Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Праправнук великого композитора: «Щодня, коли доньки йдуть до школи, тихенько хрещу їхні голівки…»

Версия для печатиВерсия для печати

Понад 2 тисячі років Розіп’ятий несе Свій Хрест ― через наше із вами  життя. Натомість ми щодня розпинаємо правду та віру. Розпинаємо мир ― в собі і навколо. Найстрашніше ― розпинаємо любов.

 

Міра Божої любові

Нещодавно замислився. Кожного дня, відряджаючи доньок до школи, надягаючи на їхні дитячі спини «непідйомні» ранці, тихенько хрещу їхні голівки… Сідаючи за кермо, хрещу дорогу… Прощаюся з мамою ― хрещу… Йду обідати ― теж хрещу...

Щодня, багато-багато разів. Навіть важко порахувати. Але ― чому? Ну, звісно ж ― це захист. Прошу, щоби Господь захистив. Але, якщо копнути глибше, ― що таке хрест для кожного з нас? Чим він нас захищає?

Запитую. Прислухаюся. І несподівано для себе, з повною ясністю ― розумію. Хрест ― це міра любові Бога до нас. Можна скільки завгодно вчити та давати заповіді. Скільки їх було, цих блискучих, вражаючих «лекцій» та «настанов»! А скільки їх ще буде!?

Але серед розмаїття вчителів і вчень, наче могутнє дерево над рештою світу, височіє древо хреста.

Бог з любові до нас піднявся на хрест та широко розкрив обійми, охоплюючи пробитими залізом руками цілий світ. І саме хрестом Він, наче ключем, відкриває кожному з нас вічне небо, долаючи невблаганного ворога ― оповиту чорною мантією кістляву постать з косою в руках.

Отже, розвиднюється. Коли я осіняю хрестом, я прошу Бога покрити ближніх Його любов’ю, захистити нею від нападів лукавого. А ще ― я бажаю своїм рідним вічності. Я хочу, щоб вони жили вічно. Щоб кістлява не мала над ними влади. А цієї влади її позбавив саме Господь. І Його хрест. 

2 тисячі років розпинаємо Любов

Дивовижно: хрест є згадкою про спокутну смерть Христа. Також це ― одне з найжорстокіших знарядь смертної кари.

Але й ми (через Священне Писання) прикликані до того, щоб розпинати!

«Кого?» ― збентежено спитаєте ви.

«…А ті, що Христові, розіп’яли свою плоть із пожадливостями та пристрастями…» ― через свій лист до Галатів нас закликає до цього апостол Павло.

Отже, ми прикликані розіп’яти: власний егоїзм, пристрасті, злобу, ненависть. Розіп’яти жагу споживання усіх і усього. Розіп’яти брехню, підлість, лукавство та малодушність…

Натомість ми розпинаємо… правду та віру. Розпинаємо мир ― в собі і навколо. Найстрашніше ― розпинаємо любов.

А пам’ятаєте, хто носить це Ім’я? Так, Бог є любов.

Отже, найстрашніше те, що цим ми знову розпинаємо Христа. Через 2 тисячі років. Точніше ― якщо казати про все людство ― протягом цих двох тисячоліть.

Як же ж нам виконати закон Христовий? Перестати розпинати Правду Божу, а разом з нею ― і нашого Спасителя?

Відповідь ― у тому ж листі-посланні апостола Павла. Вона є дуже простою, але тільки на перший погляд. «Носіть тягарі одне одного».

Це не означає ― позбавляти іншу людину можливості вирішити її проблеми, тобто прожити її життя замість неї. Це означає ― допомогти. Підставити плече, а не ногу.

Зрештою, якщо замінити дієслово «носити» на «переносити», ми повинні навчитися хоча б існувати поруч, максимально наповнюючи міжособистісний простір миром і любов’ю.

Характером м’який, твердий духом

Ні, звісно, якщо людина чинить гріх та беззаконня, це потрібно виправляти. «Виправляйте такого», ― закликає апостол Павло. Але обов’язково ― в дусі лагідності. В слов’янському варіанті це звучить трохи інакше ― виправляйте такого в дусі сумирності.

Сумирність ― унікальне слово. Зразу приходить на згадку наш новозавітний набір заповідей, викладений Христом у Нагорній проповіді. Пам’ятаєте, «блаженні кротциї, бо вони наслідують землю…»?

«Кротциї», сумирні... На перший погляд, м’які, незлобиві та відхідливі. Хтось подумає ― слабаки… Аж ніяк! Ось визначення, яке надають вчені-лінгвісти: сумирність ― це якість характеру людини, готової свідомо прощати помилки та образи інших без озлоблення, без бажання помсти.

Але при цьому сумирність поєднує в собі м’якість характеру та твердість духу. Тобто сумирна людина ніколи не погодиться визнавати чорне білим, зло ― добром, а гріх ― праведністю.

Отже, кротка людина виправлятиме вади та гріхи іншої максимально, наскільки це можливо, з любов’ю. Але до якої межі? Де та мить, після якої вже несила опиратися чужій природі? Коли ми можемо нарешті розтиснути долоні, відпустити і сказати: «Все, стоп! Крапка. Я викреслив цю людину зі свого списку…»? Коли в нас настає моральне право так зробити?

«Прибитий цвяхами до Хреста, спираючись на роздроблені кістки, Він… чекав»

Я не буду казати за всіх нас, людей. Я тільки згадаю про одного запеклого злочинця. Вбивцю, на руках якого було багато крові і сліз. Одного дня і йому довелося відповісти за все. І коли він вийшов на останню межу, коли смерть вже зазирнула йому в очі та поклала на плечі свої кістляві, льодяні долоні, він несподівано збагнув, що Бог ― поруч.

Так, звісно, Бог поруч із людиною завжди ― просто ми в своїй немочі іноді забуваємо про це. Але того дня Бог був поруч із бандитом видимим чином. Він не просто чув його стогін та спостерігав за його стражданнями.

Він також страждав. Його руки так само були безжально прибиті масивними цвяхами до Хреста, як і руки розбійника. Йому так само було неймовірно важко дихати, з останніх сил спираючись на роздроблені кістки пробитих залізом ніг, і тому кожна хвилина Йому теж здавалася безкінечною.

Але Він чекав.  Чекав на прозріння і каяття. Чекав, коли промінь Його любові торкнеться скам’янілого серця…

Римські легіонери не знали арамейської. Тому, коли один із в’язнів почав щось казати іншому, вони нічого не зрозуміли. Та хіба і могли б зрозуміти? «Пом’яни, мене Господи, коли прийдеш у Царствіє Твоє…»

Хіба прибита до Хреста людина може кудись піти?

Проте, коли наступної миті вони почули відповідь Розіп’ятого, їх здивувало світло ― воно струменіло з очей Приреченого, незважаючи на багатогодинну муку. Якщо б вони знали таки арамейську мову, до їхньої свідомості долетіли б слова:

«…Істинно кажу тобі:  нині ж зі Мною будеш у Раю!»

Амінь. Христос посеред нас! І є, і буде!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Главные слова сегодняшнего праздника

Придите на ВОЗДВИЖЕНИЕ: когда и как за богослужением выносят Крест Господень?

27 вересня — Хрестовоздвиження. Прот.Георгій Коваленко - пастирське слово у день свята (+аудіо)

Кто и как обнаружил Крест, на котором был распят Господь?

Про Хрестовоздвиження — прот.Діонісій Мартишин у відповідях на 5 актуальних питань

Воздвиженские храмы Киева. О малоизвестной истории церквей — историк В.Дятлов

протодиякон Микола Лисенко
Крестовоздвижение
Воздвижение Креста Господнего
Крест Христов

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2387

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар