Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

«Культпростір» про проект #ОТЧЕНАШ: «отець Інтернет» відповідає на незручні запитання

Версия для печатиВерсия для печати

Кілька тижнів тому був запущений #ОТЧЕНАШ − перший православний сайт в доменній зоні «.укр». А також перший, який явно хоче виглядати − і виглядає! − модно. Cultprostir гідно оцінив дизайн і новаторський підхід до наповнення, але питання творцеві сайту поставив зовсім про інше.

 

Протоиерей Георгий Коваленко

Сайт #ОТЧЕНАШ − черговий просвітницький проект команди священика Георгія Коваленка. Свого часу отець Георгій став піонером «православного Інтернету» в Україні, створивши в 1997-му році сайт «Православіє в Україні». За це він отримав у середовищі своїх друзів жартівливе прізвисько «отець Інтернет», яке серйозно сприйняли простодушні бабусі − вони саме так до нього і зверталися: «Благословіть, отче Інтернет!».

Широкій публіці отець Георгій відомий як одна з небагатьох публічних осіб в Українській Православній Церкві. Частий гість теле- і радіоефірів, коментатор не тільки в довколоцерковних, а й у політичних диспутах, він, крім того, веде активну діяльність в Facebook, пише блоги для ТСН та УНІАН, і донедавна обіймав посаду офіційного спікера Церкви, на якій запам'ятався своєю патріотичною позицією і відкритістю до будь-яких, в тому числі і найгостріших, питань.

Втім, помітно, що отець Георгій останнім часом дещо втомився від політичної тематики. В рамках свого нового дітища − порталу  #ОТЧЕНАШ − «отець Інтернет» повертається до того, чим завжди хотів займатися − просвітництва і проповіді християнства для «зовнішньої» аудиторії.

«Так, сайт справді зорієнтований не стільки на внутрішньоцерковну аудиторію, скільки на тих, хто хоче щось узнати про Церкву і релігію, − розповідає отець Георгій. − Сайт створюється на волонтерських засадах, і, хоча зараз на ньому реалізовано лише малу частину з запланованого, ми вирішили більше не відкладати його запуск, адже цій ідеї вже більше півроку. У нас була ідея зробити щось на зразок «інструкції для чайників», і тут ми згадали, що є такий вислів «як отченаш», який вживається в значенні «просто, зрозуміло». Ми хочемо створити щось на кшталт новітнього катехізису − викласти основи віри для сучасної людини сучасною мовою. Давати відповіді на ті питання щодо Церкви, богослужіння, тих чи інших церковних обрядів, які виникають у людей найчастіше, і робити це у простій і зручній формі».

Втім, після вивчення сайту #ОТЧЕНАШ у редакторів Cultprostir виникли сумніви, що головні питання невоцерковленої аудиторії стосуватимуться традицій, церковного календаря і того, який уривок зі Святого писання буде доречно прочитати в той чи інший день церковного року. Ще кілька років тому, мабуть, так. Але зараз, коли в країні війна і розбрат, а нове керівництво УПЦ уникає називати речі своїми іменами, розтрачуючи моральний авторитет, зароблений покійним митрополитом Володимиром, мабуть, ні. Найактуальніші питання до Церкви є, по суті, претензіями, і редакції Cultprostir, яка в основному складається з тих самих «зовнішніх», до кого спрямована проповідь отця Георгія, було неважко їх сформулювати. До честі о. Григорія, який був налаштований говорити більше про вічне, ніж про злободенне, він погодився відповісти на ці питання.

Одна з претензій сучасного українця до православ’я − незрозумілість для нього православного богослужіння, архаїчність мови і взагалі дискурсу

— #ОТЧЕНАШ саме і створювався як рух назустріч людям. Наприклад, сайт має свою логіку читань Святого Письма під час Великого посту. Ми пропонуємо Святе Письмо в українському перекладі. А, наприклад, Покаянний канон Андрія Критського, який читався на першому тижні посту, ми пропонували трьома мовами, можна було також послухати його на розпів, або в читанні блаженнійшого митрополита Володимира. Ми не пропонуємо відвідувачу сайту читати чи слухати повну службу, як вона читається в монастирі: ось вам для ознайомлення сучасний варіант. Так само, коли прийде, наприклад, Страсний тиждень, ми будемо акцентувати увагу на тих речах, які стосуються саме цього періоду церковного року. Проповіді, фрагменти, які потрібні та зрозумілі будь-кому. Ми усвідомлюємо, що треба створити нові форми. Наприклад, для багатьох працюючих прийти на вечірнє богослужіння неможливо. Я багато років мрію про радіоверсію всенощної служби. Але просто трансляцію ми не поставимо − вона незрозуміла для невоцерковленної людини. Взагалі всенощна розповідає про свято наступного дня, і в ній є складові частини, які можна показати людині так, щоб вона зрозуміла, що тут до чого. Це і історія свята, і його богослов’я, церковні співи, ікони, які розповідають про нього. Я мрію про такий новітній формат, який дав би змогу розказати про складні та глибокі речі простою мовою. Так, як лише професор може написати книжку про науку, зрозумілу дитині.

Претензія №2: відсутність зрозумілої позиції УПЦ щодо війни, яка точиться в Україні

— Це питання не до мене. У 2013-му і на початку 2014-го (час, коли отець Георгій був речником УПЦ − ред.) була відчутна позиція? Так, ми зараз маємо певну проблему з комунікацією, і, можливо, з формулюванням головних посилів сучасною, зрозумілою мовою. У нас зараз новий предстоятель, нова команда, яка, я думаю, через певний час опанує технології донесення своєї думки до суспільства, і все буде чутно і зрозуміло. Тут, я гадаю, є і об’єктивні, і суб’єктивні причини. При цьому мені все ж здається, що позиція Української Православної Церкви − перш за все церковна. УПЦ намагається бути Церквою всього народу, об’єднувати, а не роз’єднувати людей, виконувати суто свою функцію, не переймаючи на себе функції політичних інституцій чи держави.

Претензія №3: відсутність «централізованої» підтримки і духовного окормлення українських воїнів в зоні АТО, а іноді і перешкоджання місцевого єпископату таким ініціативам з боку «рядового» священства

— Я знаю особисто, що є і капелани УПЦ, і духовне окормлення військових у місцях постійної дислокації, є спілкування з військовими в місцях фактичної лінії фронту, є великі обсяги гуманітарної допомоги війську і мирним людям. Чому це не завжди помічають у суспільстві − це питання, скоріше, до військового відділу УПЦ. Політичні погляди священика зазвичай близькі до поглядів його парафіян. Але прояви якихось антидержавних дій з боку священнослужителів − це виключення навіть на Донбасі. Взагалі-то у Церкви немає власних спецслужб. Такі випадки мають кваліфікуватися у відповідності до українського законодавства, і якщо священик порушує його − має відповідати як громадянин. Взагалі прикро, що не використовується весь можливий миротворчий потенціал УПЦ. Замість закидів про непатріотизм варто було б користуватися цією об’єднавчою функцією. На територіях, звідки поїхала українська влада і військо, залишилась УПЦ. Більшість священників там є сумлінними громадянами і виконують свій священицький обов’язок. Архієреї і священики залишились на місцях, зі своїми людьми, з народом. Адже народ − це не тільки якась політична спільнота, це реальні люди, які живуть там і дуже потерпають від дій терористів, які захопили і тримають в заручниках цілий регіон.

Претензія №4: дистанція між паствою і священством, сріблолюбство служителів Церкви

— Тут багато залежить від самого священнослужителя і від парафії. Більшість священників несе свій послух в невеличких містах і селах, звідки тікають люди і де закриваються школи і лікарні − але не храми. Частіш за все родини цих священників багатодітні, і вони живуть фактично з власного городу. І казати тут про якусь дистанцію чи сріблолюбство недоречно. Але, як громадяни у нас різні, так і священнослужителі. Напевно, ті самі проблеми, що є в суспільстві, є і у Церкви. Ми маємо будувати громадянське суспільство, робити реформу влади, так само і Церква після тривалого періоду богоборства потребує певного відродження механізмів, які їй притаманні від початку − в тому числі справжньої соборності, коли повноцінну участь у її житті беруть і парафіяни, і священики, і єпископат. Тоді буде менше оцієї дистанції. Такої соборності Церкві не вистачає так само, як державі − справжньої демократії. Деякі священики «канонізують» радянський тоталітарний устрій Церкви, завдяки якому державі було зручніше звужувати її вплив і контролювати її. Але Церква − це територія свободи. Відношення вірних між собою, між вірними і священством, між різними конфесіями мають будуватися на євангельських принципах свободи, любові, взаємної поваги. Нам ще треба вчитися жити в вільному світі, а не вирішувати проблеми за допомогою влади, сили й інших нехристиянських засобів.

Претензія №5: закритість і навіть агресивність по відношенню до інших християнських конфесій в Україні, небажання діалогу з ними

— Ми, на жаль, отримали дуже швидкий прихід до церкви колишніх комсомольців і партійних функціонерів, які вірили в єдину партію і єдино правильне марксистсько-ленінське вчення. Зараз ми вчимося бути християнами в нових умовах. Тут є певні виклики і проблеми. По-перше, в деяких питаннях і богослов’я залишилось в ХІХ столітті. По-друге, на міжконфесійному співіснуванні залишили свій відбиток події непростих 1990-х років, коли відродження чи народження деяких конфесій відбувалося з намаганням відхватити частку від УПЦ. Весь цей час Церква перебувала в певній напрузі та шукала способи збереження внутрішньої єдності. Іноді навіть люди, відкриті до спілкування, отримують у відповідь образу, закид, жорстке протистояння, тому що на УПЦ вже навішений певний ярлик. Треба шукати такі форми діалогу і єдності релігійної спільноти України, які б дозволяли кожному бути собою. Це має бути єдність у розмаїтті, без намагань когось перероблювати, перетягувати, перехрещувати. Є добрий приклад, що діє, − Всеукраїнська рада церков, де рішення приймаються консенсусом, а Церкви головують по черзі. Наприклад, під час важких подій в Києві в 2013−2014 рр. за головування УПЦ в Раді єдина позиція Церков була знайдена, і вони були посередником в переговорах між сторонами конфлікту.

Претензія №6: у деяких приходах УПЦ (МП) панують мракобісся, язичницькі та магічні забобони, які ніхто не «лікує»

— От ви мене віднесли до УПЦ (МП), а я − це для мене принципово! − не є МП. Я є представником Української Православної Церкви, крапка. Так нас виховував блаженнійший митрополит Володимир, така у мене самоідентифікація, така, власне, і юридична реєстрація Церкви. Розумієте, я не є представником чи носієм позиції всієї Церкви. Я можу говорити тільки про ту частину, яка називається і почуває себе як УПЦ, яка відкрита до людей, до суспільства, до міжконфесійного діалогу. А що стосується тієї чи іншої форми закритості, то я не вхожу до цих закритих спільнот і майже нічого про них не знаю. Все, що я роблю, це якраз те, що є зворотнім до мракобісся − просвітництво і проповідування Христа.

Бесіду вів Альберт Цукренко

cultprostir.ua

Протоиерей Георгий Коваленко
#Отченаш.укр

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2159

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар