Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Людмила Филипович: «У Церкві не лише Предстоятель вирішує її долю. Багато залежить і від самих віруючих»

Версия для печатиВерсия для печати

На підсумковій прес-конференції, яка відбулася 28 січня в інформаційній агенції «Укрінформ», портал «Православіє в Україні» поспілкувався із модератором заходу Людмилою Филипович  — доктором філософських наук, професором, завідувачкою Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України.

Які тенденції бачать релігієзнавці в сучасній УПЦ, читайте в коментарі.

«Церкві зараз важливо себе зберегти, не розвалитися на окремі шматки»

― Людмило Олександрівно, які, на Ваш погляд, події в житті УПЦ за минулий, 2014, рік стали найважливішими?

― Перш за все, це зміна керівництва. Без сумніву, смерть Митрополита Володимира (Сабодана). Це відбулося дуже невчасно. Будь-яка смерть невчасна. А в таких складних політичних ситуаціях, коли він утримував корабель Церкви, такої різної всередині у своєму ставленні до соціально-політичних конфліктів, до ситуації, яка склалася в Україні, поготів.

Блаженніший все-таки більш-менш забезпечував баланс. Пішла людина з яскраво вираженими фундаменталістськими поглядами на життя.

Але має право на існування й інша позиція. Коли доводиться постійно зустрічатися з викликами, то є люди, які відкриваються світові і тим самим прагнуть подолати свої стреси активною присутністю в цьому житті і всі ці страхи вбити своєю активною соціальною позицією. А є ті, хто навпаки, не впускають сучасні події в своє життя. І мені здається, що зараз саме така тенденція панує в Українській Православній Церкві.

Цій Церкві зараз важливо себе зберегти, не дозволити розвалитися на окремі шматки. Щоб вона була представлена різноманітними підходами і різноманітними групами людей.

Це фактично робив Блаженніший Володимир (Сабодан). Він робив це делікатно, дипломатично. Його позиція, за великим рахунком, влаштовувала всіх: і радикально лівих, і радикально правих, а особливо ― основну масу віруючих.

Перемагає рівновага

Знаєте, про що говорить світовий досвід? Про те, що яскраві модерністські радикальні рухи завжди програють… Перемагає саме врівноважена, фундаменталістська позиція.

Я згадую, наприклад, історію, пов’язану з англіканською церквою. Всі новітні рухи і новітні рішення, які приймалися цією церквою, врешті не були сприйняті англіканами. І те, що сьогодні ця церква переживає, є здоровою реакцією на ті модерністські течії, які в ній з’явилися.

Однак будь-яку ситуацію треба обов’язково вписувати в контекст. Ми не можемо взяти і порівняти ситуацію в англіканській церкві і, наприклад, в Українській Православній, тому що там свій контекст.

Будь-яку подію треба контекстувати, вона має бути в історичних умовах, з тим, щоби люди, які над цим розмірковують, розуміли, що була певна історія до цього часу, і буде певна історія після цього часу. Щоб була врахована всі сукупність причин, явищ, подій, людей, особливостей культури і ментальності, сприйняття цього світу. Тому що вони дуже і дуже різні.

«Відхід якоїсь частини Церкви ― можливий»

― Функції Церкви в суспільстві ― стабілізуюча і регулююча, відтак у Церкві революції неможливі. Але відбулася революція в суспільстві. Як Українська Православна Церква показала себе в цій ситуації? Як їй вдалося в умовах революції виконати своє стабілізуюче призначення?

― Дуже складне запитання. Я думаю, що ми не можемо говорити про всю Церкву. Все-таки вона сегментована сьогодні на різноманітні позиції. Можливо, це необхідний етап для того, щоб оця спільна церковна позиція вибудувалася.

І тут все не стільки залежить від керівника, нинішнього Предстоятеля Церкви, скільки від самих віруючих, від того, як вони зуміють відреагувати на ті кроки, які робляться нинішнім керівництвом Церкви. Тому що в Церкві не лише тільки Митрополит, чи Патріарх, чи Папа Римський вирішують її долю. Безперечно, роль особистісного феномену дуже велика, але його рішення ґрунтуються на загальному настрої в Церкві. І тому зараз дуже багато залежить від того, як відреагують самі віруючі.

І ми бачимо, що вони реагують теж дуже по-різному.

Хтось змінює свою юрисдикцію, хтось просто втрачає віру і йде з Церкви.

А хтось навпаки концентрується, гуртується навколо тих чи інших релігійних лідерів, довіряючи їм.

Зараз головне ― уникнути дестабілізації і деструкції.

Ніхто не каже, що не може відбутися відхід якоїсь частини Церкви. І це буде в контексті тих процесів, які пов’язані зі створенням Помісної Православної Церкви.

Але треба поважати точку зору інших людей, які не погоджуються з цією стратегією, яким ця стратегія є чужою. Я маю на увазі тих священиків або ієрархів Церкви, які свою долю абсолютно конкретно пов’язують з долею Росії, вони виступали ідейно, ідеологічно, завжди підтримували ідею «русского мира».

Відбуваються дуже складні процеси. І тут не можна «бігóм» все вирішувати, вимагати моментальної реакції. Відповідальний священик розуміє, що за його плечима стоять живі люди, для яких втрата цих ідеалів, пріоритетів може бути дуже серйозною життєвою драмою.

Головне ― зберегти людей. Головне ― зберегти віру в Бога.

Не так, можливо, важливо інституційно зберегти якусь організацію, та завжди треба пам’ятати, що за кожною організацією є живі люди. Тому їхнє майбутнє, їхній комфорт, їхня віра ― це те, чим опікується Церква як соціальний інститут, як «небесна структура».

― Дякую Вам за коментарі.

Бесіду вела Вікторія Кочубей

Людмила Филипович
Церковь и государство

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2045

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар