Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Недільне Євангельське читання. Роз’яснює прот. Георгій Коваленко

Версия для печатиВерсия для печати
05 грудня 2014 | Богослов’я

«…старійшина синагоги, розгніваний тим, що Іісус вилікував її (жінку) в суботу, сказав народові: є шість днів, у які належить будь-що робити; в ці дні і приходьте зцілюватися, а не в суботу.

Господь же відповів йому: Лицеміре! Хіба в суботу кожен з вас не відв’язує вола свого чи осла і не виводить його на водопій?

А цю дочку Авраама, котру вже 18 років як зв’язав сатана, не належало хіба звільнити від цих уз у суботу?» (Лк., 71 зачало, 13: 14-16).

Це читання Святого Письма має нас навчити дарувати один одному зцілення

— Отче, ми знову розмовляємо про Священне Писання і намагаємося зрозуміти його зміст.

На перший погляд, подія, про яку нам цієї неділі сповіщає євангеліст Лука, мусила б викликати в людей, які були її свідками, принаймні, підтримку і розуміння. Натомість, ми бачимо начальника синагоги, який нервує і не сприймає того, що відбулося.

Як це зрозуміти, адже Христос зробив явне добре діло? Невже іудейський закон настільки суворий, що будь-яке добре діло може підпасти під його осуд?

— Я думаю, що це один із класичних прикладів конфлікту форми і змісту — служителя закону, букви і Служителя любові і добра.

Господь зцілює жінку, і мета закону ― зцілити людину, а не володіти нею, не закріпачити її. Тобто, закон вчить людину свободі. І Господь цю свободу любові демонструє.

Ми, до речі, не бачимо, що народу це не сподобалося. Ми скоріше бачимо, що це не сподобалося начальнику синагоги. І догану він виносить народові. Він каже: «Що вам, мало 6 днів? Приходьте, зціляйтеся у ці дні». Тобто, він не Христу каже «не зцілюй», а каже народу. Бо народ зібрався до Христа.

Ось тут ми бачимо джерело любові і джерело закону. І якщо вже говоримо про проекцію на сучасність, то маємо розуміти, що ця проблема не тільки іудейська і старозавітна. Це і наша проблема ― проблема любові, об’єднання людей в любові, проблема Церкви як місця, де людина отримує цю любов — любов Божу і любов від ближнього.

Тому що людина, коли приходить у храм, передбачає, що потрапить в інше суспільство, в інший світ, в Царство Боже, яке вже на землі є. Хоча б на декілька хвилин чи годин вона вийде зі своїх турбот і доторкнеться до чогось вічного, доброго, сповненого любові, благодаті і, можливо, навіть отримає зцілення.

І кожен із нас, віруючих, розуміє, що головне зцілення ― це зцілення душі. І саме віруючі люди, навіть ті, хто хворіє, іноді є набагато щасливішими, ніж здорові невіруючі.

З іншого боку, всі ми маємо безліч прикладів, коли Господь посилає реальне зцілення нам, нашим дітям, знайомим за молитвами Церкви.

І тому, я думаю, що це читання Святого Письма має нас навчати, перш за все, любити один одного, дорожити один одним і робити все можливе, щоб дарувати один одному зцілення. Тому що через нас Господь посилає зцілення — комусь зцілення душі, а комусь, за нашими молитвами, — і тілесне зцілення.

Ще одна думка в мене виникла. Знаєте, іноді у будній день підходиш до храму десь у якомусь містечку і бачиш, що він зачинений. Напевно, про це теж Євангеліє нам говорить: зачинений храм ― це як начальник синагоги, який говорить: «У вас є шість днів приходити зцілятися, а ви прийшли у суботу».

Так само і в нас. Може, той церковнослужитель, який зачинив двері храму у будній день, напевно, так само думав: «У вас є неділя, щоб ходити до церкви, навіщо вам ще й у будні дні…»

Так от, думаю, дуже важливо, щоб наші храми були відкриті, щоб людина могла зайти в храм у будь-який день, у будь-який час, скажімо так, навіть у не храмовому вбранні, щиро помолитися і відчути в храмі справжню любов, справжню турботу, справжнє бажання допомогти тій душі, яку Господь покликав до Себе.

Бо храм ― це не власність громади чи настоятеля, навіть тієї чи іншої конфесії. Храм ― це дім Божий, це місце, куди людина приходить спілкуватися з Богом.

Тож давайте не будемо зачиняти перед людьми двері до Богоспілкування.

В 10 заповідях все дуже добре написано: і про корупцію, і про бізнес, і про інформацію…

— Отче, дякуємо за тлумачення. Є ще одне питання, пов’язане з цим євангельським текстом, ми вже його трохи торкнулися. Хочу переміститися з тієї історичної епохи в наш час. Це питання законів.

Адже все ж таки, думаю, що «сіль» цього євангельського тексту ― це конфлікт між формальним законом і законом Божественним.

Зараз ми дуже багато розмірковуємо і розмовляємо про верховенство права, про те, що наші закони повинні бути справедливими, що ми повинні цим законам підкорятися.

Але багато і парламентарів, і звичайних людей констатують, що наші закони недосконалі. З одного боку, на меті вони мають створити справедливе суспільство, захищати якісь певні загальнолюдські норми, а з іншого боку виходить так, що вони не мають у собі тієї досконалості і ці норми фактично руйнують.

Що зробити, щоб наші закони були досконалими, які поради Ви б дали, можливо, нашим парламентарям, тим, хто створює ці закони? Яка складова повинна бути в цих законах, щоб вони по-справжньому допомагали нам створювати справедливе суспільство, в якому до людини буде гідне ставлення, в основі якого Євангеліє?

— По-перше. Не погоджусь, що в нас погані закони. Напевно, ми не знаємо, які в нас закони — ані ті, хто за них голосують, ані ті, хто за ними мають жити. Тобто, ми живемо у просторі, який поза законом. І здебільшого закон застосовується вибірково.

Тому, мені здається, щоб жити за законом, щоб отримати дійсно досконалі закони, за ними треба почати жити всім — і депутатам, і чиновникам, і суддям, і простим людям.

І одночасно всім, напевно, домовитися, що ті питання, які є складними чи з якоїсь причини незручними, їх треба в законний спосіб ладнати і вирішувати. Це моє суб’єктивне, як громадянина, бачення ситуації.

Але, якщо говорити більш глибоко, то, гадаю, справжнє верховенство права і закону може бути тільки там, де в основі лежать закони Божі. Коли закони людського впорядкування не суперечать принаймні 10 заповідям.

А там все дуже добре написано, і щодо корупції ― «не вкради», і щодо маніпуляції інформацією ― «не бреши», і щодо родини ― «не перелюбствуй, шануй батька й матір», і щодо ведення бізнесу ― «не бажай чужого», і щодо насильства ― «не вбивай», і щодо базарів у недільний день ― «пам’ятай день суботній», і щодо таких явищ, як «політичне православ’я» чи намагання використовувати у політичному контексті релігійні гасла ― «не поминай імені Господа Бога твого в сує». І дуже багато важливого записано, як в Старому Завіті, так і в Євангелії, і в посланнях апостолів.

Але, з іншого боку, можна написати прекрасні закони на базі навіть біблійних текстів, навіть заповідей чи нагірної проповіді. Та якщо ці закони вибірково застосовуються, якщо вони не є частиною світогляду християнського, біблійного (а якщо ми говоримо в суспільному сенсі ― правового світогляду), то, думаю, жоден закон не буде працювати.

Тому, мені здається, що все ж таки закон має бути наповнений духом. Форма має бути наповнена змістом, і тоді життя буде простішим, коли ми живемо за правилами. А закони мають бути простими правилами життя, які не суперечать моралі, етиці і біблійним заповідям.

Христос має народитися в нашому серці

— Отче, і наостанок. Ми перебуваємо у часовому просторі Різдвяного посту ― Пилипівки. Просимо вашого пастирського благословення. І сформулюйте, будь ласка, головний закон християнина для Різдвяного посту.

— Мені здається, що головне у Різдвяний піст ― це благодійність і просвітництво. Благодійність, тому що саме у просторі Різдвяного посту день святого Миколая. І ми всі маємо стати помічниками святого Миколая. А у тій ситуації війни на Сході нашої країни, коли ми маємо сиріт, вдів, вимушений переселенців, поранених, скалічених людей, людей, які втратили житло чи засоби до прожиття — ми всі маємо перетворитися на постійно діючий волонтерський центр, з одного боку.

А з іншого боку, всі ми маємо дякувати один одному за найменшу допомогу. І намагатися працювати — і той, хто допомагає, і той, кому допомагають.

У піст ми готуємося до Різдва, і маємо принести свої подарунки до ясел Христових. Тому маємо не тільки вивчити колядки, поставити вертепи до свята. Але ― в нашому серці має народитися Христос.

Тоді цей піст дійсно буде корисним і досягне своєї мети, коли Христос народиться не тільки в Євангелії, не тільки на екранах телевізорів у фільмах, а і в серці у кожного із нас.

Як відчути, що Христос народився? Якщо наше життя змінилося. Якщо наш світогляд змінився. Якщо нам не соромно за наші вчинки ані перед Богом, ані перед людьми, коли ми можемо разом із ангелом співати: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» Думаю, це дуже важливо пам’ятати не тільки про земне, про тіло, а і про небесне, про душу.

— Дякуємо, отче!

Бесіду вів протодиякон Микола Лисенко

Протоиерей Георгий Коваленко
Воскресное Евангельское чтение

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1841

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар