Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«Любов сильніша за смерть». Мері Медлін Тодд, OP (Нешвіл, США)

Версия для печатиВерсия для печати

Коли кажуть, що сильнішою за смерть є тільки любов, мимоволі перед очима спливають стародавні образи мучеників, смиренних старців, героїв — юнаків та дівчат, — які, вмираючи, прощали своїх мучителів та молилися за них…

Однак є подібні приклади і серед нас.

Однією із вражаючих ілюстрацій сучасного мучеництва та сповідництва Христа стали люди, про яких оповіла на ХVІІ Міжнародних Успенських читаннях сестра Мері Медлін Тодд (США, Нешвіл) у своїй доповіді «Любов сильніша за смерть: прощення як основа свободи».

Мері Медлін Тодд (США, Нешвіл)

О. Генріх Папроцький та сестра Мері Тодд — 2 постаті XVII Успенських читань

Частину її виступу (дві історії) розмістив у себе на ФБ ректор Відкритого Університету прот. Георгій Коваленко: «Ми постійно шукаємо нових форм розповіді про святих минулих часів, але ці історії нас не можуть зачепити так, як це відбувається, коли ми чуємо історію про наших сучасників. З іншого боку, тільки чуючи історії про сучасних мучеників, ми можемо відчути, як подібні історії надихали християн минулих часів».

Представляємо вашій увазі третю історію. З Руанди… (подається зі скороченнями)

***

У 1994 році у прекрасній колись країні Руанда спалахнула війна, в результаті якої загинули більше мільйона чоловік, і величезна кількість людей залишилися фізично і емоційно травмованими на все життя.

Одна з тих, хто вижив, смілива жінка, яка з кількома людьми переховувалася у ванній пастора під час вибуху насильства, Іммакуле Ілібагіза, зберегла своє життя і свою віру в Бога і людство серед невимовних жахів цього геноциду.

У своїй сильній книзі «Відомі вірою: повстання з праху руандійського геноциду» Іммакуле зазначає, що необхідно прощати не тільки вбивць, але і світ, який здебільшого проігнорував і забув її народ і країну.

Описавши болісне відчуття, коли проходиш вулицями, заповненим каліками і зневіреними, вона пише: «Страждання, колись немислиме в моїй країні, стало звичайним явищем. Та найбільш болючим є усвідомлення, що за межами Руанди про нашу трагедію майже забули. Понад мільйон людей було жорстоко вбито, а світ і оком не змигнув».

Після того як насильство забрало життя більшості членів її родини, Іммакуле молилася про благодатний дар розуміння, чому її життя зберегли, коли так багато людей загинуло..: «Я вірила, що Бог вберіг мене під час геноциду, щоб я могла розповісти якомога більшій кількості людей про те, як Він торкнувся мого серця серед голокосту і навчив мене прощати. Я мала засвідчити, як лише це може врятувати душу, скалічену ненавистю і бажанням помсти».

Незважаючи на те, що Іммакуле отримала благодать прощення, вона ледве знаходила сили жити і служити у своїй спустошеній країні. Втративши багатьох близьких, оточена лише руїною..., вона зізнається, що настав день, коли вона просто не хотіла жити. Вона... буквально сиділа, вкрита курявою, на вулиці і не могла йти далі. Вона почула, як Бог в її серці велів їй продовжувати йти, сказав, що вона жива не просто так.

Вона знала, що потребує надії, якщо хоче продовжувати жити і мріяти. Вона знайшла цю надію в своїй роботі служіння як в ООН, так і  у волонтерській роботі Місії милосердя, яка піклувалася про сиріт. Сила, яку вона здобула з прощення, дозволила їй мати надію і дивитися в майбутнє, а не обмежуватися трагедією минулого.

Вона пише: «У мене взагалі не було голосу в політиці або плануванні, але якимось чином я повинна була переконати свого начальника і ... вищих посадових осіб ООН в Європі в тому, що група сиріт Кігалі є настільки ж важливою, як і колодязь у селі або зрошувальний канал. Але я вірила, що Бог вклав цю ідею в мою голову з певною метою, і знала, що мені краще йти слідом за нею».

Влада спершу протидіяла, але згодом переконалася, що план Іммакуле відповідав цілям ООН. Коли її проект було схвалено і міжнародна команда в складі 100 волонтерів прибула до сирітського притулку, надія і наснага, які відчули як волонтери, так і сироти, довели мудрість її проекту.

У звіті Іммакуле про виконання проекту виявився лише один болючий інцидент. Волонтерка, яка допомагала одному з сиріт, раптово впустила дитину з колін. На запитання Іммакуле, що трапилося, жінка пояснила, що, побачивши у дитини плаский ніс, та зрозуміла, що це дитина племені хуту, яке вбило її батька і братів.

Іммакуле... заявила, що дитина не вчинила нічого поганого і що єдиний шлях поступу — йти разом, як одна людська сім'я. Вона сказала: «Тримай цю дитину, як свою, бо вона дійсно твоя. Вона належить усім нам».

Коли в Іммакуле брали інтерв'ю про завершення проекту, вона зазначила, що найважливіші проекти на підтримку людського розвитку, — це ті, де особистість ставиться в центр: «Причина ... в тому, що ці діти — це ті, хто побудує нову Руанду... якщо ми не зробимо внесок в їх майбутнє, ми не будемо мати майбутнього».

Прощення — шлях до свободи, свободи любити всіх. Ця свобода любити має велике значення для розуміння, як користуватися владою служити.

Мері Медлін Тодд
Успенские чтения
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
314

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар