Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Омріяне Небо на землі — є! (Із пережитого…)

Версия для печатиВерсия для печати

«Змарнувати час, розпорошивши
і розтративши себе в ньому – легко,
проте, відновити втрачене, іноді – неможливо»…

«Чомусь» людині притаманно забувати про Бога… Іноді навіть віруючій людині «вдається» втратити Богоспілкування. Чому? Як? На ці і інші питання кожен має сотні відповідей… І кожен чудово розуміє про що йде мова, коли ти приходиш в певний хаос свого єства, яке поєднує душу, дух, тіло і найголовніше заплямовується чи навіть забувається в тобі Він – Творець світу видимого і невидимого.

Монастир «Есфігмен»

Шлях до Афону

На світі є кілька місць, відвідавши які, замислюєшся в черговий раз по-справжньому про буття, світ, людину, гріх, святість і Бога. Одним із таких місць є свята гора Афон…

Поїздка до святині стала для мене спонтанною і несподіваною, проте давно омріяною. По дорозі — молитва, бесіди на духовні теми. Чіпляємо філософію, богослов’я, літургіку, аскетику, життя, сучасний світ, війну…. Кожен з присутніх в автомобілі розуміє, куди їде. Троє з чотирьох їдемо вперше…

Приїхавши в Уранополіс о 2.15, робимо спробу переночувати. Нас приймає добрий грек Петріус (Петро). Ранок. Відразу навідуємо місце, де видають «Діамонітіріон», тобто окрему візу для можливості потрапляння на Гору.

Шлях до Афону – морський. Егейське море одне з найкрасивіших, які мені поки що доводилося бачити. Паром «Аксіон естін» перевозить сотні паломників у день. На цей раз в сотні і ми… Пливемо чистим, ще теплим морем. Гора Афон дуже нагадує Закарпаття, точніше вона копіює його на всі сто. Відчуваєш себе, як вдома… Нарешті із-за чергового скалистого виступу відкривається перша пристань – «Івановіца». Взагалі на Афоні є багато пристаней: «Дохіар», «Зограф», «Анна», «Кар’єс», «Дафні», «Іверон» та інші. Переважно назви говорять про великі монастирі, до яких можна потрапити, вийшовши на одну з них, або про маленькі містечка Афону.

Зупинка перша – сербський монастир Хіландар

Ми виходимо в «Івановіце», адже від неї можна потрапити до першого нашого монастиря «Хіландар».

Гробниця святого Симеона Мироточивого

Хіландар — монастир сербський. На пристані нас зустрічає монастирський автобус. Їдемо. Хвилин через 20 — перед нами один з найкрасивіших і найдревніших монастирів. На годиннику 11.00. Час на Афоні такий, як і у нас в Україні.

Поселяємося і відразу йдемо в храм. Коли вперше заходиш до афонського монастиря відчуваєш дивну відсутність простору, часу, відчуваєш присутність особливої благодаті Божої. Тут все завмирає. Телефон не працює. Інтернету нема. Для сучасної люди це вже «диковинка», яка колись була нормою життя…

В головному храмі Хіландаря зберігається оригінал чудотворної ікони Богородиці «Троєручиця». Там же, справа, нетлінні мощі святителя Симеона Мироточивого, царя Сербського.

До вечірні ще чотири години, отже ми пішки вирішуємо відвідати грецький монастир «Есфігмен» і келію, де подвизався наш преподобний Антоній Печерський. На вулиці тепло… До монастиря – кілометри 3-4. Навколо неземна краса. Ростуть апельсини, лимони, лаврове дерево, тощо. Із-за повороту, на березі моря, перед нами постає велетень монастир Есфігмен, на червоних стінах якого читаємо «Ортодоксіа і фанатос» (Православ’я або смерть). Монастир закритий для паломників, тому відразу піднімаємося на високу гору. Стежка понад самісіньким обривом веде нас у невеличкий храм, під яким є печера, в якій перед своїм від’їздом на гори Києва проводив свій подвиг святий Антоній Печерський. Заходимо в печеру. Повітря – живе! Таке враження, що там хтось постійно проживає. Читаємо молитву до авви Антонія, в якій слова про мир на нашій землі, як ніколи, звучать актуально тут на Святій землі.

Повертаємося до Хіліндаря на вечірнє Богослужіння. Після Вечірні — скромна вечеря, після чого відразу в храмі Повечір’я з акафістом до Богородиці.

Як для першого дня, фізично ми вже ледве живі… Ноги просто відвалюються, але на душі тихо, спокійно і тепло. Відчуття світло-живої Пасхи. Це відчуття нас ще довго не покидало і після від’їзду…

Служба

Підйом о 1.45. В афонських монастирях на богослужіння закликають за допомогою дерев’яного, так званого «била». Це невелика дерев’яна дошка, в яку стукають дерев’яним молотком.

Нічне Богослужіння (Полуношниця, Утреня, Часи, Літургія) починається о другій і закінчується о сьомій годині. Майже все Богослужіння читається. Читається, щоб більше зосередити увагу на молитві, спів у більшості монастирів використовується рідко. Хоча по відношенні до богослужіння у кожного монастиря діє свій статут. Одні обителі використовують Студійський статут, інші Єрусалимський, треті – Афонський.

В храмі тихо, мирно… Всі моляться. Біля стін у храмі розташовані стасидії, які, до речі використовуються і в храмах Закарпаття.

Сніданок після служби – це одразу і обід. У всіх монастирях їжу приймають два рази в день: зранку і ввечері. Є обителі, де монахи їдять лише один раз на день.

Після сніданку збираємося на монастирську маршрутку. Пора йти далі. На прощання ще раз йдемо до Богородиці і преподобного Симеона.

Якщо мене коли-небудь спитають, чи бачив я живих святих, відповім – бачив

Отець Кирил

Йти нікуди не хочеться. Атмосфера в монастирі чудова. З нами їде до пристані старець Кирил, як ми потім дізналися – духівник монастиря. Старцю – 80 років! Із них – 52 в обителі. Говоримо з ним про все… і про Україну. Батюшка нам каже: «Христо Воскрес – воскресне і Україна»! Якщо мене коли-небудь спитають, чи бачив я живих святих, відповім – бачив. Один із них – батюшка Кирил. Я бачив його очі. Дитячі, чисті, глибокі і в той же час веселі.

Спустилися до пристані… Їде наш паром «Аксіон естін». Переїжджаємо до пристані грецького монастиря «Дохіар», де є оригінал чудотворної ікони «Скоропослушниця». Взагалі на Афоні господаркою є Вона – Матір Бога. Тут цей факт настільки живий, очевидний і беззаперечний, що про це навіть не потрібно писати і говорити. Присутність Богородиці відчувається у всьому: в богослужінні, в поклонах, у погляді на Її ікони монахів, в розповідях про чудеса Великої Ігумені.

При виході з обителі зустрічаємо дивного, старенького монаха, який сидить під виноградником і дивиться на людей. Біля нього сидить ще якийсь послушник. Збоку нам хтось підказує – це настоятель обителі – архімандрит Григорій. Знову ті самі очі, погляд, стан духа, що і в отця Кирила… Таке враження, що вони рідні брати… Вони й насправді брати… Брати – духовні, які вміють спілкуватися мовою духа. Фотографуємося з ним. Старець живий, веселий, цікавий…

Унікальна обитель Ксенофонт

Від Дохіара пішки йдемо до монастиря «Ксенофонт». Унікальна обитель, де знаходиться чудотворний образ великомученика Георгія на троні і образ Богородиці «Одигитрія». Звідти пішки по горах переходимо до руського Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Потрапляємо на вечірнє Богослужіння… Кирило-Мефодіїівська традиція – це найпотужніша річ у богослужбовому просторі цілого світу, яка не піддається поясненню. Стоїш на богослужінні, як вдома. Коли ти чуєш знайому тобі богослужбову мову в будь-якому кутку землі, від цього хочеться радіти і плакати. На богослужінні присутній і намісник обителі, відомий духівник – архімандрит Ієремія, у якого беремо благословення відразу після закінчення Вечірні. І знову… ці дитячі, смиренні, чисті і намолені очі. Старець не по роках, а по досвіду і мудрості в духовному житті. До речі, йому нещодавно виповнилося 99!

Отець Ієремія

Нас запрошують на монастирську вечерю. Сьогодні рисова каша з жовтою динею. Смакота. Хліб монастирський, якому не має рівних… Виходячи з трапезної, бачимо йде і намісник обителі. Дістаю фотоапарат. Один із монахів каже: «Фотографувати неможна, хіба що з благословення намісника». З радістю переплетеною з благоговінням просимо: «Батюшка благословіть з Вами сфотографуватися». «Може не потрібно», говорить отець Ієремія. «Це нам потрібно для історії, адже монахи-закарпатці, які тут відроджували чернече життя на початку XX століття, мають велике історичне значення для нашого краю і Церкви в Україні», — апелює отець Василій. «Ну, якщо так, то фотографуйте», – каже старець. Натискаю на кнопку on/off від сьогодні не лише в пам’яті, але й у цифрі, є фото відомого духівника. Такі миті незабуду ніколи в житті.

Серед багатьох читаємо… монах Вассіан-карпаторос

Далі йдемо до храму, на місті якого прийняв мученицьку смерть святий великомученик Пантелеймон. Серед мощей — стопа святого апостола Андрія Первозванного та ін.
«Напросилися» звичайно і в кістницю, де знаходяться захоронені раніше кістки всіх монахів монастиря. Серед багатьох читаємо монах Вассіан-карпаторос. Помер 1947 року. Ймовірно, йде мова про нашого земляка, монаха Вассіана (Вучкан), який подвизався в обителі на початку XX століття. Взагалі про монахів-закарпатців та їхнє значення у справі відродження чернечого життя на Афоні в часі ще спробуємо написати окрему статтю, зараз лише відмічу, що не так давно вийшла чудова книга про всіх монахів, які знаходилися в Пантелеймонівському монастирі на протязі останніх сто років під назвою: «Монахологій Руського Свято-Пантелеймонівського монастиря на Афоні». Електронну версію книги можна прочитати на сайті міжнародного фонду по відновленню цієї обителі (http://fund-panteleimon.ru).

Під ніч пішки вирушаємо до обителі «Ксеропотам», проте ворота монастиря вже закриті і ми йдемо до келії святителя Модеста, патріарха Єрусалимського.

В келії святителя Модеста ми проживали два дні. Нас радо приймає отець Агафадор і отець Спірідон.

Отець Григорій

Грецька обитель Афона – Ватопед. Перед очима все: історія обителей, їхнє минуле…

О 5.00 вже на богослужінні. Після сніданку вирушаємо на цілий день по монастирях. Враховуючи відстань і обмежений час, їдемо на автомобілі. У нас чудовий гід – отець Ілля. По дорозі він розповідає про обителі такі факти, які не прочитаєш в книгах. Нові чудеса, зцілення…

Перетинаємо цілу гору по ширині і опиняємося в найбільшій грецькій обителі Афона – «Ватопед». Тут сім чудотворних ікон, пояс Пресвятої Богородиці, голова святителя Іоанна Златоуста з вухом, на яке йому по переданню апостол Павло говорив тлумачення на свої послання. Вражень дуже багато.

Добре збереглися фрески монастирів… Вмить поневолі опиняєшся в епосі заснування. Перед очима все: історія обителей, їхнє минуле…

Далі ми їдемо в обитель, де знаходиться чудотворна ікона Богородиці «Іверська» – Іверон. П’ємо воду з джерела, де за переданням приплила ікона. Молимося. В уяві минають століття, події, особи, настоятелі і це все в твоєму сьогоденні. Не змінилося нічого… Можливо стіни змінили колір, стали старші, але Вона з нами тут і тепер…. Потрібно просто прийти в гості до Богородиці. Вона чекає всіх нас в себе вдома…

Через півгодини ми в столиці Афона – Кареї. Тут знаходиться найстаріший Свято-Успенський храм Афона, в якому є чудотворна ікона Богородиці «Достойно єсть». Інша назва храму – храм Протата – походить від слова «прото» (перший), головний храм, який вперше згадується в джерелах в 908 році.

Неподалік від Протата розташований величний Свято-Андріївський скит. Нам виносять нетлінну голову апостола Андрія, який колись відвідав і Київські гори.

На кілька хвилин навідуємося до келії святителя Миколая, яку ще називають «Белозьорка». За мить ми вже в монастирі «Ставронікіта», де є чудотворний образ святителя Миколая.

Разом з ключарем, який відкриває головний храм грецького монастиря «Пантократор», ми заходимо до ще однієї святині – чудотворної ікони Богородиці «Геронтісса» – покровительки престарілих людей. Тут відразу починається Вечірня. Помолившись, ми відправляємося до Свято-Ільїнського скита, де у величному храмі є оригінал чудотворної ікони Богородиці «Тіхвінської».

Повертаємося до келії святителя Модеста. О 17.00 – Вечірня. Після – вечеряємо. О 20.00 – Повечір’я з трьома канонами. Читаємо правило до причастя. І зранку, причастившись, їдемо додому…

Егейське море

Там головне не те, яким ти був, а – ким ти став…

Дощ, теплий вітер, сотні, тисячі, паломників на пристані Дафні очікують паром «Агіос Анна». І знову пливемо по Егейському морю… Востаннє перед очима минають пристані монастирів, у яких ми побували… Їхати додому зовсім не хочеться… Здавалося б ми ще там – в Хіландарі, Дохіарі, хоча уже на кораблі і хтозна, чи приїдемо ще раз в житті сюди, а так хочеться…

На кораблі в одній кімнаті розмовляють греки, румуни, молдавани, чехи, словаки, поляки, серби, росіяни, болгари і українці…. Це так потужно! Всі ці люди їдуть сюди до Неї! Щоб помолитися. Можливо знову знайти себе… Можливо навіть повернутися з Її допомогою до себе…

В Уранополісі сідаємо в автомобіль і по дорозі на прощання заїзджаємо до Салонік. В гості до великомученика Димитрія Солунського.

Цілу ніч ми провели в дорозі. Греція, Македонія, Сербія, Угорщина і нарешті Україна. Їду додому на маршрутці. Лунає музика, хтось щось говорить…але я нічого не чую… Я ще там – на Святій Горі. Там, де живуть інші люди – святі. Там, де в очах відлуння живого Бога. Там, де немає фальші. Там, де тиша переплелася з молитвою. Там, де молитва – головна справа життя. Там, де головне не те, яким ти був, а – ким ти став…

І ще. На Афон, з одного боку, потрібно бути внутрішньо готовим їхати. З іншого – потрібно їхати навіть «не» готовим, щоб стати іншим.

mukacheve.church.ua

Схиархимандрит Иеремия (Алехин)
Афон
монастырь Дохиар на Афоне
монастырь Ксенофонт на Афоне

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1951

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар