Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

ПереХрестя: 20 хвилин прямого ефіру нової просвітницької радіопрограми — ТЕКСТ

Версия для печатиВерсия для печати

«Щодня ми робимо вибір – вибір між добром і злом.
Це – «Перехрестя» – програма про вибір на користь добра».

Радіопрограма Перехрестя

З 24 вересня на першому каналі «Українського радіо» виходить в ефір нова просвітницька програма під назвою «ПереХрестя». Це авторський проект голови Синодального просвітницького відділу УПЦ протоієрея Георгія Коваленка та багаторічного автора і ведучого православних радіопрограм на радіо «Ера» та «УР» протодиякона Миколая Лисенка.

Ефір за 1 жовтня 2014

Протодиякон Миколай Лисенко: Добрий вечір всім, хто зараз нас чує. В студії протоієрей Георгій Коваленко та протодиякон Микола Лисенко.

Протоієрей Георгій Коваленко: Сердечно вітаємо вас, слухачі, дорогі брати і сестри. Христос посеред нас!

М.Л.: І є, і буде. І я сподіваюся, завжди з нами будуть Віра, Надія та Любов, а також Софія – тобто, премудрість. Лише вчора, в останній день вересня, ми вшановували цих святих. Дуже непростих святих, адже ці імена — водночас і назви головних християнських чеснот.

Чому вони нам потрібні сьогодні, особливо сьогодні – в часи, коли ми живемо посеред війни, коли вся країна вчиться володіти зброєю, надавати медичну допомогу. Водночас із цим Православна Церква, взагалі християнство, пропонує для ефективної боротьби зі злом — зовнішнім та внутрішнім — взяти на духовне озброєння саме віру, надію і любов, і закріпити їх премудрістю – тобто, Софією.

Хоча і не будемо забувати, що передусім це імена шанованих християнських святих. А отже це означає, що вчора велика частина нашого жіноцтва святкувала іменини або день Ангела.

Отже, отче Георгію, до Вас величезне прохання: хоча свято вже позаду, але я думаю, що гарне побажання ніколи і нікому не завадить. То щоб Ви побажали нашим Вірам, Надіям, Любам та Софіям?

Г.К.: Знаєте, ім’я у кожної окреме, одне, але кожній жінці я б побажав усіх чотирьох чеснот. І Віри справжньої, і надії на краще, і любові до Бога, до ближнього і від Бога, від ближнього. І, головне – премудрості. Бо тільки премудра жінка має в собі справжні чесноти, і саме така жінка може виховати справжніх доньок. І, я думаю, тим жінкам, у яких є діти, чиї діти носять ці імена, також хотілось би побажати справжньої премудрості.

А от мені, до речі, дуже цікава була думка. Коли вчора звершували богослужіння як раз у храмі Віри Надії Любові і матері їх Софії, в мене виникла така думка: з точки зору християнського богослов’я, з точки зору чеснот, Любов – найбільша. І Бог є Любов, і навіть апостол Павел говорить, що Любов ніколи не перестає. А от в цих образах Любов – це найменша донька.

І отут проявляється ця людська природа. Бо якраз віру ми всі маємо – ми зараз усі віруючі і про це говорять, і майже нікого немає, хто б сказав, що він невіруючий. Надію ми також всі маємо, бо сподіваємося на краще, просимо у Бога і отримуємо від Нього. А от любові у нас менш за все. Але, я думаю, якщо у нас таке відбувається і в серці кожного із нас, і в країні, і в суспільстві, то ці чесноти в нас ще не виросли – вони ще маленькі діти.

Тому хотілося б побажати, щоб чесноти зростали в серці кожного із нас. І щоб особливо Любов не була в нас маленькою, а була великою. Кожен із нас має перетворитись на матір, на Премудрість. Адже тільки премудра людина може виховати в своєму серці ці християнські чесноти.

Промислительно, що Церква канонізувала цю родину. Будь-якою мовою перекладаються ці імена: по-грецькі вони звучать одним чином, по-словянськи – іншим, латиною – третім. І, може, навіть не добре, що ми не переклали Софію – Премудрість. У нас в центрі Києва стоїть храм Святої Софії – Премудрості Божої, хоча й не на честь цієї святої… Але премудрості нам іноді бракує, і її хотілося побажати всім нам, а не лише тим, хто вчора святкував День Ангела.

М.Л.: Звісно, отче, я цілковито з Вами погоджуюся, і зауважу, що премудрість починається зі знання. А знання має тверде історичне підгрунття.

Особливо про цих святих я дозволю собі нагадати нашим слухачам, що у 137 році уже нашої, християнської ери, в Римі за часів імператора Адріана жила благочестива християнська родина – мати, Софія, яка назвала своїх дочок, відповідно Віра, Надія та Любов. І коли імператор дізнався про те, що всі вони сповідують християнство, почалися допити, тортури, вимоги принести жертви язичницьким ідолам. Усе скінчилося тим, що на очах у матері було закатовано по черзі всіх її дітей.

При цьому Софія поводила себе дуже мужньо – замість того, щоб відмовляти дочок стояти в правді, вона вблагала їх не зрікатися Христа. Не дивлячись на те, що їй, напевно, було не менш боляче, ніж дітям. І ось були страчені діти по черзі, Софії залишили життя. Але поховавши дітей, вона залишилася на могилі і за три дні віддала Богу свою душу, ставши своїм серцем теж мученицею.

Ось така, напевно, на перший погляд жорстока і дуже сумна історія. Але настільки світлі образи цих святих, яких ми зараз маємо, що ми можемо констатувати: їх внесок у християнську культуру взагалі, і в християнську свідомість православних українців, надзвичайно великий. Як Ви вважаєте, отче?

Г.К.: От ви знаєте, я тільки що подумав, що коли помирають в нас віра, надія, любов, то в цьому світі вже немає місця і премудрості – вона від нас відходить. Тому ми маємо плекати в собі ці чесноти.

І, знаєте, я теж багато над цим розмірковував: ми з отцем Миколаєм багатодітні батьки, тому переживати таке чи навіть подумати, що можна таке пережити – це дуже страшна річ. Але я розмірковував: що ж це було? І знайшов для себе відповідь: знаєте, насправді нам тільки здається, що є вихід з полону зла. Тільки здається, що та кинь цьому ідолу, покади йому, і збережеш життя. Та зло не дарує життя. Життя дарує тільки Господь, добро. Тобто Софія не була жорстокосердою, як можна подумати, її серце обливалося кров’ю, тому воно і розірвалося і померла вона на могилі дітей своїх. Але де-факто в неї не було вибору, зло його не залишало. І вона зробила єдиний правильний вибір: залишилася на стороні добра, і тому зараз вона з дітьми своїми біля Престолу Божого, в Царстві Небесному. І ми шануємо цих святих, тому що в Бога немає мертвих, в Бога всі живі. І наше життя нам дається, щоб ми придбали життя вічне. І от ці мучениці, і їх премудра матір як раз придбали життя вічне. Ця історія може бути зрозуміла тільки з перспективою вічності. Якщо дивитися тільки в земній площині, то це збагнути майже неможливо.

М.Л.: Отче, повністю з вами погоджуюся і звертаюся до усіх наших слухачів: давайте поміркуємо з позиції вічності про Віру, Надію, Любов і Премудрість. І зробимо це разом.

А для того, щоб ви могли долучитися до нашої розмови, набирайте номер 239 62 92. Це телефон прямого ефіру, і, я сподіваюся, що вже невдовзі ми почуємо від вас змістовні запитання, які стосуються, перш за все, духовної сфери, духовної тематики.

Г.К.: Або її перехрестя з реальним життя. Тому що як раз духовне не живе окремо від реального життя, духовне втілюється в житті. І життя ми проживаємо таким чином, що або залишаємося в пам’яті людській, або пам’ять про нас, на жаль, стирається не тільки з людської пам’яті, але й не є записаною в Книгу Життя.

М.Л.: Отче, знову ж таки, з Вами погоджуюся, але вже з режисерської нам дають знати, що є дзвіночок, і ми готові послухати запитання.

- Алло!

- Назвіться, будь ласка!

- Добрый вечер! Отче, благословите.

- Бог благословить.

- Алла, Киев, пенсионерка. У меня два вопроса о любви, если можно. Первый: я очень люблю свою подругу, она у меня единственная со студенческих лет, я очень дорожу нашей дружбой. Но вот сейчас, в эти страшные дни, когда происходят такие события на Украине, у меня под Иловайском погиб внучатый племянник, и душа моя разрывается от боли за Украину. Почему какой-то параноик с имперскими амбициями не может утолить свои жадности в землях и т.д.

На этой почве у меня расхождения с моей подругой. Родственники у нее в России, и она занимает пророссийскую позицию. Я ее очень люблю, но только у нас заходит эта тема, и я чувствую, что потеряю единственную подругу.

И второй вопрос, если можно: у меня четверо внучек, я их очень люблю! Но смотрю, как происходит грубое, я бы сказала, взросление наших деток. Ведь ребенок – чистый лист, а везде – в медиа, на улице, на бигбордах – такая грязь, пошлости. Как уберечь их в этом мире? Хочется руки подставить под детей, чтобы они видели хорошее, чтобы они не замарались в этом…

Г.К.: Если говорить об отношениях с подругой, то Вы не одиноки. Я думаю, у каждого из нас есть такие друзья, с которыми, к сожалению, не удается нам сейчас общаться на одной волне. Думаю, что иногда для того, чтобы сохранить подлинную дружбу, если мы не согласны в чем-то, лучше прекратить общение, хотя бы на время. Ради нашей дружбы, ради нашей любви. Потому что это пройдет. Как говорит премудрый Соломон: все проходит, и это пройдет. И когда это зло развеется как дым, когда все откроется, тогда окажется, что все это было не таким важным, какими являются наша старинная дружба и наша любовь.

Поэтому иногда в таких случаях надо прекратить общение, памятуя, что потом оно возобновится. И искренне молитесь за свою подругу — потому что то, что невозможно людям, возможно Богу. Иногда мы своими словами только раним человека и не можем его убедить. Поэтому стоит за этого человека искренне молиться и гнать из своего сердца раздражение и ненависть.

Что касается четырех внучек, у меня вот четверо дочерей, поэтому мне понятен вопрос. И мне кажется, что даже на примере четырех мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии – очень важный принцип христианского воспитания: не закрыть детей от реального мира, а научить детей в этом реальном мире быть христианами, жить по-христиански, отличать добро от зла и сохранять целомудрие.

Целомудрие – это более широкое понятие, чем просто физическая чистота. Это еще и цельность личности человеческой. В этом смысле детей нужно воспитывать любовью и собственным примером. И очень важно увещевать. Вот я помню, как меня увещевала моя бабушка… Людям, которые спрашивают, что делать со взрослыми детьми, которые иногда уходят с пути правильного, я всегда говорю: продолжайте увещевать. Потому что когда у человека возникнут проблемы, он вспомнит все те присказки и увещевания, которые им говорила любящая бабушка, верующая бабушка.

М.Л.: Дуже вдячний Аллі, і в нас є ще один дозвонювач. Будь ласка, назвіться, і слухаємо уважно Ваше запитання.

— Добрий вечір, це пан Микола дзвонить. В мене одне єдине питання є. Скажіть, будь ласка, в Біблії є таке поняття, як любити ворога і підставляти щоки. Але це не вороги, це дияволи во плоті людській, а про те, щоб любити диявола нема ніде в Святому Письмі – ні в заповідях, ніде. Як бути?

М.Л.: Зрозуміло, пане Миколо, дуже зрозуміло ваше запитання.

Г.К.: Святе Письмо говорить: не будь переможений злом, а перемагай зло добром. Більш того, Святе Письмо говорить: немає більше тієї любові, як хто душу свою покладає за друзів своїх. І наші воїни покладають свою душу, життя своє, за нас із вами.

Що стосується щоки, то Ви, до речі, перечитайте Святе Письмо. Там говориться, якщо тебе вдарили по правій щоці, підстав ліву. Так от ви подивіться: зазвичай ми б’ємо правою рукою. В яку щоку ми попадаємо? В ліву. Це, фактично, удар наодмаш такий – приниження. Це не удар, не боротьба, не військове протистояння. Це говорить про те, що якщо це, все ж таки, особиста образа, треба її перетерпіти. Але якщо йдеться про родину, про країну, про народ свій, то свою волю, свої країну треба любити і боронити. Це є проявом любові.

Але навіть у бою треба пам’ятати, що перед тобою все ж таки людина. І намагатися все зробити таким чином, щоб зло не запанувало в твоєму серці. Це дуже важко, і тому, наприклад, той самий Іоанн Хреститель говорив до воїнів, які питали в нього, як їм жити, як служити: не мародерствуйте. Є на війні речі, які недопустимі, і це має пам’ятати кожен воїн.

М.Л.: Дуже дякуємо Миколі, і ще одне запитання. Доброго вечора, представтеся, будь ласка.

- Доброго вечора, батюшки. Звуть мене Владислав, я з Києва, хотів би задати таке питання. У нас в країні не лише церковними, а й державними святами є такі найбільші християнські свята, як Воскресіння Христове – Пасха, День сошестя Святого Духа – Свята Трійця, і Різдво Христове. Тобто, країна, держава наша, позиціонує себе як, все ж таки, держава християнська. З державною такою орієнтацією світогляду. І Віра, Надія, Любов – чесноти, які мали б буди для нас серед головних.

Але сьогодні доводиться чути, як поряд із патріотичними гаслами є відвертий заклик саме до ненависті поміж українців, поміж тими, хто однаково входить у церкву православну, взагалі в християнські конфесії. От як можна було б зцілювати цю ситуацію між людьми, коли пропагується ненависть?

М.Л.: Дякуємо, Владиславе. Починаємо відповідати, бо часу обмаль.

Г.К.: Спробую дуже коротко – якраз от приклад цього свята. Якщо ми згадуємо про Віру, Надію, Любов і Софію як тільки про імена, тоді ми забуваємо про чесноти. Це нам нагадування, як і кожне свято, про справжні християнські чесноти, які ми маємо втілити в нашому житті, а не тільки про це говорити.

М.Л.: Отже, шановні наші радіослухачі, це була програма «Перехрестя», яку для вас підготували і провели протоієрей Георгій Коваленко, протодиякон Микола Лисенко, редактор Людмила Чернюк та режисер прямого ефіру Оксана Столярчук.

І на завершення: попросимо в Бога сьогодні, щоб Він подарував Україні та всім нам у часи війни могутню зброю: тверду віру в Нього, непохитну надію на Його Промисел та життєдайну любов до Нього, до вітчизни та до всіх наших ближніх. І нехай цією любов’ю подолаємо ми будь-яке зло зовні і в середині нас.

Христос посеред нас, шановні!

Г.К.: І є, і буде!

Протоиерей Георгий Коваленко
протодиакон Николай Лысенко
Радиопрограмма Перехрестя

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2439

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар