Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Пасха… чи «м’ясо з часником». Чому ми весь час обираємо друге?

Версия для печатиВерсия для печати

«Почему, скажи, сестрица,
  Не из райского ковша,
  А из нашего напиться
  Захотела ты, душа?»

Арсений Тарковский

Кожен шукає, де йому буде краще, і там осідає, щоб пити, гуляти, добро наживати: саме це місце людина для себе називає раєм. Адам з Євою того самого шукали, що й ми, – і вийшли з Божого Раю.

Людина Богом призвана міркувати тверезо і молитись осмислено, але ми настільки втомлюємось бути людьми, що хочеться від усього, тобто від Бога, відпочити, і трішки побути мавпочкою несмисленою. Святі отці так і кажуть, що чоловік – то тварина по тілу, яка однак походить з родовитої сім’ї Сина Божого, і призвана стати більше, ніж душею живою – богом по благодаті, якщо прослідує у Царство Раю до небесного Тата.

Колись Свою улюблену дитину Господь поселив поряд із Собою в «рай насолоди». В Писанні сказано: «насадив Господь рай в Едемі». По-древньоєврейськи — «ган бе Еден», а по-нашому — «добре доглянутий город посеред дикого поля».

Эдем

Ян Брейгель. Эдемський сад

У центрі Раю Господь приготував для дітей Своїх божественну трапезу – дерево життя. З грецької Рай, «парадізос», перекладається як «парк, сад насолоди», тому що для людини найбільшою радістю було причастя цій Святій Батьківській Вечері. «Тілом людина перебувала в божественно прекрасному місці, а душею — в незрівнянно більш величнішому місці», – писав св. Іоанн Дамаскін. Людина жила в Бозі, а Бог, обіймаючи весь світ, вміщався в людському серці.

Радість від простого життя, яке людина проживає з Богом, по суті й являється райським життям. Але воно має своє джерело і свої обриси.

Стихії вольниці і польового вітру Едему заворожували уяву людини, відвертаючи увагу від головного в житті. Земні оманливі пристрасті лиш коливають людину, як вітер траву польову, і виснажують тяжким трудом в боротьбі за виживання: от вам і хліб в поті чола на «землі плачу». Але ми самі зумовили правила діалогу з Богом — такі стосунки не Господь нам нав’язав. З Богом жити можна лиш в смиренні духа, а щоб змиритись, потрібно чимало потрудитись.

***

Людина була створена в Едемі і введена в Рай. «Не заради раю була створена людина, – писав прп. Єфрем Сірін, – а навпаки, сама людина була причиною насадження раю». Як дитину приводить в садочок батько, так Господь привів людину в Рай, щоб вона доросла до «міри віку Христового». Але от до дерева життя в центрі раю вона могла дійти тільки сама.

Дерево пізнання доброго і лукавого Господь насадив на шляху до дерева життя, воно мало допомогти людині визначитись: де і з ким їй краще. Вона повинна була пізнати неміч своєї природи, а не філософствувати перед земною абсолютною красою творіння Божих рук. Радше помолитись для того, щоб розсудити між добрим і лукавим, побачити і зрозуміти благе, і обрати свій шлях.

Людина, насолоджуючись райською красою оточуючого світу, «почала гордитись від свого пересичення, і замість духовної краси її вабила витончена насолода почуттями плоті» (св. Василій Великий).

Дерева пізнання добра і зла в раю не було, це помилка синодального перекладу, там було дерево пізнання доброго і лукавого. Світ був добре Богом створений, і нічого злого в раю не могло бути, але в людини був лукавий погляд на речі, і на нього відгукнувся лукавий дух.

На заквасці лукавства зійшло зло в утробі людської істоти. Це було своєрідне дзеркало, що показувало внутрішню істоту людини, якої вона мала б злякатись: «Ти добре знаєш, до чого привела гординя диявола, ніхто від тебе нічого не приховував. І ось, ти йдеш тим самим шляхом».

Якби не було цього дерева, як помітив св. Василій Великий, людина знайшла б інший привід переступити ділом заповідь Божу, яку в серці вона вже давно переступила.

Господь смиренно надіється, що ми попрямуємо до того, що Він для нас приготував в центрі світобуття. Однак людина, як помітив св. Єфрем Сірін, пішла сама до границі Раю подалі від його центру, бо туди її вабив той темний дух, що обіцяв самостійне володарювання над неосмисленою твариною і глухонімим рослинним царством. Людина тоді подумала: «Я підкорю собі закони світобуття, але сама не підкорюсь тим правилам, за якими прийнято жити в Раю».

***

І що ж то за правила такі, що до сих пір здаються строгими всім без винятку? Те, що люди сприйняли як обмеження свободи, насправді було проханням, з яким дозволив Собі Творець звернутися до тварі, а твар її навіть не зрозуміла: «Возлюби Бога і ближнього, як себе».

Ні, цієї заповіді ви не знайдете у тому місці тексту Священного Писання, що оповідає про створення людини. На ній «висить Закон і пророки», але вона не закарбована на жодній договірній хартії.

«Коли у вас запитають, Кому ви поклоняєтесь, — звертався в своїй проповіді св. Григорій Богослов до православних християн, — сміливо відповідайте: ми поклоняємось Любові».

Эдем

Юрій Нагулко. Едем

Неможна примусити любити або дати таку заповідь, яка б спонукала до любові. Просто в Раю людина мала б сама зрозуміти, дивлячись на створене для неї Господом, що Він її любить, і якось відреагувати на це. Хоча б тихо подякувати, здійснити Євхаристію (з грецької — вдячність).

Однак історія пішла іншим шляхом, бо ми не туди повернули, і тепер, нарікаючи на Бога, живемо по законах своєї натури.

***

«Адам» – то не ім’я, а призвання. По-староєврейськи «адма» означає уподоблятись; «адама» перекладається як «в’язка глина»: ще не оформлена райська благодатна земля, матеріал для творчості.

«Господь створив тобі тіло, але доручив дещо більше – створити свою безсмертну душу», – писав свт.Іоанн Златоуст. В оригінальному масоретському єврейському тексті Священного Писання в тому місці, де сказано «сотворив Господь людину чоловіком і жінкою…», слова «чоловік» і «жінка» звучать, вибачте, як якісь «недомірки» – «іш» та «іша».

У грецькому тексті Септуагінти, яким користувалась Древня Церква, слово «людина» – «адама» переклали як «антропос» – «душа, спрямована до неба». Кирило і Мефодій, що перекладали Біблію з грецької мови на слов’янську, зробили буквальну кальку цього слова «человек» чело-в-век.

***

Священне Писання доносить до нас дуже просту істину: людина – то не статична, а динамічна істота, вона створена Богом не для того, щоб виробляти матеріальні блага, а потім спочити вічним сном після роботи біля телевізора.

Субота в перекладі з давньоєврейської значить «шабат» – спокій. За словами Златоуста, «почив Господь від діл творіння, але не від діл Промислу». Тому що найголовніше діло Боже – не створення світу, а щастя людини в цьому світі. І тому субота, як співається в приспіві Пасхального канону, «Єдин субот Царь и Господь», це перебування з Богом в Вітхому завіті, і у Христі в Новому завіті: «Я в вас, і ви в Мені». А перебування з Богом – це є блаженство, щастя.

Еквівалент давньоєврейського «шабат» – це грецьке слово «іріні» — мир, що сходить з неба. «Мир мій даю вам, не світ дає вам». «Ознака того, що людина перебуває в Царстві Небесному – мир в душі» — писав св. Григорій Нісській.

Не людина для суботи, а субота для людини. Суть людини полягає в тому, до чого, чи до кого вона прагне. Якщо трудитися з Богом, труд не виснажує душевні і фізичні сили.  

***

Свої власні імена Адам і Єва (з єврейської «матір людей»), перші люди, здобули тоді, коли він – Адам – реалізував себе як батько тієї дитини, яку народила йому вона – Єва.

Изгнание из рая

Вигнання з раю

Але чи реалізували вони при цьому своє головне призвання – бути дітьми Божими, благодатне сім’я образу Божого виростити в подобу Божу? Це питання ще до наших днів очікує відповіді.

***

Людина має в собі тендітне сім’я благодаті Духа Святого, яке мала б обережно, з Божою допомогою, вирощувати, знаходячись в огорожі Раю. А там є все для цієї праці.

«Людина – то бог створений», – писав св. Афанасій Олександрійський. Не тіло відрізняє людину від ангела чи тварини, а образ Божий, «печать дару Духа Святого». Ці слова промовляє священик, помазуючи тіло священним миром у таїнстві хрещення. А хрещення – то в прямому значенні цього слова прищеплення людини до Церкви – Тіла Христового.

***

Духовна практика християнства – то дорога, протоптана поколіннями людей, що слідували за Христом. На цьому шляху образ вітхої людини, в повному значенні цього слова, може преобразитись в подобу живого Бога.

Рай – по суті те ж саме що в сучасних «польових» преріях цивілізацій – храм, а в ньому вівтар, на якому звершується Євхаристія, – дерево життя.

В Церкві є у всій повноті те, що Бог подарував людині ще на світанку її творіння в Раю. Саме тому Церкву Христову святі отці називають Кафолічною, або, як ми сповідуємо в Символі Віри, Соборною, і іменують раєм на землі. З грецької слово «кафолон» – «соборна» перекладається як «наповнений до вінця», що означає не широту розповсюдження по світу, а повноту благодаті, що присутня в кожному храмі, де звершується апостольська Тайна Вечеря, тобто Літургія.

***

Людина не вкусила плодів із дерева життя з тієї ж причини, з якої не хоче йти до причастя, – тому що їй Бог не потрібен.

Навколо є все для нормального життя: широкий світ, корисні копалини, гарні дівчата і симпатичні чоловіки – я рай побудую сам на землі.

Людина до сих пір живе неподалік від Раю – в Едемі. Земля Едему по-єврейськи «ерец», а по-латині «humus», означає не що інше, як звичайний корисний для рослин перегній. Від цього слова походить «humilitas», що означає «смирення».

Земля тому родюча, що приймає в себе все: і добре, і лихе. Так і смиренна людина в будь-яких обставинах живе як у раю.

***

Слова «humus» (земля) і «homo» (людина) мають спільне походження (що говорить і про тісний зв’язок цих понять), і те, що вони роз’єднались, стали окремими словами, відображає долю людську.

Людина не захотіла наслідувати Божественне смирення, відірвалась від землі, вийшла з раю. Замість «humilitas» стала «homo sapiens», створивши філософію гуманізму, тобто культуру, що ставить в центрі не Бога, а саму людину. Стала сама для себе ідолом.  

***

Ми ще до сих пір не вийшли з Едему, ми ще донині своєю плоттю збагачуємо ту землю, що породжує рослини. Апостол Павло каже, що наше тіло — то храм Божий, який розтлити – великий гріх.

Якщо у християнстві людина — то вінець творіння, яку пошанував Сам Господь Своїм втіленням, то Дарвін, Фрейд і Ніцше – вінець розтління гуманістичної моралі, древньої релігії без храмів, яка нічого так і не зрозуміла у людині, крім безумовних рефлексів мавпи.

***

Мойсей, що написав для нас повість про створення Раю, був релігійною людиною. Джерелом його творчості було, перш за все, божественне натхнення, але цього, як то не дивно, було мало.

Він брав участь у тих традиційних обрядах, що ще з часів створення світу від батька до сина передавались у сімействі Ізраїля. Він описував те, що осмислював, беручи участь у спільній сімейній молитві, він говорив про те, що бачив перед собою в юрбі, серед свого народу.

Ребранд Моисей

Рембрандт. Мойсей

Маючи сучасну на той час освіту, він передав на папері те, що чув від предків Авраама, Ісаака і Якова. Він створив образ майбутньої Церкви Христової для нащадків свого Бога, майбутніх християн. Текст Священного Писання – то не довідник з історії чи географії, а поетична пісня, яка використовувалась на богослужіннях. Поза цим контекстом немає ніякого сенсу в таких словах як рай, людина, Бог, якими ми так часто користуємось у побутовому житті, а звідки вони взяті, вже й забули.

***

«Христос наша нова Пасха», – співається в церковних піснеспівах, а древню Пасху здійснив Мойсей у Єгипті.

Існує глибокий зв’язок між його повістю про Рай і єврейською Пасхою. З давньоєврейської мови «пасех» означає перехід, вихід з єгипетського рабства до Землі Обітованої. Блукали люди сотнями років за стінами раю, настала пора повертатись. Ні, не в якусь географічну точку, де більше можливостей для процвітання бізнесу, а до життя з Богом.

***

Розвинута культура Єгипту, в якій жило вайлувате плем’я євреїв, грішила презирливим відношенням не тільки до інородців, але й взагалі до людини. Вона витончено спокушала євреїв відректись від заповідей Бога отців своїх.

Мойсей це розумів і молився Богу за свій народ. Для нього написав книгу, в якій показав високе походження людини. Він ніби хотів сказати: «Зрозумійте, брати і сестри, високе достоїнство людини! Ви – сини Божі, вас Сам Всевишній породив і чекає вас в Раю блаженства. Тут ви раби, яких єгипетські боги виплюнули, мов загаджену виділеннями слину, а там, куди вас Господь веде, ви для Нього все».

В космогонічних міфах розвинутих на той час цивілізацій не було навіть такого поняття, як створення людини з нічого. Єгипетський бог Анх, наприклад, ковтнув випадково своє власне сім’я і з огидою його виплюнув — так виникла людина.

Її місце — в копальнях синів сонця Фараонів, а як буде старанно працювати, то, може, пощастить вижити.

Книга Буття Мойсея — це не лише висока на той час поезія, але й Євангельське благовістя про те, що є в світі люблячий людину Бог – Еллогім, Котрий до сих пір чекає своє неосмислене чадо в Раю.

А що ж євреї? Як тільки відійшли від Єгипту на далеку відстань, відразу пожалкували й заплакали. І за чим? Мойсей, напевно, сам ридав, коли це писав – за «м’ясом з часником»!

Цей епізод показовий не тільки для національної історії євреїв та історії Раю і гріхопадіння, то сучасні реалії: коли людські цінності формує те, що дає насолоду плоті.

***

У нашому дивакуватому світі людей рай – то ні про що не думати. Тому й хтось біжить на роботу, бо вдома «тихе» пекло помислів або «буря» душевної напруги, що в повітря піднімає тисячі «правдивих» слів. А комусь начальство допекло, і рай знаходиться в пивбарі – хоч тут відволіктись від того, що систематично муляє совість.

Ми так по-різному радуємось, прагнемо до свого особистого щастя, переживаємо насолоду від чогось для нас особливо привабливого, що часто не знаходимо слів, щоб описати цю реалію нашого суб’єктивного раю. «Чому ти це робиш, для чого, кому від цього легше, крім тебе?»

Господь створив «словесний», тобто сповнений смислом Рай, але люди — не підлягає сумніву — безсловесно відвисають там, де їм добре, всупереч тому, що для них благо.

***

«Спокій буде милістю Божою тільки за гробом. На землі раю нема, бо й ми не ангели», – писав Іоанн Крестьянкін. Однак я не буду узагальнювати тую захмарну землю благих бажань і світлих сподівань людей. Апостол Павло казав, що вухо не чуло і око не бачило того, що Господь приготував тим, хто Його любить.

Кожна молода людина скаже, що рай – то коли перебуваєш з коханою. Дозволю зробити висновок на основі цієї філософеми: рай це коли людина перебуває з Богом, і де саме — не так важливо.

Імовірно, пекло – це коли людині добре самій по собі, без зайвих хвилювань про когось і про щось.

***

Як багато найрізноманітніших смислів і значень має таке просте поняття, як рай! Це коротеньке слово вміщає в собі все те, до чого тільки може прагнути людина.

Недаремно єгиптяни з релігійним ентузіазмом будували піраміди своїм фараонам. Вони працювали, щоб забезпечити собі спокійне сите життя, з роботою і соціальними гарантіями в вічності. Усипальниці фараонів були в прямому значенні цього слова раєм на землі: «Тут помучусь, то хоч потім на дивіденди буду жити».

Мухамед воїнам Аллаха обіцяв у вічності не тільки молочні ріки і безліч улюблених жінок, але головне – владу над всіма іншими «язичницькими» народами.

У древніх і величних релігійних культурах Індії та Ірану слово рай означає «багатство», «влада», «щастя».

А християнство устами апостола Павла одним махом все це поламало: «Все вважаю за ніщо, крім Христа і то розіп’ятого».

***

Щоб дати можливість людям відчути в собі жагу до іншого життя, окрім плотського, Бог «вигнав людину з раю, для того, щоб через деякий час побачити її на небі з ангелами» (св. Іоанн Златоуст).

Пасха – то повернення блудливої людини до Отчого дому. Немає на небі більшої радості від чада, яке зі страхом Божим вперше підходить до Причастя. Коли блудниця з покаянням припадала до ніг Христових, втративши у пеклі пристрастей своє людське щастя, вона не побоялась просити більшого, і Господь їй подарував Рай.

Разбойник благоразумный

Хіба не до нас, розбійників, що страждають заслужено, безгрішне, предвічне Немовля Христос звертається з висоти Голгофського хреста: «Вже сьогодні будеш зі Мною в раю»?

***

В пасхальних тропарях торжественно оспівується, як Господь поламав ворота пекла.

Однак одна думка св. Максима Сповідника прохолодою тверезості втихомирила мій піднесений пасхальний настрій: «Міць пекельних дверей – то наша впертість волі у гріху».

Після Воскресіння Христового кожна людина хоч краєчком своєї душі, хоч одним лиш поглядом, але доторкнулася до раю, тобто зустрічалася з Христом. Але… не захотіла залишитись.

Денис Таргонский
Пасха

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
3281

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар