Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Оnline-чат на Главреді з о.Георгієм: 7 годин та понад 40 відповідей на запитання

Версия для печатиВерсия для печати
08 серпня 2018 | Інтерв’ю

Сьогодні, 08 серпня 2018, на ресурсі Главред відбувся оnline-чат з прот. Георгієм Коваленком, ректором Відкритого православного університету святої Софії-Премудрості. Упродовж семигодинного онлайн-діалогу із користувачами інтернету о. Георгій відповів на понад сорок три онлайн-запитання про найактуальніші події церковного та суспільного життя.

Читайте повну добірку питань-відповідей з ресурсу Главред (питання подано у хронологічному порядку надходження на сайт).

— Скажіть відверто, ви вважаєте, що УПЦ отримає у вересні Томос? Чи все-таки це справа більш віддаленої перспективи?

— Я не є безпосереднім учасником переговорних процесів і не маю прямого зв’язку з тими, від кого залежить остаточне прийняття рішень. Тому моя відвертість не дорівнює достеменному знанню. Але я можу, використовуючи відкриті і доступні для мене джерела, аналізувати ситуацію і робити висновки. 
Щодо Вашого запитання, то я майже впевнений, що у вересні буде зроблено черговий крок до проголошення Томосу. Але я не впевнений, що цей крок буде останнім. Хоча я не проти помилитися. ;)

— Отче, доброго дня. Чи вважаєте ви правильним, що зараз політики всіх рівнів, зокрема й президент, активно коментують та займаються питаннями церкви, адже ст.35 Конституції України говорить, що у нас церква повіністю відокремлена від держави? Дякую.

— Коментувати — не значить керувати. І відокремлення церкви від держави, як і школи від церкви, варто розуміти не в категоріях радянського войовничого атеїзму.
Отримавши Ваше запитання, я ще раз перечитав статтю 35 Конституції України, а також статтю 5 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», яка розкриває сенс конституційної норми і має поняття «державної політики щодо релігії і церкви».
Все можна подивитися ось тут:
Конституція України http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
Закон «Про свободу совісті і релігійні організації» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/987-12
Для мене те, що політики всіх рівнів та президент активно обговорюють і беруть участь у процесах, пов’язаних із церковними питаннями, це свідчення того, що питання церкви і релігії є важливими для країни і суспільства. 
Всі ми, включно з політиками, є одночасно і громадянами країни, і вірними своїх церков. Сподіваюся, нам вистачить мудрості навчитися віддавати кесарево — кесарю (державне — державі), а Боже — Богові, при цьому не порушуючи ані Божих Заповідей, ані Конституції України.

— Вітаю! Поділіться, будь ласка, Вашою оцінкою: наскільки велика загроза того, що нинішні процеси в українській православній церкві призведуть до сутичок і конфліктів між вірянами, у супсільстві, між прихожанами КП і МП? Які небезпечні явища можуть виникнути внаслідок утисків МП? Заздалегідь дякую!

— На відміну від багатьох, я є оптимістом і вірю, що можливо уникнути сутичок, якщо діяти по-євангельськи, по совісті і по закону. Нам всім, в тому числі й вірянам різних конфесій, варто вчитися розв’язувати конфліктні ситуації в діалозі без застосування насильства і з урахуванням інтересів і більшості, і меншості. Бо насправді конфлікт виникає там, де громада перестає бути єдиною, ділиться в собі, кожна зі сторін вважає себе єдиною правою, а іншу починає демонізувати і відмовляє їй у праві на існування. Саме тут виникають спокуси застосовувати мову ненависті та силу. А найбільшою небезпекою є зовнішнє втручання, яке має на меті не вирішення, а розпалювання конфлікту.

— Як повинна буде вирішитися ситуація з церковним майном у разі, якщо УПЦ отримає Томос вже найближчим часом? Зокрема, що буде з Лаврою — чи перейде вона до КП?

— Найкращим вирішенням було б створення незалежних і незаангажованих юридичних і канонічних інституцій, рішення яких були б авторитетними і справедливими. 
Що стосується Лаври, то сьогодні це державна власність. Лавра — це велика територія, де на «верхній» її частині господарює Києво-Печерський музей-заповідник, одночасно співіснуюють не тільки декілька різних музеїв, та ще й Національна історична бібліотека і Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. На «нижній» Лаврі господарями є митрополія УПЦ, духовна семінарія і монастир, якому передано територію і приміщення, включно з печерами, в користування. Сьогодні і музей, і монастир відкриті для відвідин без обмежень. 
Сподіваюся, що, якщо в Україні всі православні матимуть визнання Вселенським православ’ям, то буде знайдено варіант, коли православні різних юрисдикцій зможуть спільно молитися і не створювати конфліктів. Якщо ж в Україні буде створено Єдину Помісну Церкву, куди увійдуть усі православні, то це питання відпаде саме собою.

— Як відомо, після утворення Єдиної Української Помісної Православної Церкви місцю українським церквам Східного обряду на території України не залишиться. Чи планується об’єднання з Українською греко-католицькою церквою, яка також походить від православ’я часів Хрещення Русі, але була вимушена піти під протекторат Риму?

— Ми живемо в часи, коли місце на території України гарантовано всім Конституцією і законами. Тому, оскільки Українська греко-католицька церква, наскільки я розумію, не планує розривати зв’язок із Римом заради входження у Українську Помісну Православну Церкву, а Українська Помісна Православна Церква не готова увійти у союз із Римом, а спільнота православних церков світу не передбачає повну єдність і з Римом, і з Константинополем (Єрусалимом та іншими), то на території України залишиться і греко-католицька, і православна церкви. Так само, як може залишитися і православна церква, яка не схоче відокремлюватися від Москви. Але я не виключаю ласку Божу і диво, яке може допомогти Риму порозумітися з Константинополем, Константинополю з Москвою, Москві з Києвом і допомогти всім християнам об’єднатися не довкола державних чи церковних столиць, не довкола патріархів і пап, а довкола Христа.

— Доброї частини доби, отче! Скажіть, будь ласка, чи може бути таке, що статус автокефальної церкви отримає саме УПЦ МП, а не КП? Адже саме першу церкву визнають у світі, а не другу. У такому випадку не бачу жодних підстав хвилюватися щодо переходу майна МП до КП. Дякую.

— Це, скоріше, фантастичний сценарій. Він, звичайно, дає простір для польоту фантазії і карколомної драматургії подій, але реальність, на жаль, простіша і банальніша. По-перше, УПЦ МП автокефалії не просить. По-друге, без дозволу Москви УПЦ МП сьогодні автокефалію не від кого, окрім Москви, не прийме. По-третє, Москва автокефалію не дасть. А, якщо дасть, то Константинополь її не визнає. А Київський патріархат її не прийме. В результаті, все залишиться як є, але Москва втратить контроль над УПЦ МП. Але, якщо уявити, що Константинополь і Москва домовляться разом проголосити автокефалію для всіх православних в Україні і посприяють проведенню об’єднавчого собору… Уявляєте? Я — ні! Але радий буду помилитися. ;)

— Вітаю! Сьогодні в медіа активно обговорюють церковні проблеми. Проте підготовка журналістів до висвітлення питань, пов'язаних із релігією, не відповідає серйозності ситуації. Може, треба зробити при Відкритому православному університеті своєрідні курси для журналістів, які спеціалізуються на цих проблемах, і для православних(конфесійних) журналістів? Чи не на часі запланувати це? Дякую!

— Освітня програма «релігійна журналістика» є і в Інституті журналістики КНУ, і в НПУ Драгоманова, і в УКУ… Колись і ми дещо робили і для світських, і для конфесійних журналістів під час Фестивалів ЗМІ православних. Звичайно, і Відкритий православний університет міг би запропонувати власну програму, але я поки не впевнений щодо великої кількості охочих. Хоча, дякую за пораду, яку сприймаю як запит вивчити потребу. 
А от щодо професійності наших журналістів… Дозвольте поділитися власними спостереженнями. Протягом останніх 20 років рівень матеріалів і сюжетів на релігійну тему в світських ЗМІ невпинно підвищується. А от церковні структури не завжди хочуть розуміти, що журналістика відрізняється від PR і що в інформаційному суспільстві цензура не діє. Більш того, журналіст іноді дивиться на церкву і її представників зовсім з іншої точки зору, зовсім під іншим кутом, ніж це роблять церковні люди. І от тут я б подякував журналістам і світським ЗМІ за можливість подивитися на себе зі сторони. Хоча, звісно, не завжди у журналістів є час заглибитися в тему, не завжди вони є неупередженими і ще є ціла купа об’єктивних і суб’єктивних проблем. Але на власному досвіді знаю, що, якщо тобі є що сказати, коли ти відкритий і щирий, коли ти розумієшся на форматах, редакційних завданнях і інформаційній політиці видань і каналів, завжди можна знайти поле для співпраці і можливість сказати те, що думаєш. Хоча тепер я все більше відмовляюся від ефірів і коментарів на теми, які або не цікаві мені, або мені нема чого цікавого сказати.

— Отче, який відсоток духовенства УПЦ (МП) на Вашу думку, готовий увійти до кліру Єдиної Помісної Церкви у разі проголошення Томосу про надання автокефалії Церкві в Україні?

— Мені здається, що це буде не одномоментний процес, а декілька етапів. Багато буде залежати і від того, якою постане Помісна Автокефальна Церква. Але, якщо Томос буде надано, це буде дуже відчутний відсоток і вірян, і духовенства.

— Як потрібно реформувати духовну освіту православних, щоб молоді священики мали кругозір Коваленка о.Георгія?

— Сприймаю як жарт. Але Відкритий православний університет вже створено. То, може, щось згодом і вийде. :)

— Отче, як відомо, Московський патріарх Кирило 31 серпня відвідає Стамбул і матиме зустріч із Вселенським патріархом Варфоломієм. Як ви думаєте, з чим пов'язана ця зустріч, і чи може вона вплинути на просування справи з отриманням Томосу Українською Православною Церквою?

— Мені не відомі подробиці. Але можна не сумніватися, що тема України буде головною.

— Отче, расскажите, пожалуйста, подробнее про Успенский Пост: чего нельзя делать в эти дни? Как правильно питаться, в чем себя обязательно ограничивать? И еще — можно ли назначать бракосочетание в дни Успенского поста? И что будет, если все-таки свадьба состоялась в этот период? Заранее спасибо за ответы!

— Успенский пост длится всего две недели — с 14 по 28 августа. Это строгий пост, во время которого обычно не вкушается ни мясная, ни рыбная, ни молочная пища. Этот пост предваряет праздник Успения Божьей Матери. Поэтому главной темой наших размышлений в эти дни может быть тема нашего перехода из временной жизни в вечность. 
Во время поста Церковь не венчает и не рекомендует назначать бракосочетания. Если есть возможность перенести бракосочетание на более поздний или ранний срок, я бы рекомендовал это сделать. А если перенести уже не получается, то расписывайтесь, когда решили, но не забудьте после окончания поста прийти в храм за благословением. 
А на вопрос, «что будет, если все-таки свадьба состоится в этот период», у меня ответа нет, т.к. пост (ограничение в пище), как и заповедь плодиться и размножаться (брак), были даны первым людям еще в Раю. Первую заповедь люди нарушили еще тогда, а вторую продолжают исполнять до сих пор.

— Добрый день. Объясните, пожалуйста: Яблочный спас отмечается в один день с Преображением Господним — почему такое наложение? Как это отражается на самом празднике? А Успение — накануне Орехового спаса. Опять-таки почему так, и чего нельзя делать в связи с этим праздниками?

— Церковь не знает ни Яблочного, ни Орехового спаса. Для церковных людей Спас — это Христос Спаситель. Но народная традиция, особенно у нас в Украине, знает Три Спаса, т.е. три праздника, где вспоминается Христос и которые идут один за другим (1-й Спас — Воспоминание о Кресте 14 августа, 2-й Спас — Преображение Господне 19 августа, 3-й Спас — воспоминание о Нерукотворном Образе Христа 29 августа). Как-то я об этом писал http://kovalenkogeorge.blogspot.com/2015/08/blog-post.html
А медовыми, яблочными и ореховыми эти дни называются потому, что в эти праздники существовала традиция освящать первый мед, первые яблоки и первые орехи. Просто у наших предков сельскохозяйственный календарь был привязан не к числам и месяцам, а к церковным праздникам. Но сегодня нет никакой потребности привязывать Христа Спасителя к меду, яблокам или орехам. Да и климат уже достаточно сильно изменился.

— Отець Георгій, перепрошую за, можливо, дещо примітивне питання. Але чи не допоможете ви, будь ласка, розібратись в усій цій історії з наданням автокефалії УПЦ, бо з повідомлень у ЗМІ важко розібратися (здається, вони більше розраховані на більш обізнаного в темі читача)? Надання автокефалії УПЦ буде означати визнання УПЦ КП? І як тоді далі муситимуть жити дві церкви, які в нас існували досі, — КП і МП, вони повинні будуть об’єднатися? Чи МП стане «нелегітимною»? Хто після цього повинен буде очолити церкву? Наперед дякую вам за відповідь!!

— Розібратися в історії, яка триває, дуже важко, бо всі ми знаходимося всередині процесів, які не мають чітких термінів і результат яких не є гарантованим. 
Якщо коротко, то йдеться про чергову спробу православних українців увійти до світової спільноти Православних Церков незалежною від Москви Українською Церквою. Одночасно йдеться про можливість об’єднання православних українців в Єдину Православну Церкву. Це різні, але взаємопов’язані процеси. 
Вирішення першого питання сьогодні залежить від рішення Константинопольського (який ще називають Вселенським) Патріархату про надання Православній Церкві в Україні Томосу (Грамоти) про автокефалію (незалежність). 
Вирішення другого питання можливе на об’єднавчому Соборі Православної Церкви України, який відбудеться у разі вирішення першого питання. 
Примусове об’єднання неможливе, тому цей процес може розтягнутися на роки, і в Україні буде існувати принаймні дві Православні Церкви, але, на відміну від сьогоднішньої ситуації, обидві вони будуть вважатися визнаними. 
А хто буде очолювати Церкву, має вирішувати її Собор. 
Але всі мої, як і будь-кого, відповіді є лише прогнозами і припущеннями, бо, повторюся, ми говоримо про процеси, які тривають і на які впливають дуже багато зовнішніх і внутрішніх чинників.

— Добрый день. Как, вы полагаете, нужно поступать с теми православными священниками, которые пошли на сотрудничество с боевиками «ЛНР» и «ДНР», благословляют их перед боями, венчают главарей и т.д.? Или любой человек (не важно, боевик ли он самопровозглашенной республики или рядовой гражданин суверенного государства) для священника абсолютно одинаковые «дети Божьи», «рабы Божьи»? Какая ответственность должна наступить для таких священников — юридическая или согласно законам церкви? Спасибо.

— Религиозные и пастырские действия священника может и должно оценивать священноначалие, собратья-священники и паства. Если же священник делает политические действия или заявления, то оценивать его действия нужно в категориях политических. Если же священник совершает преступления, то оценку его действиям должен давать суд. 
Судьба священника на оккупированных территориях непроста. Как непроста судьба мирных жителей, учителей, врачей, коммунальщиков и других представителей мирных профессий. Поэтому давайте сначала вернем и реинтегрируем оккупированные территории в административное и правовое поле нашей страны, а потом будем оценивать меру коллаборации местных жителей. Желательно уже сегодня задекларировать, что руководствоваться мы будем не советскими принципами времен Второй мировой, а практикой цивилизованных стран и народов.

— Что в силах сделать Церковь для прекращения войны в Украине? Или в наших условиях деления на проукраинскую и промосковскую церковь Церковь наоборот, как и вопрос языка или истории, служит разобщающим фактором?

— Для христиан быть миротворцами — это заповеданная самим Христом позиция. Поэтому Церковь должна делать все возможное для прекращения войны. К сожалению, голос Церкви не всегда слышен теми, кто начинает войны. Но рано или поздно война переходит в перемирие. После этого появляется шанс для примирения и установления прочного мира. Именно в такие моменты может быть задействован миротворческий потенциал Церкви. Но даже когда война еще не закончилась, Церковь может выполнять гуманитарную функцию, призывать к диалогу вместо насилия, содействовать обмену пленными и гуманному с ними обхождению, заботиться о раненых и покалеченных, провожать в «последний путь» погибших, заботиться о вдовах и детях, быть рядом с воинами и беженцами, заниматься реабилитацией и ресоциализацией. Перечень служений можно продолжать. И при этом ежедневно Церковь должна молиться о прекращении войны и говорить о мире. 
Что касается вопросов, которые нас разделяют и в которых мы не согласны друг с другом, то это повод для диалога, а не для войны. И помнить об этом должны, в том числе, и церкви.

— Отче, маю до Вас питання щодо Храму Покрову Пресвятої Богородиці, що знаходиться в селі Пархомівка Київської області. Проект храму та дві його мозаїки створені за ескізами відомого художника, сходознавця, мислителя Миколи Реріха. Чи не могли б ви пояснити, у чому полягала «невідповідність церковним канонам» цієї церкви, через що два роки не давали дозвіл на її освячення? Що аж такого «новаторського» і «категорично неприйнятного» в храмі, який промальовував Реріх? І що такого, що видається дивним, в мозаїках за його ескізами — «Спасі Нерукотворному» та «Покрові пресвятої Богородиці»? Сподіваюся, що Ви допоможете зрозуміти, чим така краса свого часу не догодила. Дякую!

— Соромно зізнатися, але я жодного разу не був у Пархомівці. Але тепер обов’язково маю це виправити і на власні очі роздивитися цю пам’ятку. Але, враховуючи, що храм все ж таки було освячено, і зараз в ньому звершується богослужіння, нічого «категорично неприйнятного» ані в архітектурі, ані в мозаїках немає.

— Як гадаєте, після отримання Томосу чи припинять віряни УПЦ МП називати вірян КП «раскольнікамі»? Тобто чи зникне це неприйняття і ворожнеча саме на рівні звичайних віруючих? Чи тільки ще більше загостриться?

— Саме церковні люди мали б бути прикладом любові і в мові, і у справах. Сподіваюся, що більшість вірян УПЦ є саме такими. А щоб неприйняття і ворожнеча зникли на рівні віруючих, потрібне спілкування на рівні віруючих, в якому б домінувала мова любові і поваги до релігійного і світоглядного вибору іншого. При цьому варто не сперечатися один з одним, а ділитися досвідом власних традицій і демонструвати смирення і справжні християнські чесноти. Але, звичайно, залишиться якийсь відсоток зилотів (непримиренних) і відвертих фундаменталістів. Як говорить наука, такі люди є в кожній релігійній традиції. Напруга у міжконфесійних відносинах виникає тоді, коли такий відсоток занадто високий, або коли міжконфесійна ворожнеча розпалюється свідомо заради досягнення зовсім нерелігійних інтересів.

— Отче, за вашими спостереженнями, чи є правдою, що тільки-но на долю країни випадають тяжкі випробування, більшість її населення стає віруючим? По-вашому, стало в Україні більше віруючи порівняно з періодом до 2014 року? Дякую за відповідь.

— Соціологія говорить, що кількість українців, які вважають себе віруючими, не змінюється протягом останніх 20-25 років. Але, дійсно, у важкі для людини, родини чи країни часи люди частіше звертаються до Бога з проханнями про допомогу, ніж з подякою за те, що проблем немає. На жаль, кількісні показники віруючих не завжди переходять у якісні світоглядні зміни, які мали б відбуватися з людиною, коли вона навертається до Бога. Бо треба не тільки просити у Бога допомоги, але й жити у відповідності до Божих Заповідей. Тут є питання і до того, як церкви виконують свою просвітницьку функцію і до того, який тип релігійності ми маємо серед наших віруючих.

— Як змінюється тенденція, чи стає серед молоді більше охочих присвятити себе служінню Церкві? Чи правда, що здебільшого у священики йдуть ті люди, які пережили якісь потрясіння чи тяжкі випробування на своєму шляху?

— У 90-х роках минулого століття ми переживали вихід церкви з радянського атеїстичного гетто. Тоді парафії відкривалися тисячами, відбудовувалися і будувалися храми і монастирі. Звичайно, тоді була велика потреба у священнослужителях. І на цю потребу відгукувалась в тому числі й молодь. Зараз ситуація стабілізувалася. Храми і монастирі відбудовані. Церкви відродилися і сьогодні не відчувають браку священиків. 
Скоріше, є тенденція до того, що випускники духовних семінарій і академій воліють отримувати ще й світську освіту, щоб мати вибір шляху власного життя, бо церкви не завжди можуть їх забезпечити таким служінням, яке б дозволяло утримувати родину. Але це зовсім не означає, що ці люди поза Церквою. 
А щодо психологічного портрету священика, то питання не в тому, які випробування чи потрясіння людина пройшла на шляху до Бога. Питання в тому, з яким багажем вона виходить до людей. Добре, коли це вміння любити, розуміти і прощати. І погано, коли це неподолані комплекси і невилікувані психологічні проблеми. 
Особисто я прийшов до церкви не через трагедії і розчарування, а у пошуках сенсу життя і справжньої свободи. А потрясіння і випробування бувають не тільки поза церковною огорожею, але й в середині.

— Вітаю. Нещодавно Оксана Стефанівна Забужко у Фейсбуці написала пост про те, що в українській церкві зроду-звіку не було прийнято, аби жінки покривали голову платочком, коли заходять в храм. Зокрема, вона зазначила: «З православних церков від жінок вимагають "вкрити голову" (адаптована версія хіджабу) ті, на котрих відбився звичаєвий вплив ісламу: московська й сербська». Чи не могли б ви прокоментувати цей звичай або правило? Чи дійсно все так, як описала Оксана Стефанівна? Звідки пішло і що означає це правило для жінок — покривати голову? І чи справді аж так мають рацію бабусі, які сичать тобі вслід, коли ти заходиш до церкви з заплетеною косою, але без хустки? Буду дуже вдячна за відповідь.

— Повеління покривати жінці голову під час молитви є в посланні апостола Павла. Але цікаво, що апостол говорить, що, якщо жінка не хоче покривати голову, то нехай стрижеться. А сьогодні більшість наших жінок мають стрижки. То якщо буквально розуміти апостола, то можуть і не покривати голову.
З іншого боку, наприклад, у Греції православні жінки відвідують храми і моляться з непокритими головами. І це колись був свідомий виклик турецькій окупації і зовнішнє протиставлення християнок мусульманській традиції.
Щодо України, то у нас є величезні традиції жіночих головних уборів, які жінки починали носити зазвичай після весілля. Ми якось цю тему досліджували у «Таємному коді віри» https://1plus1.ua/taemnij-kod-viri
З іншого боку, саме в Україні ми маємо єдину православну ікону Божої Матері, де Богородиця зображена з непокритою головою. Це Ахтирська ікона, що прославилася в місті Ахтирка Сумської області. До речі, там існувала традиція ходити до храму, де зберігалася ця ікона, без хустки. Хоча духовенство намагалося з цим постійно боротися. 
Мені відомо, що в деяких регіонах України існує традиція, коли дівчата до певного віку ходять в храм із непокритою головою.
Все це говорить про те, що питання хустки — це питання традиції, культури і власного вибору людини чи спільноти. 
Наприклад, у нашій православній громаді ніхто не буде від жінки ані вимагати обов’язково вдягнути хустку, ані примусово її знімати. Особисто для мене і моїх парафіян це питання не принципове, бо зовнішні традиції можуть змінюватися і справжня краса, як казав той самий апостол, не в зовнішньому плетінні волосся.

— Как вы относитесь к тем верующим, которые не задумываются, заходя в храм, то ли это церковь УПЦ МП, то ли УПЦ КП, которым, по сути, все равно, потому что храм есть Дом Божий? Ведь таких немало в Украине. Это значит, что человек несознательный и безответственный? Или, наоборот, что он выше этих «условностей»?

— Таких людей, согласно социологическим опросам, среди православных украинцев треть. Они идентифицируют себя как «просто православные» и не относят ни к одной из православных конфессий. Эта цифра остается стабильной в течение последних 20 лет. 
Естественно, можно трактовать это как несознательность. Но мне больше нравится видеть в этом упорное несогласие значительной части православных с теми разделениями, которые есть в Православной Церкви Украины. Именно эти люди могут оказаться подлинным фундаментом и мостиком для единства между теми, кто однозначно идентифицирует себя как верующий МП или КП. Именно эти люди оценивают священников и воцерковленных верующих не по принадлежности к той или иной конфессии, а по тому, насколько священники являют собой образ служителя Божьей правды, а верующие — образ христианина. Естественно, я немного идеализирую, но даже среди моих знакомых есть люди, которые ранее были идейными сторонниками одной из конфессий, а сегодня принципиально считают себя «просто православными» и не разделяют идей конфессиональной исключительности.

— Как можно относиться к тому, что Путин в России причислен к лику святых, пишутся его иконы, которые, если верить сообщениям, даже периодически мироточат? Не святотатство ли это? Да и вообще, какие «святые» и какие «иконы», если при этом говорят, что Путин — это реинкарнация апостола Павла, а признание реинкарнации — это из восточных религий, уж явно не из православия…

— Я впервые слышу о канонизации Путина. Ничего, кроме улыбки и желания поставить диагноз, эта информация во мне не вызывает. Однако мне вспомнилось определение из религиоведческого словаря начала 90-х, над которым мы тогда долго смеялись из-за корявости формулировки. Там в статье о канонизации говорилось дословно: «Основное условие канонизации — смерть кандидата».

— Скажіть, будь ласка, в чому полягають принципові відмінності між Київським і Московським патріархатом, крім того, що перший не визнаний світовим православ’ям, а других надто уважно ставиться до вказівок із Москви? Чи все-таки поділ церков виключно політично обумовлений подіями 1990 року?

— Ви самі досить фахово і в максимально загальних формулюваннях відповіли на це питання.

— Часто говорять, що в лавах РПЦ та УПЦ МП чимало представників російських спецслужб. Чи можете ви підтвердити чи заперечити цю інформацію?

— Враховуючи те, що я ніколи не був співробітником ніяких спецслужб, мені важко чи підтвердити чи заперечити цю інформацію. Для цього існують відповідні українські спецслужби. 
Але загальновідомо, що за радянських часів священики РПЦ співпрацювали з спецслужбами СРСР як всередині країни, так і за її межами. Напевно, що ця традиція продовжилася і в сучасній Росії, особливо, коли священики несуть свій послух поза межами РФ і в співпраці з дипломатичними структурами. 
Особисто я поступив на філософський факультет Київського університету в останній рік існування СРСР, коли для цього вже не вимагалося рекомендації від КПРС, і став священиком вже в незалежній Україні, коли для цього не вимагалося погодження з жодним із державних органів.

— На Вашу думку, чи представляє сьогодні загрозу українській державності та національній безпеці Московський патріархат УПЦ?

— Я б не перебільшував впливу Московського патріархату на українське суспільство взагалі та навіть на духовенство і вірних УПЦ МП. Хоча певні небезпеки, звісно, існують. 
Але куди більшою небезпекою є корупція, економічна ситуація, гібридна і реальна війна, пропаганда і популізм. Так само небезпечним є узагальнювати, а не давати конкретні політичні і правові оцінки діям конкретних людей, в т.ч. ієрархів і священиків, якщо вони дійсно несуть загрозу нашій українській державності і національній безпеці.

— Доброго дня, панотче Георгіє! Прочитала анонс Вашого виступу та пригадалась екскурсія до Софійського собору, яку проводив 27.11.16 провідний науковець Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко для Відкритого православного університету. Під час цієї цікавої та змістовної екскурсії про графіті він показав фрески домонгольського періоду, на яких зображені невідомі святі, які не внесені в «Четьї Мінеї», тобто святі, про яких у нас нічого невідомо. Багато інших релігійних пам’яток призабуті або не використовуються, як от, наприклад, «Почаївський богогласник». Також молитовна поезія іеромонаха Климентія Зіновіченка зовсім не відома сучасним вірянам, навіть творчість Дмитра Туптала, святителя Ростовського, не набула допоки гідного пошанування. Отож, питання таке: чи вважаєте Ви потрібним та нагально необхідним здійснювати «відновлення унікальної української національної релігійної ідентичності»? Бо наведені приклади —лише маленька дещиця, а направду українська православна традиція за ці віки надбала величезни духовних скарб досвіду Віри.

— Треба не тільки відновлювати, реставрувати і відроджувати, але й створювати, будувати і творити. У нашого народу і нашої Церкви є величезний потенціал, щоб не тільки відновити зв’язок із нашими традиціями, але й створити нові для сучасників і майбутніх поколінь. Саме цим і займається Відкритий православний університет у співпраці, в тому числі, і з Національним заповідником «Софія Київська».

— Почему митрополит Симферопольский Лазарь (УПЦ) поддерживает молитвенно вооруженные силы страны-агрессора? Вот ряд ссылок с официального сайта Симферопольской епархии: http://crimea-eparhia.ru/index.php/21-events/sevastopol-2013/14093-khramu-svyatogo-aleksandra-nevskogo-sevastopolya-peredana-v-dar-ikona-svyatogo-pravednogo-voina-feodora-ushakova  http://crimea-eparhia.ru/index.php/21-events/sevastopol-2013/14096-pravyashchij-arkhierej-simferopolskoj-i-krymskoj-eparkhii-vladyka-lazar-stal-pochetnym-gostem-na-parade-v-den-voenno-morskogo-flota-rossii-v-sevastopole  http://crimea-eparhia.ru/index.php/21-events/sevastopol-2013/14094-blagodarstvennyj-moleben-v-den-vmf-rossii-sovershil-mitropolit-simferopolskij-i-krymskij-lazar  Думаю, вполне достаточно. При желании, можно еще найти ряд ссылок на официальном сайте Симферопольской епархии УПЦ. Почему нет никакой реакции со стороны митр. Онуфрия и Синода УПЦ?

— Вопрос не ко мне, а к митрополиту Лазарю, митрополиту Онуфрию и Синоду УПЦ. Свою позицию, как гражданина и как верующего, по Крыму я сформулировал еще в 2014 году. Как гражданин Украины я считаю Крым временно оккупированной РФ территорией Украины. Как верующий я считаю это нарушением как минимум двух из 10-ти Заповедей Божьих (Не укради и Не пожелай… ничего, что у ближнего твоего) в геополитическом масштабе.

— Нещодавно на державному рівні в Україні відзначили 1030-річчя хрещення Русі-України. А чи відомо протоієрею, що християнізація давніх українців мала насильницький характер, оскільки це була, насамперед, політзабаганка князівської влади, вміло нав'язана їй візантійською дипломатією?

— Можливо, саме тому, що прийняття християнства було державною справою, в якій активну участь брав князь, через 1030 років це є державним святом в Україні, яка є спадкоємницею Київської Русі-України. 
А щодо Володимира, то він дійсно робив це у відповідності до традицій тодішніх правителів. Хоча задовго до нього було хрещення Аскольда і Діра, а також була християнкою його бабуся, Ольга. Та й як до Володимира, так і після нього в Україні завжди існували ті, хто сповідував інші вірування. Хоч їм і не завжди жилося так вільно, як зараз.

— Чи не забагато бере на себе влада, сприяючи різним клерикальним силам, у тому числі й з боку УПЦ? Адже очевидно, що міжцерковні чвари — це точно не те, що може збурити український загал, на що так сподівається заїжджий з Московії мільярдер і депутат Новінський.

— Я теж вірю в мудрість наших людей і звичайного простого парафіяльного духовенства.

— Чи є підстави сьогодні у Константинополя для того, щоб НЕ дати Томосу УПЦ? Чим таке рішення може бути вмотивовано?

— У Православній Церкві механізми надання автокефалії остаточно не унормовані. Тому для прийняття рішення недостатньо одного бажання чи певних умов, необхідна ще й воля. Не варто також недооцінювати того тиску і спротиву, який чинить у цьому питанні Московський патріархат. Тому реалізація цього рішення може бути поступовою і поетапною. Або блискавично швидкою.

— На какие шаги может пойти Москва, чтобы не допустить автокефалии УПЦ, как думаете?

— Предпочитаю размышлять не над тем, что может сделать Москва, а над тем, что можем сделать мы для нашей Украинской Церкви. У нас должен быть стратегический план развития нашей Церкви и нашей страны, во время реализации которого мы, естественно, будем реагировать на внешние и внутренние препятствия, опасности и угрозы. Но при этом будем «сами себе головой» (именно так переводится слово «автокефалия»).

— Отче, якщо володієте інформацією, чи не могли б ви розповісти, як складається зараз життя наших церков на окупованих територіях Криму та Донбасу? Вони здебільшого пристосувалися до нових умов і влади, чи все-таки підтримують зв'язок із Києвом?

— На жаль, я спеціально не моніторю цю ситуацію і не маю інших джерел, ніж повідомлення ЗМІ. Ті церковні друзі, які в мене були на Донбасі, зараз живуть і несуть церковний послух на підконтрольних Україні територіях. Звичайно, є знайомі і серед тих, хто залишився на окупованих територіях, але я навіть не намагаюся з ними зв’язуватися без якихось надзвичайних потреб, щоб не наражати їх на небезпеки.

— Каким образом можно бороться (да и нужно ли это делать) с тем, что у большинства наших людей вера состоит лишь в попытке соблюдать ритуал — разговеться после поста (который мало кто соблюдает) освятить пасочку, набрать освященной воды и т.д., но лишь у небольшого количества это мировоззрение, это то, что определяет образ жизни? Как Церковь относится к таким чисто показательным проявлениям веры?

— Бороться нужно, прежде всего, с собой. Именно тогда, когда у тебя самого начинают происходить внутренние мировоззренческие изменения, начинает меняться и окружающий мир. 
А по поводу обрядоверия и показательной религиозности достаточно много, четко и жестко говорил еще Христос, когда обличал фарисеев и книжников. А если учесть, что Евангелие актуально для всех времен и народов, то признаки фарисейства можно заметить не только в своей церкви, но и в самом себе. Тогда перед нами и встает мировоззренческий выбор, который может изменить нашу жизнь и помочь нам быть настоящими христианами.

— Добрый день. Отец Георгий, на сегодняшний день меняется ли как-то ситуация в конфликте между Константинопольским и Московским патриархатами за первенство в мировом Православии? Кто побеждает? Что дает основание РПЦ считать, что она выше Константинополя или равна ему, чем объясняются такие ее амбиции?

— Отношения между церквами — это не чемпионат мира, где возможно первенство в результате борьбы. К сожалению, очень часто отношения между церквами как иерархическими институциями, напоминают геополитические отношения между государствами или являются частью большой геополитической игры. Когда смотришь на это, удивляешься, почему иерархи, да и священники на своем уровне, предпочитают забывать слова Христа, сказанные ему в ответ на просьбу двух апостолов сесть рядом с Ним в Его Царстве: «Вы знаете, что князья народов господствуют над ними, и вельможи властвуют ими; но между вами да не будет так: а кто хочет между вами быть большим, да будет вам слугою; и кто хочет между вами быть первым, да будет вам рабом».

А амбиции возникают там, где мы хотим не служить, а править (управлять). И это искушение тем выше, чем выше мы находимся на любой иерархической лестнице, или чем больше у нас есть возможностей и ресурсов по сравнению с другими.

— Як реагувати на всезнаючих прихожан, які люблять робити зауваження? Чимало моїх молодих друзів не йдуть у церкву, бо їм постійно роблять дрібні, неважливі для спілкування з Богом нарікання... і потім вони шукають Бога в інших конфесіях, де не такі суворі правила.

— Як мінімум, не реагувати, не сваритися. А ще існує безліч умовно-церковних і навіть жартівливих способів відігнати від себе таких горе-радників. Запитайте у знайомого священика, і він Вам порадить. Я зазвичай своїм парафіянам раджу дякувати за зауваження, а потім спокійно відповідати, що всі духовні питання вони звикли обговорювати зі своїм знайомим священиком, а не з незнайомими людьми.

Отче, может ли так статься, что православные церкви других стран не признают автокефалию УПЦ? И что тогда делать нашей Церкви?

— Наскільки я розумію, саме зараз Константинополь завершує консультації з усіма православними церквами світу щодо українського питання. Сподіваюся на мудрість соборного розуму Вселенської Церкви. А нашій Церкві треба за будь-яких обставин намагатися бути Церквою Христовою, так само, як кожному з нас за будь-яких обставин варто намагатися бути християнами.

Отец Георгий, объясните, пожалуйста, почему на православные праздники нельзя работать? Что плохого в работе?

— В работе нет ничего плохого, но иногда нужно и отдыхать, и уделять время душе и бескорыстным делам. Именно поэтому одна из 10-ти Заповедей Божьих благословляет и труд, и отдых: «Шесть дней трудись, а седьмой день Богу». При том в толковании этой заповеди говорится о необходимости давать отдых и животным, и земле. Однако Христос постоянно говорил о том, что важно не только внешнее соблюдение заповедей: «Суббота (выходной) для человека, а не человек для субботы». Само слово «праздник» происходит от слова «праздный», т.е. неработающий. А в украинском языке слово «свято», от того, что этот день святой и проводить его нужно в святости и святых занятиях. А к святым занятиям можно отнести и действенную помощь ближнему.

— Від яких нагальних проблем намагаються відволікти українців розмовами про церковні питання?!

— Для мене церковні питання також є нагальними, але повне занурення лише в якесь одне питання з усього розмаїття нашого особистого і суспільного життя може відволікати нас від не менш важливого. Але я не думаю, що українці такі наївні, щоб відволікатися від нагальних проблем.

— Вітаю! Зараз отримання Томосу про автокефалію Української церкви виглядає дуже ймовірним, і у зв’язку з цим виникає питання: як у відповідь на це буде діяти РПЦ по відношенню до нашої Церкви, як намагатиметься помститися за це? Піддасть анафемі всю Українську церкву? Дякую за відповідь.

— Хотілося б, щоб у керівництва РПЦ і УПЦ МП у разі надання православним українцям, які цього прагнуть, Томосу про автокефалію вистачило мудрості якщо не радіти, то хоча б не чинити перешкод.

— Отче, що Церква думає про феміністичні рухи, чи схвалює вона прагнення жінки здобути рівні з чоловіком права? І чому майже в усіх релігіях жінка завжди на щабель нижча за чоловіка?

— Нещодавно я був спікером на одному цікавому феміністичному конгресі всесвітнього руху «HeForShe». Тут є репортаж звідти і навіть можна знайти відео мого виступу: http://orthodoxy.org.ua/data/bog-stvoriv-nas-rivnimi-hocha-y-riznimi-otzhe-nemaie-pidstav-dlya-diskriminaciyi-konspekt

— Яке Ваше ставлення до надання Томосу та ваш варіант розвитку подій?

— Я вітаю спроби Вселенського Православ’я сприяти входженню православних українців до єдиної родини православних церков світу. Так само я вітатиму і робитиму все можливе і залежне від мене, щоб між православними українцями було порозуміння, взаємне визнання і справжня єдність. 
А яким чином будуть розвиватися події, я не знаю і готовий до будь-якого варіанту. Ми живемо в дуже швидкому світі, тому маємо бути готовими до дуже швидких змін. 

Одночасно питання про яке йдеться, належить до фундаментальних речей і дуже традиційних інституцій, тому маємо працювати не тільки на швидкий результат, але й для вічності. 

Ще декілька років тому, коли ми з однодумцями створювали Відкритий православний університет Святої Софії-Премудрості, ми почали не тільки говорити, але й реалізовувати ідею можливості Відкритого Православ’я. Тобто такого Православ’я, яке є відкритим до суспільства і медіа, до освіти і просвіти, до діалогу з представниками інших конфесій і релігій. Тому для мене надання Томосу — це лише потенційна можливість почати загальноцерковний рух саме в цьому напрямку, почати соборний процес розбудови нашої Української Православної Церкви.

— Як ви розумієте це Святе Письмо? «22. Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! 23. Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Мої уподобання, каже Господь!» (Єремія 9:22,23) Чому люди не чують це? Як Ви ставитеся до того, щоб Україна повернулася до православного календаря (перший день — неділя, сьомий — субота)?

— Розумію, як написано. Як заклик не хвалитися, а дієво жити за Божими Заповідями. 
А щодо календаря, то богослужбовий календар Православної Церкви так і влаштований. В усьому християнському (і не тільки) світі неділя дійсно рахується першим, а не останнім днем тижня. Але, чесно кажучи, проста декларація того, який день яким буде рахуватися в настінному чи електронному календарі, навряд чи наблизить нас до розуміння і виконання Божих Заповідей. Для мене важливіше, чим наповнені ці дні. Про що саме і йшлося у запропонованому тексті.

За матеріалами сайту Главред

Протоиерей Георгий Коваленко
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості
Єдина помісна православна церква в Україні
Томос

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1180

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар