Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ». «Не кради»: місія можлива!

Версия для печатиВерсия для печати
25 вересня 2013 | Інтерв’ю | Світські

Чоловік часто крав зерно, а якось він узяв на допомогу сина. Насипає крадене зерно в мішок і весь час озирається, чи хтось, бува, не бачить. На це звернув увагу його син і каже: «Тату, ви забули ще в одне місце подивитися». Збентежений батько питає: «А куди, сину?» Тоді син відповів: «Ви забули поглянути на небо, чи Бог вас не бачить».

Засоромлений батько пішов додому й відтоді більше не крав. Син нагадав батькові про велику правду, що Бог усе бачить та охороняє чужу власність, поставивши на її сторожі сьому й десяту заповіді.

Людина – образ Божий, власник рослинного й тваринного світів, усіх благ земних. А на сторожі цих благ Господь поставив заповіді, від дотримання яких  залежить добро всіх – особисте, родинне та суспільне. Чуже добро не одне око манить – у наш час це, на жаль, дуже поширений гріх. В Євангелії читаємо про те, як юнак запитав Ісуса Христа, що має робити, аби дістатися до неба.  Христос відповів: «Не кради, не бреши, шануй батька й матір».

Однією з головних серед заповідей є «Не укради» – діяння особливо актуальне для журналу «Фінансовий контроль», головне покликання якого – запобігання та своєчасне виявлення зловживань у використанні державних коштів.   

Зокрема про це та інше – в бесіді з протоієреєм Георгієм Коваленком, Прес-секретарем Предстоятеля Української Православної Церкви, головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.

Кого стосується заповідь «Не укради»?

прот.Георгий Коваленко Отче Георгію, як у сучасних умовах Церква навчає і радить фінансистам та усім, хто дотичний до фінансової системи нашої держави виконувати заповідь «Не укради»?

– Церква не акцентує увагу на якійсь одній заповіді, вона вчить виконувати всі. А коли ми лише декларуємо свою релігійність, коли говоримо, що ми віруючі люди, а при цьому не знаємо й не виконуємо Божих заповідей, то навряд чи Боже благословення буде з нами на земному шляху і дуже проблематична наша участь у вічності. Тому ми завжди нагадуємо, що треба знати заповіді Господні, виконувати їх, треба любити Бога і любити ближнього свого.

Ми маємо десять Старозавітних заповідей і дві заповіді любові, де Господь наш Іісус Христос сказав, що треба любити Бога і любити ближнього, як самого себе. Десять Старозавітних заповідей мають дві частини: чотири перших заповіді говорять про любов до Бога, решта шість – про ближнього і фактично мали б стати фундаментом для нашого земного співіснування.

Десять заповідей єдині для християн усіх конфесій, для іудеїв, для мусульман, а це традиційні релігії в Україні.  І тому, я думаю, якби усі ми намагалися виконувати заповіді, менше було б кризових процесів у нашому житті й у державі загалом.

А щодо Божої заповіді «Не укради», то вона стосується всіх, у тому числі й чиновників. На жаль,  сьогодні те, що називають корупцією, є прямим порушенням сьомої заповіді. «Вирішуванням питань» за допомогою певних матеріальних винагород і схем є порушенням заповіді «Не укради». Нинішній бізнес, побудований на принципах злиття та поглинання, свідчить про те, що вибудуваний він не на біблійних принципах. Якщо ти хочеш щось створити, то не відбирай в іншого, створи поруч своє – і буде вдвічі більше у всіх. А коли йде боротьба на всіх рівнях, щоб зайняти чиєсь місце, відняти чи то місце на ринку, чи то бізнес, чи то шматок хліба – це все відносимо до порушення заповіді «Не вкради».

З іншого боку, як порушення цієї заповіді є бажання людей виглядати краще, ніж вони є насправді, створювати собі псевдо образ, далекий від дійсності, але тиражований засобами масової інформації, і це також можна розцінювати як порушення не лише заповіді «Не кради», а ще й заповіді «Не бреши».

Людина покликана до цільності, у неї не повинні розходитися думки, вчинки і слова. У нас, на жаль, дуже часто всі три чинники людської поведінки не співпадають, через що особистість «розвалюється».

Чи можна десятиною «відкупитись» за гріх крадіжки?

– Як правило «Віддай десяту частину» може впливати на прощення порушення заповіді «Не укради»?

– Я думаю, ніяк не пов’язана і не впливає. Більше того, у православній традиції ніхто не вимагає десятини. Але якщо усі, хто має певні статки, віддавали б десятину на Божу справу (не лише на будівництво храмів, а й благодійність, допомогу ближньому, сиротам, літнім та самотнім людям), ми б побачили добрі плоди.

Що стосується можливості за допомогою благодійності «відкупитися», то я б розглядав ситуацію з двох боків. По-перше, для того, щоб хоча б думати про це вже треба змінитися, на це здатна людина, яка зрозуміла, що є життя вічне і є справжній нелицемірний судія – Господь Бог. Ми знаємо Євангельський приклад митаря Закхея, за писанням, дуже малого на зріст. Приклад показовий, оскільки  малоросла людина намагається компенсувати недостатній зріст «підвищенням» свого значення, слави, образу і вони, як правило, надзвичайно амбітні. Тогочасні митарі мали недобру славу, бо збираючи державні податки, часто чинили великі здирства на свою користь, а Закхея був старшим митарем (у сучасному прочитанні це посада головного митника чи податківця). Іісус Христос прийшов у місто, де жив Закхея і всі мешканці скупчилися подивитися на Учителя. Серед цікавих був і митар. Відомо, він був малим на зріст, тому видерся на дерево, аби звідти побачити Ісуса (можете уявити собі посадовця такого рівня на гілках дерева). Месія побачив усі намагання митаря й сказав йому, що прийде до нього додому. Дехто з місцевих жителів докоряв Іісусові, який зайшов «до грішника в гостину». Але кожна душа християнка, і визначає її Господь не за фахом, посадою чи зовнішністю. Прихід Ісуса так подіяв на сумління Закхея, що він сам вирішив змінити своє життя: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо». Ісус похвалив його, сказавши: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння».

Гріхи чиновників нічим не відрізняються від гріхів решти людей, просто, можливо, вони помітніші. Ми добре бачимо чужі гріхи, особливо тих, хто піднявся в суспільному житті, а своїх не помічаємо. Церква радить звертати більшу увагу на власні гріхи й цілком може виявитися, що їх викупляти буде складніше, ніж тому євангельському Закхею.

Тому б я не пов’язував десятину й відпущення гріхів Православною Церквою, тим паче, що ми не маємо традиції індульгенції. Господь чекає від людини каяття (з грецької, каяття – «зміна розуму»), тобто має змінитися світогляд людини, тоді зміниться життя й справи людини. Більше того, якщо людина за земного життя кається у своїх гріхах, – Господь не поминатиме їх на Страшному суді. Чи можемо ми засуджувати людину не знаючи, чи розкаялася вона і Господь їй простив? Чи людський осуд не більший гріх?

Одні крадуть і багатіють, інші їм заздрять?..

– Чи можна виховати у нашому суспільстві рису не зазіхати на чужі статки, тим більше на те, що належить державі, оскільки ця тема найбільш важлива для читачів журналу «Фінансовий контроль»?

–  Ось тут варто пригадати десяту заповідь «Не заздри і не бажай чужого». Люди з великими статками можливо не виконують заповідь «Не вкради», то більшість тих, хто їх засуджує, порушують десяту заповідь. На жаль, коли ми говоримо про бізнес, про поглинання, коли оцінюємо, хто що має, не намагаючись зрозуміти джерела надходжень і кількість вкладеної праці.

Знаєте, християнство говорить про те, що кожна людина має дякувати Богу за те, що Він їй дав і намагатися використати все дане на добро – в кого більше є з того Господь більше спитає. Я знаю багатьох забезпечених людей, які дуже багато роблять добра, не афішуючи ані імен, ані справ.

З іншого боку, пострадянська людина щиро переконана, що їй усі заборгували – від держави до сусіда, все має звідкись упасти, хтось має вирішити усі її проблеми… А насправді – треба працювати і дякувати Богові за усе, що він дав. Людині для щастя потрібно не так багато, і справжнє щастя не в зовнішніх ознаках, Господь говорить: «Де бажання ваше, там і серце ваше».

На жаль, ми живемо у суспільстві споживання, де люди відволікаються на зовнішні речі й таким чином втрачають головне – нові телефон, машина, сукня, вілла насправді не зроблять людину щасливою.

Людина по-справжньому щаслива, коли вона, з одного боку, єднається з Богом, а з іншого – дієво може прислужитися ближньому. І ті, хто відчував цю справжню радість жертовного служіння ближньому, знають, що це не можна порівняти із будь-яким придбанням чогось для себе. Цю жертовну любов можна відчути у стосунках до наших дітей, до батьків, до друзів.

Ми маємо всіх сприймати дружньо, оскільки слово «друг» має цікаву етимологію: 1) «другой» тобто «інший» і 2) «дорогий». Святе Письмо поєднує обидва тлумачення і заповідає чинити з ближніми так, як ми хотіли, щоб чинили по відношенню до нас. Ось образ справжньої дружби й стосунків між людьми.

А нам, на жаль, намагаються розповідати, що в менталітеті українців заздрість є невід’ємною частиною образу.

Є така притча, до священика приходить багатий скупар та скаржиться, що почувається нещасним. Священик каже йому поглянути через вікно на подвір’я і запитує: «Що там бачиш?» «Бачу людей», – відповідає він. «А тепер поглянь у дзеркало. Що там бачиш?» «Бачу себе самого», – відповідає багач. Тоді священик і каже: «У вікні й у дзеркалі є скло, але різниця у тому, що скло в дзеркалі з протилежного боку затушоване тоненьким шаром срібла і воно спричинює такий ефект, що бачимо себе самих.

Тож, коли дивимось на срібло, то бачимо лише самих себе і не бачимо людей». Багатство – не мета життя, а тільки засіб для творіння добрих справ. Нам слід так жити, щоб при смерті сповнилися Христові слова: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть».

Хочу наголосити, покоління наших бабусь і дідусів чинило по завіту Іоанна Златоуста, якого завжди цитує Блаженніший Митрополит Володимир: «Слава Богу за все!» Оце і є справжній український менталітет!

– Як на Вашу думку, з якого віку варто починати прищеплювати дітям порядність, доброту і чесність?

– Найкраще починати ще до їхнього народження, починати із себе, щоб дитина мала перед собою приклад життя і вчинків батьків. Слова не діятимуть, якщо діяння їм не відповідають. Якщо батьки живуть за християнськими заповідями, то й діти виростуть християнами, а лукавство батьків породить лукавство дітей, крадіжка породить крадіжку.  

Журнал «Фінансовий КОНТРОЛЬ», №5, 2013.

                                

Протоиерей Георгий Коваленко
КРУ
Финансовый контоль
налоги
налоговики
воровство
взятки
коррупция

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2749

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар