор театру та кіно, випускник Київського Міжнародного університету, Інституту театру кіно та телебачення. Виконавець ролі Танасія, нареченого Марії

Роман Харандюк

— Я граю Танасія. Це наречений Марії. Ми маємо одружитися. І так склалося, що Марія хоче, щоб Сара була на нашому весіллі. Але на жаль, не прийнято, щоб жінка іншої віри була на вінчанні і тим більше, щоб тримала вінок — це неприпустимо. Таким конфлікт робить Танасій.

— Чи траплялися у вашому особистому житті ситуації, подібні до тієї, що у фільмі: коли в людини через її інакшість виникають проблеми?

— Звичайно, це відбувається кожен день усюди. Навіть у Марії є такі слова, і вони дійсно правдиві, що люди вішають на себе якісь ярлики, щоб показати, що вони не такі, як інші, що вони якісь кращі. Щоб себе якось підняти над іншими. При тому, що ми всі однакові, і неважливо, якої ти віри. Головне, яка ти людина і що ти собою представляєш, що ти можеш зробити для оточуючих людей.

— Що вам запам’яталося під час роботи над фільмом, що будете згадувати?

— Мені дуже сподобалося в Будинку Митрополита, я раніше тут не бував, дуже гарно. Висока стеля, розкішні сходи… Найбільше мені сподобався камін при вході. Уявляю, як він виглядає взимку, коли працює. Напевно, дуже затишно.

— А взагалі наскільки на вас вплинула атмосфера?

— Вплинула позитивно. Тут таке враження, що час зупинився. Тиша, спокій і якось дуже легко знаходитись.

***

Вікторія Сірак, актриса театру та кіно, випускниця Київського Міжнародного університету, Інституту театру кіно та телебачення. Виконавиця ролі Марії, найкращої подруги Сари

Вікторія Сірак

— Мені здається, що цей фільм як для дорослих, так і для дітей. Тому що тут розкривається дуже багато життєвих цінностей, таких, як дружба, кохання. Я вважаю, що такі якості кожна людина повинна вміти пронести через усе життя. Діти повинні змалку дивитися такі фільми і щось взяти для себе. А дорослі, якщо вони не вміють або не можуть це робити, повинні переглянути свої життєві орієнтири і навчитися.

— Коли актори грають роль, вони щось віддають, а щось беруть і для себе. Що ви взяли для себе від цієї ролі, від робити над фільмом?

— Напевно те, що мені треба більше цінувати своїх близьких людей. Тому що у фільмі я втрачаю подругу, яку я не бачила дуже довго. І, можливо, якби я знала, що таке станеться, я б почала шукати її ще раніше. А тепер я її втратила, більше ніколи не побачу і мені дуже сумно від цього, і я розумію, що потрібно цінувати кожну мить, проведену з близькими людьми.

***

Софія Саніна, акторка фільму «Сара». Виконавиця ролі Рози, старшої сестри Сари

Софія Саніна

— Оскільки матері в сім’ї немає, то моя героїня заміняє всім дівчаткам матір, піклується про них, намагається допомогти татові у справах. Але Роза, моя героїня, так і не навчилася читати, а батькові потрібна допомога у крамниці. Тому він вирішує вчити Сару. Але оскільки він не міг сам, то віддав її у християнську школу. І тут почалися біди, бо Сара дуже полюбила християнство… Батькові це страшенно не подобалося, бо це інша релігія. Але була одна дівчинка, яка сприймала Сару такою, якою вона є, їй не заважала релігія.

Насправді, це дуже цікава історія. Г.Х.Андерсен писав дуже повчальні речі. І ця казка показує, якою суперечливою може бути роль релігії. Це як в часи Ромео і Джульєтти, коли були різні погляди на життя. А тут — різні релігії, і в ті часи це сприймалося важко. Насправді, так і зараз. Просто менш виражено.

— Вам доводилося стикатися з тим, що сьогодні в людей теж є такі проблеми?

— Так, я стикалася із ситуаціями, коли людей нетипової релігії зневажали чи навіть принижували. Я вважаю, що це дуже неправильно, бо кожен має право на особисту думку, на свою релігію і може сповідувати те, що він хоче.

Зараз це менш поширено, але в той час – це кінець XIX ст. – питання різниці між релігіями  і людьми, які їх сповідують, стояло дуже гостро.

— Зараз теж відбувається конфронтація людей з відмінними поглядами. Можливо, цей фільм може допомогти і їм?

— Так, цей фільм може допомогти їм, думаю, він матиме вплив і на дорослих, і на підлітків. Це не менш важливо, бо наступне покоління формуватиметься саме з підлітків, які зараз іще діти. У стрічці показано всю суть проблеми, і вона дійсно може допомогти людям.

***

Ліля Маломуж, асистент режисера

— Це не тільки художнє кіно, це ще гарні історія та сценарій. Коли я прочитала, побачила для себе історію, яка стосується багатьох людей. Вона не є агресивною щодо релігійних людей, навпаки, показує добро, і сама атмосфера мені дуже сподобалася.

Мені сподобалась локація, дружня команда,  режисер тонко бачить людей, яких приводить на знімальний майданчик. Ще великий плюс цього фільму в тому, що тут багато дітей. Тому що з одного боку, з дітьми працювати складно, а з іншого – альтруїстично, бо вони хочуть грати у кіно, і подарувати їм такий шанс дуже важливо.

— Чи взяли щось діти для себе з цієї історії? Адже учасниці масовок — дівчата, учениці парафіяльної школи. Якимось чином ролі змінювали їх?

— Очевидно, що дорослі люди розуміють всі ці етнічні, релігійні, національні розбіжності. А діти навпаки не надають цьому уваги — для них немає національностей, немає того, що може їх роз’єднувати. І діти могли не орієнтуватися у чомусь, але у кіно добре те, що їм пояснюють, в чому причина, яка проблема, чому має бути така реакція... Одні діти читають книжки і так дізнаються, що добре, що погано, а інші це дізнаються на знімальному майданчику, коли розповідає режисер.

— Що запам’яталося на цьому проекті вам?

— До нас на майданчик приходили етнічні євреї. І батьки, і діти переймалися тим, щоб все було правильно. Коли ти бачиш, як дитина молиться єврейською мовою, то це трохи незвично, але це той момент, який привертає увагу.

Цікаво, що дітям довелося вживатися в образи, яких вони раніше не бачили. Тобто українські діти грають єврейських — і це дуже цікаво. Вони бачать, що є якісь інші традиції, специфічні слова. Через такі фільми діти навчаються відчувати внутрішнє становище інших людей, які живуть поряд із ними у цій державі.

Олена Каретник, режисер стрічки

— Ми не знаємо, чи вигадав Андерсен цю історію, чи вона відбувалася насправді. Єврейську дівчинку віддали у християнську школу, і християни її прийняли. І це відбувалося у ХІХ столітті.

Але це і є інтрига цієї казки і інтрига нашого фільму. Що буде далі? Як будуть вести себе всі персонажі? Чи залишаться християни християнами? І взагалі — чи залишаться люди людьми?

Зйомки «Сари» — погляд крізь фотооб’єктив

Нагадаємо, прем’єру короткометражної стрічки «Сара» заплановано цього літа.

Елена Каретник
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1409

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар