Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Коли «Я» починає пручатися… Поради священика посеред Великого посту

Версия для печатиВерсия для печати

Три тижні Великого посту позаду — а духовних перемог іще немає? Чому так і чи варто в такому випадку постити далі?

У Неділю Хрестопоклонну в гостях у о.Миколая Лисенка на радіо «Ера» на запитання відповідав о.Сергій Ющик.  

Протоиерей Сергий Ющик

— Отче, Хрестопоклонна неділя – це середина нашої великопісної дороги. І, напевно, дуже важливо, якщо ми трошечки втомилися, підтримати нашу душу відповідним духовним насиченням, озброїти її супротив деякої втоми, розслабленості. В ці вихідні Церква пропонує нам замислитися про Животворящий Хрест Господній. А в храмах ми чуємо Євангеліє, слова з якого напевно стали крилатими і відомі багатьом. Вони про те, що треба брати хрест і нести його за Христом.

Як вірно зрозуміти ці слова, як збагнути повноту їхнього богословського сенсу, і як спрямувати ці слова саме на нас, на нашу дійсність, на наше сьогодення через 2000 років, які нас відділяють від тих подій?

— В уставних читаннях ми чуємо про те, що Хрестопоклонна неділя покликана допомогти людині відпочити під тінню Хреста Господнього — як подорожуючий відпочиває під тінню розлогого дерева.

Дійсно, ми повинні пам’ятати, що Великий піст – період не просто духовної весни, це період боротьби. Ми силуємо, переборюємо себе для того, щоб побачити в собі гріхи, які ховаються глибоко всередині.

Коли ми беремося постувати, гріхи самі починають буквально вилазити з нас. Оголюються наші нерви, емоції, ми дратівливо реагуємо на ту чи іншу ситуацію. Те, на що в побуті ми ніколи не звертали уваги, в піст чомусь починає дратувати більше. І коли ми кожного дня починаємо таке за собою помічати, це не означає, що постимо неправильно. Навпаки, це саме піст дає свої плоди. Оскільки великою людиною є не той, хто бачить ангелів, а той, хто бачить свої гріхи.

Середина Великого поста. Проверим себя: правильно ли мы постимся. Мысли-индикаторы от епископа Обуховского Ионы

Для того, щоб ми не впадали у відчай — мовляв, за три тижні посту нічого в мене не виходить — у нас є Хрестопоклонна неділя. Вона дана православному християнину як підмога на полі бою. Коли військо воює проти війська — а наша боротьба, за словами апостола Павла, це боротьба проти гріха і беззаконня — то буває, що воїни втомлюються, фізичні сили залишають. І тоді на полі бою хтось один хапає великий прапор і біжить з ним уперед. Яким би втомленим ти не був, хочеться також за цим прапором побігти.

Хрест – це не просто символ. Хрест Господній для православного християнина — це прапор, знамено, з яким Христос зійшов на Голгофу. І ми разом із Ним ідемо на Голгофу.

Восьмиконечный крест: объяснение символики

Наша втома під час посту — не проста фізіологічна втома: «От, не можу вже й руки підняти». Щойно виникає якась проблема — фізична або психологічна, як одразу включається наше «Я». Воно нас дуже сильно любить і просить: «Пожалій себе. Нічого страшного, якщо щось там з’їси чи відійдеш з  пісної дороги, якщо трохи відвернешся і поживеш у своє задоволення».

І в духовному плані диявол сідає нам на плечі і каже: «А чому ти всім прощаєш? Чому не даси відповіді? В тебе ж гарний голос – крикни, рявкни, і все буде нормально…»

Постом, молитвою ми обмежуємо, наступаємо на своє «Я», і, звісно, воно починає пручатися. І якраз для того, щоб ми не почали надто своє «Я» жаліти, для нас звучать слова Христові: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій і йде за Мною!»

Хочеш бути з Богом — перестань любити себе, починай любити ближнього. Виходь не зі своїх забаганок, не зі своїх інтересів — «хочу дати здачу, хочу крикнути», а вставай і йди за Христом. Ось це найголовніший посил сьогоднішнього Євангельського читання.

Протоиерей Александр Авдюгин. Неделя Крестопоклонная.

Один із публіцистів, цитуючи літературних класиків ХХ ст., зауважував, що людині властиво підняти очі до неба і сказати: «Господи, не суди, Ти ж бо ніколи не був у моїй шкурі». Коли наше «Я» починає пручатися, щойно ми намагаємося поставити його на місце, нам так хочеться сказати, що у мене найскладніша життєва ситуація, в мене найменша квартира, в мене найменший раціон, мені найтяжче. І зрештою — Господи, чому Ти мене судиш, чому все це я повинен виконувати — ці заповіді, якщо мені в житті найтяжче.

Ось для цього ще читається уривок з апостольського послання, в якому апостол Павло, говорячи про Христа як про Первосвященика, Молитовника і Заступника, Який викупив рід людський, порівнює Його зі старозавітним первосвящеником. Старозавітне священство – це люди, які народилися, даруйте за таке порівняння, в лабораторних умовах. Від діда-прадіда вони вчилися бути тільки священиками. Жили окремо, харчувалися окремо, окремий був побут.

Про Христа апостол Павло писав, що Він був подібний нам у всьому, окрім гріха. Він пройшов життєвий шлях: народився в бідній сім'ї, жив серед бідних людей, своє життя проводив у Галілеї – одній із найбідніших областей Палестини. А коли приходив в Єрусалим — найбагатше місто того часу, Його не сприймали, били, на Нього плювали, Його осуджували, на Нього нарікали. Навіть найближчі учні і то Його не завжди розуміли. Зрештою, один із Його друзів навіть і зрадив.

Тому апостол Павло і зауважує, що ми маємо ось такого Первосвященика. І тому незазорно брати з Нього приклад. І слова «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій і йде за Мною», які сказав Христос, – це не просто гарний лозунг, це життєвий лозунг. Христос не просто сказав, Він пройшов цю дорогу. І не тільки Він.

Ви влучно зауважили, як ці слова актуальні для нас 2000 років потому. Так от за 2000 років чимало людей пройшли цю дорогу — ми їх називаємо святими, угодниками Божими. Вони – та сама плоть і кров, як і ми. Вони жили в тих самих кліматичних умовах, як і ми. В них також були тато, мама, брати, сестри, у багатьох були родини, сім'ї. В них також були друзі, які зраджували, були і супротивники. Але вони пройшли.

Тому ми повинні в ці дні сказати собі: «Друже, досить вже себе жаліти! Не бійся. Те, що твоє «Я» пручається, це дуже добре, піст відкрив тобі очі на себе, і ти починаєш бачити гріх».

Але гріх треба не тільки бачити, його треба знищувати, в ньому треба каятися і невідступно йти на свою життєву Голгофу.

— Отче, ще одне питання. Господь каже: «Візьми хрест свій і йди за Мною!» Як збагнути, що саме ця життєва ситуація і є моїм хрестом, які є критерії цього, як цей вибір робити правильно, і як не взяти на себе той хрест, який ми понести не можемо?

— Важко дати відповідь. Зрештою, ми повинні відмовитися від ідеї якогось такого життєвого предопреділення, що от конкретно 200 кг життєвого хреста це моє, і я повинен його принести. Ми маємо свобідну волю, ми свобідною волею йдемо до Царства Небесного.

Для того, щоб наша свобідна воля не перечила волі Божій, ми кажемо: «Господи,нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». А воля Божа – дуже проста: Господь не хоче смерті грішника, а хоче, щоб всі прийшли до Царства Небесного.

Отже, що означає, взяти свій хрест або що означає, виконати волю Божу у своєму житті? Воля Божа — щоб ми не чинили гріха, а жили по-Божому. Воля Божа в тому, щоб ми любили один одного. Воля Божа в тому, щоб ми уміли поступатися, пробачати, розуміти і дарувати радість кожній людині навколо нас.

Якщо ж на життєвій дорозі стається так, що ми мріємо, плануємо, роздумуємо над певним життєвим якимось проектом і водночас щиро кажемо «Господи, хай буде воля Твоя!» і в нас не виходить, це значить, що Господь не допускає нас до цього. Але водночас це не означає, що я повинен опустити руки і казати «От, я ж хотів, а Господь мені не дав, значить, я робити нічого не буду». Ні, друже, просто в даний момент життя ти став не перед одними закритими дверима, а, умовно кажучи, ти зупинився у кімнаті, де є 20 закритих дверей. І от одні двері тебе не впускають. Чому? Тому що ти сам казав «Господи, дай мені жити по волі Твоїй». Не впускає Бог тебе туди. Не розвертайся, не йди назад, спробуй відкрити другі, треті двері — якісь із них обов’язково відкриються. Неодмінно є такі двері, які ведуть до волі Божої, щоб нам було зручно виконати заповіді Господні.

Тому всім нам слід трудитися, не покладаючи рук, не зупинятися і водночас не традиційно, не просто язиком, а щиро, зранку і ввечері, читаючи молитву «Отче наш», казати: «Господи, хай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

— Амінь… Дуже дякую за розмову!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

протоієрей Сергій Ющик
Великий пост
Крестопоклонная неделя

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2772

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар