Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Подружжя Марчуків — в гостях у «дитячого» храму

Версия для печатиВерсия для печати
30 вересня 2015 | Редакция | Інтерв’ю

Напередодні престольного свята на богослужіння до домової церкви в ім’я мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, що при Православному родинному центрі в Києві, завітали друзі з Луцька — протоієрей Валентин та матінка Олена Марчуки.

30 вересня - престольне свято у першому в Києві «дитячому» храмі. Який він?

Вони самі багатодітні батьки: виховують сімох діток, троє з яких — всиновлені. Тож в атмосфері православного сімейного центру почувалися як удома.

До речі, саме 30 вересня відзначається Міжнародний день усиновлення, до якого безпосередньо має відношення і ця розчудесна сім’я...

протоієрей Валентин та матінка Олена Марчуки

Протоієрей Валентин Марчук: «Тут домашній затишок і жива християнська родина»

— Цей храм — абсолютно нестандартний, тут справжня домашня атмосфера і відчуття єдиної родини. Він нагадує собою Ноєв ковчег, першохристиянську сім'ю.

Відрадно було бачити, як люди в часі слів священнослужителя «Возлюбим друг друга» обіймають одне одного, як співають разом «Вірую», як разом зі своїм настоятелем отцем Георгієм Коваленком моляться за спочилих, за тих, хто відійшов у вічність.

Така жива християнська родина повинна бути в усіх храмах. На жаль, багато чого ми втратили з минулим життям нашої Церкви, що пов’язано з історичним шляхом нашої Батьківщини. Але, зрештою, відрадно, що відроджується справжнє, не фарисейське, не лицемірне, а істинно християнське життя.

Я радий був спостерігати, і це є для мене приклад для наслідування. Взагалі, завжди, коли думаю, що на Волині ми багато чого робимо, приїжджаючи до Києва, розумію, що робимо ми мало, і чимало ще є чому повчитися.

Дитяча академія розвитку

День ангела дитячого храму в ДАР. Дитяча академія розвитку. Православний родинний центр - святих Віри, Надії, Любові і Софії (Премудрості)

В отця Валентина самого велика сім’я, і разом з чотирма рідними дітками вони з матінкою виховують трьох прийомних. Чи відрізняються почуття до своїх і чужих дітей? І що потрібно, аби до всіх ставитися, як до своїх?

— Я завжди зауважую, що чужих дітей не буває. Але це питання більше до моєї матінки: вона живе цими дітьми, переживає за них, молиться, хвилюється, виховує. Так склалося, що з нами зараз живе ще племінниця, тож взагалі дітей вісім. Ще й я — дев’ятий, окремо потребую і турботи, і підтримки. Буває, прибіжу накручений чи втомлений, і вона все витримує, терпить і підтримує. Це по-перше.

По-друге, ми довгий час із матінкою не могли зрозуміти, як любити дітей. Своїх ти любиш тією любов’ю, яка зародилася в серці в часі зачаття дитини, виношування, народження — це природно. А як полюбити тих дітей, яких ти ніколи не знав, не бачив? Це ж не так, що взяв і в серце вклав.

Лише через півроку після того, як у нас з’явилися прийомні діти, ми з матінкою зрозуміли, що любов різна і любити дітей теж можна по-різному. Рідних ти любиш однією любов’ю, прийомних — іншою і даруєш її настільки, наскільки можеш.

Уже минуло понад три роки, і нині ми розуміємо, що любов — одна й та сама, тільки прийшла вона різними шляхами. Коли свариш чи хвалиш одну дитину чи іншу, відчувається, що різниці немає. Вже не ділимо дітей на «своїх» і «прийомних», про всіх кажемо «наші». І сьогодні, коли успіхи у вихованні вже є, ми розуміємо: шлях був дуже важкий, але це одні з тих життєвих моментів, які найдорожчі і найправильніші в житті.

Наприклад, цього літа всі дорослі діти були по таборах, з нами лишилися Ліза і Володя – 4 і 2 роки. Здається, традиційна сім’я – нас двоє і двоє дітей. Один день ми з матінкою тішилися, раділи, як це добре, другий день, а на третій засумували. Нам не вистачало того руху. Матінка казала: «Як сумно. Немає п’ятьох, і нам так їх бракує».

Але, зрештою, це сім’я, це те, без чого ми вже не уявляємо нашого життя. Спостерігаючи їхні взаємовідносини, можна сказати, що хлопці унікально зійшлися – вони як брати. З дівчатками були певні складнощі, важко було виховувати, тому що відставали вони в усіх відношеннях. Але ми і не намагаємося зробити з них інтелектуалів. Головне — виховати хорошими людьми, добрими християнами і достойними громадянами нашої молодої Батьківщини України.

Матінка Олена Марчук: «Молитва підтримує найбільше»

Звідки в молодої жінки стільки сил: семеро діток, непосидючий чоловік — речник Волинської єпархії, якого через шалену зайнятість майже не буває вдома. Як вдається цю величезну родину огортати любов’ю, де на все це брати сили? І як взагалі подружжя, що вже мало своїх трьох діток, зважилося всиновити ще трьох?

— Часом, здається, що сил зовсім немає, особливо, коли бачу на годиннику другу годину ночі, а зранку о шостій треба встати, зібрати дітей.

Але якось, коли я була вдома сама, а батюшка був на Афоні, я зрозуміла, що найбільше мене підтримує саме батюшчина молитва.

Дітей дуже важко було приймати. Дійсно, як батюшка сказав, до рідних любов безумовна. Впало, накричав, пробачаєш йому все. А тут… Як деревцю коли прищеплюють гілочку нову, спочатку замазують його глиною, примотують. І от цю глину, всі ці «примотки», бинти треба було пережити, щоб воно приросло. Але приростає тільки з молитвою. Іншої розради майже не було. Молитва батюшки допомагає найбільше. Він нас усіх любить, а мені важче було все прийняти, бо я сама сирота.

Лікарі відразу нам сказали, що своїх діток у нас точно не буде. Але після того народилися перші два хлопчики. Потім я народила третю дитину. Коли малій було 10 місяців, ми проходили курси прийомних батьків, збирали документи. А взяли діток якраз на мій день народження, привезли їх додому – ще трьох – дві дівчинки й хлопчика.

Після того народилася наша наймолодша.

Напевно, було б важче взяти трьох діток, якби в нас взагалі не було дітей. Бо ти не знаєш, що таке діти, що таке дитяча любов до батьків, що таке батьківська любов до дітей. А так на своїх «навчився» і вже іншим можеш допомогти.

А зважувались ми недовго. Бо якби довго розмірковували, напевно, так би з того нічого й не вийшло.

Записала Юлія Комінко

Читайте також:

Сім Я родини Марчуків (+ВІДЕО)

протоієрей Валентин Марчук
Олена Марчук
Протоиерей Георгий Коваленко
ДАР - дитяча академія розвитку
усыновление
Международный день усыновления

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
3533

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар