Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

#ОТЧЕНАШ рекомендує: житіє святителя Лева І, папи Римського

Версия для печатиВерсия для печати

З першого дня Великого посту в українському інтернеті діє новий просвітницький проект Отченаш.укр.

Щодня оновлюються розділи #СВЯТОДЕНЬ, ЧИТАННЯ ДНЯ, ТРАДИЦІЇ ДНЯ та «ОТЧЕНАШ радить».

Розділ #СВЯТОДЕНЬ є сучасним православним календарем з авторськими переказами історій про життя святих, написаних на Святій горі Афон та перекладених з французьської видавництвом «Дух і Літера». Також до роботи над розділом запрошені відомий церковний історик Владислав Дятлов та відомий сучасний художник Юрій Нагулко.

Пропонуємо житія святого, пам’ять якого Церква вшановує 3 березня - святителя Льва І, папи Римського.

***

Святитель Лев І папа Римський

За часів, коли Західна Церква ще перебувала у нероздільній єдності з іншими Церквами, Римський папа, як єпископ столиці імперії та патріарх Заходу, мав особливий авторитет серед усіх Церков. Християни сприймали його як головного захисника апостольської традиції та суддю в догматичних питаннях.

Святий Лев посідав Римську кафедру в один з найбільш критичних моментів історії – за доби падіння Західної імперії та запеклої боротьби Церкви з єресями. В цей час папа Лев обстоював здорове вчення про воплочену Істину і докладав усіх зусиль, щоб зберегти єдність святої Церкви. Саме тому на Заході й на Сході його справедливо вшановують як св. Лева Великого.

Він народився у Римі, у знатній родині тосканського походження, рано долучився до кліру та був зведений у сан архідиякона Римської Церкви. Це звання зобов’язувало його активно брати участь в усіх церковних справах та доктринальних полеміках того часу. Під час однієї з подорожей до Галії він дізнався про смерть папи Целестіна І й про те, що його одностайно обрали наступником понтифіка. На своїй інтронізації у вересні 440 р. – й щороку на її річницю – він засвідчував у своїх промовах великий страх перед покладеним на нього обов’язком і щиру надію на божественну благодать, що керувала ним.

Справа, якій він себе присвятив, була дійсно складною. Імперія, що руйнувалася під натиском варварів, занепадала від псування звичаїв. Церкви, роз’єднані єресями, залишали народ Божий у невігластві й недбанні. Дивним чином поєднуючи в собі твердість зі співчуттям, св. Лев розпочав відродження кліру та відновлення ладу в Церквах Африки та Сицилії, які щойно постраждали від нападу вандалів. В Іллірику , що тоді належав Риму, він зміцнив авторитет митрополита Солунського, а в Галії відновив значення церковної ієрархії. З глибокою проникливістю він розкривав задуми єретиків-маніхеїв. Для єпископів та священиків він був взірцем доброго пастиря своїм бездоганним життям, уважним ставленням до богослужіння, тверезими й виразними проповідями. У святкові дні папа наставляв народ, пояснюючи таїнства віри та закликаючи жити згідно з Євангелієм.

Але шанування усієї Церкви святому Леву принесли не стільки ці пастирські турботи, скільки боротьба за святі догмати. Коли єретик Євтихій, користуючись підтримкою впливового міністра Хрисафія, домігся засудження свт. Флавіана [1 бер.], на лжесоборі в Ефесі 449р., папа негайно засудив те, що відбулось, давши зібранню ім’я Розбійничого собору. Він одразу скликав собор єпископів Заходу, щоб скасувати нечестиві рішення й відновити істинну віру стосовно Особи Ісуса Христа.

Напередодні Розбійничого собору св. Лев надіслав св. патріархові Флавіану натхненного листа, у якому, висловивши віру Церкви в божественність Христа, писав:

Якості обох природ (Божественної і людської) зберігаються неушкодженими, але поєднуються в єдиній Особі. Велич сполучається зі смиренням, могутність – із неміччю, вічність – зі смертністю, щоб стало можливим сплатити наш борг. Єство, неприступне стражданню, поєдналося зі здатним страждати, і, оскільки це було необхідним для нашого спасіння, Ісус Христос зробився Людиною, єдиним Посередником між Богом та людьми, і зміг померти за Своїм людським єством, залишаючись безсмертним за Своїм єством Божественним… Він прийняв образ раба, не заплямувавши Себе гріхом, підніс людство, не применшуючи Божества. Адже це сходження, через яке невидимий став видимим і Творець, Господь усього зволів стати одним зі смертних, було виявленням Його милосердя, а не умаленням Його сили… Син Божий прийшов у цей світ, покинувши небесні обителі, але не відлучився Отчої слави. Він народився у новому порядку речей як нове народження… Одна Особа є істинним Богом та істинною Людиною. Це єднання – якнайправдивіше, адже тут ми знаходимо водночас людинність Людини й велич Божества… Вселенська Церква живе й тримається цією вірою, що в Ісусі Христі людство не позбавлене справжньої божественності, й Божество – істинної людинності.

За переданням, папа Лев написав це послання, натхненне Святим Духом, провівши багато днів у пості, бдінні й молитві. Закінчивши, він поклав його на гробницю ап. Петра з молитвою, щоб Первоверховний апостол виправив усі помилки, які могли потрапити туди через людську неміч. Через сорок днів апостол явився йому під час молитви й сказав: «Я прочитав і виправив». І справді, відкривши листа, св. Лев знайшов там виправлення, внесені рукою апостола Петра. Це послання папські легати передали учасникам Ефеського собору, але єретики не дозволили прочитати його. Проте, коли благовірні імператори Маркіан та Пульхерія скликали IV Вселенський Собор у Халкідоні (451 р.), послання папи було урочисто зачитане перед усіма присутніми отцями, які одностайно прийняли його вигуками: «Це віра апостолів, це віра отців. Устами Лева промовляв Петро!»

Коли на Сході відбувалися ці великі події, Захід потерпав від жахливої навали гунів на чолі з Атилою. Варвари, принісши смерть та розорення у німецькі та гальські землі, перетнули Альпи, пограбували околиці Мілана й дісталися Рима. Імператор, Сенат і всі люди у відчаї благали папу запропонувати мир ватажку варварів, який тримав у страху цілий світ. Святитель у папських ризах, оточений пишним почтом зі священиків та дияконів, що співали церковні гімни, представ перед Атилою. І, на загальний подив, той, кого звали бичем Божим, раптом виявив благоговіння перед святим папою і погодився піти, виторгувавши лише щорічну данину. Коли воїни Атили запитали у свого ватажка, чому він виявив таку непритаманну йому милість, той відповів, що бачив поруч із папою апостола Петра, який тримав у руках меч і дивився на нього з погрозою.

Таким чудесним чином Римом був врятований, утім ненадовго. Невдячний народ швидко забув Боже благодіяння і повернувся, на чолі з імператором, до звичного беззаконня. Тому Господь, не стримуючи більше гніву на гордовите місто, дозволив вандалам Гензерика, що прибули з Африки, захопити й пограбувати столицю 455 р. Папа знову заступився за місто перед нападниками і взяв з них обіцянку не вбивати городян й не чинити пожеж. Вони вдовольнилися тим, що забрали чималу здобич і захопили в полон значну частину населення.

Щойно минуло це лихо, святий Лев почав втішати тих, хто залишився, відбудовувати пограбовані храми та відновлювати, за можливістю, християнське життя у місті, велич якого раптом змінилася занепадом і мізерією. Щоб допомогти полоненим, яких увели в Африку, він відправив туди священників із суттєвою допомогою. Решту свого життя св.Лев присвятив пастирським трудам, виправляючи зловживання, що траплялися у церковному середовищі. Водночас він підтримував своїм авторитетом Халкідонське сповідання, якому ще загрожували численні монофізити, особливо в Александрійській Церкві. Він відійшов до Господа 461 р., присвятивши служінню понтифіка 21 рік.

 

Святитель Лев І папа Римський
#Отченаш.укр

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1890

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар