Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Ізраїль гостинний. Ізраїль запрошує. Ізраїль об’єднує

Версия для печатиВерсия для печати
27 листопада 2014 | Виктория Кочубей | Репортаж

Міністерство туризму Ізраїлю об’єднало представників ЗМІ різних релігійних конфесій у прес-турі країною. Так само міксовою була і програма: в ній поєдналися святині та туристичні об’єкти.

Перед журналістами поставили завдання: за тиждень перетнути країну з Півночі на Південь, подолати насичений маршрут і скласти власні враження від поїздки.

Селфі учасників прес-туру. Зліва направо. Вгорі: Вікторія Кочубей, Олександр Синиця,
Володимир Яцульчак. Внизу: Ірина Головатенко, Тарас Антошевський, Володимир Клименко

Та ще одне завдання, яке поставила перед собою вже наша маленька група, ― показати всім, що представники Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та світські медійники можуть (і хочуть) об’єднуватися і дружно, позитивно працювати заради спільної мети.

Тож, рушаймо!

***

Виліт з «Борисполя». О 23:00. Пригоди розпочалися ще в аеропорту. Літак затримався майже на годину.

При посадці салон наповнили хасиди. Смішна, весела, шумна, гамірлива компанія… Папи й мами, брати сестри, родичі й друзі, знайомі і не дуже юдеї в літаку ходили рядами, вкладали по 100 разів сумки, які випадали з багажних відділень на голови пасажирам, віталися між собою. В кіпах і з пейсами, в чудернацьких шляпах і хасидському вбранні ― всі вони виглядали дуже колоритно.

Нарешті розсілися.

Літак піднявся у повітря, і ще не вимкнулося попередження «не забудьте пристебнути ремені», як знов народ повскакував з місць і продовжив бігати рядами, говорити, їсти-пити. Відчуття єдиної родини, що їде додому, не полишало.

В літаку на нас чекав сюрприз. При посадці з’ясувалося, що нам поміняли місця. Ми опинилися в більш комфортному бізнес-класі.

***

Окремо слід сказати про веселий мультяшний інфо-супровід польоту, який у розважально-пізнавальній формі навчав пасажирів техніки безпеки.

Толерантні та спокійні бортпровідниці без тіні роздратування, незворушні, як сфінкси, допомагали пакувати торби, розносили їжу, усіляко годили всім, як гостинні хазяйки. Тож слоган авіакомпанії El Al «It’s not just airlines. It’s Israel» відбив реалії цілком.

Тож Ізраїль розпочався для мене ще з авіаперельоту...

З неба на нічну землю відкривався несподіваний вид: наче якась гігантська красуня на бігу загубила коштовні золоті прикраси.

Вони впали і розсипалися тисячами жовтогарячих сяючих вогників. А ось і її кольє. Вибагливе і чудернацьке. Це ― велике місто.

Маленькі острівці розпеченої лави, з’єднані тоненькими ланцюжками-тріщинками ― маленькі містечка. Видовище з тих, що запам’ятовується надовго та викликає масу асоціацій.

***

Прилетіли до Бен-Гуріона вночі та одразу ж міні-бусом вирушили до Єрусалима.

Ближче до ранку вселилися в готель Dan Boutique. Дуже своєчасний welcome cake трохи підбадьорив нашу журналістську компанію. І всі, скуштувавши солоденького, розбрелися утомлені по номерах.

На готелі слід зупинитися окремо. Бо він належить до найбільшої в Ізраїлі мережі готелів Dan.

Ванна кімната в номері готелю. Сиджу... на ванні )

Нам було цікаво дізнатися, що її історія тісно пов’язана з новітньою історією Ізраїлю. Перший готель з’явився у 1947 році, разом зі створенням сучасної держави. Сьогодні це 14 готелів класу deluxe, розташованих у найзручніших місцях туристичних і паломницьких маршрутів. Більше в світі таких готелів немає ніде.

Види з вікна готелю в Єрусалимі

***

День перший. 17 листопада

Панорамний огляд Єрусалима з оглядового майданчика на горі Скопус. Тут дізнаємося основні віхи історії стародавнього міста та юдейського народу.

Програма запланована широка. Це й зрозуміло. Адже є багато чого показати гостям ― паломникам та туристам. І в разі раптової зміни безпекової ситуації, що інколи  буває в Ізраїлі, завжди є куди піти і що подивитися.

Із такого запланованого і нездійсненого ― Оливкова (Єлеонська) гора з величезною кількістю християнських святинь. Тож, сподіваюся, наступного разу Єрусалим дозволить торкнутися і цієї благодаті…

На фоні Оливкової гори

Потроху накрапає дощ. Він супроводжуватиме нас цілий день.

 Потрапляємо до Сіонської горниці. Тут католицькі паломники польською співають молитви.

В Сіонській горниці

Чомусь весь час обертаюсь на всі боки з надією побачити на стіні фреску Леонардо «Таємна вечеря»…

На іншому поверсі ― усипальниця царя Давида. Юдейська святиня.

Тут вікове намолене місце. Два окремих входи ― для жінок і чоловіків. Густа атмосфера тисячолітньої енергії, з якою приходять люди до гробу царя, монотонне похитування хасидів у молитві, шум дощу…

Єрусалим складається для мене не з кількості відвіданих місць (знакових чи історичних), а з емоційних переживань, які «накривають» за найменшого дотику до святинь.

Стіна плачу,

християнський квартал, єврейський…

Нарешті храм Гробу Господнього, Голгофа, камінь помазання, кувуклія…

Все, що відбувається в цих місцях, стосується тільки тебе і Його. Всі слова і думки, які так довго готував, бажання, які збирався «загадати» і попросити про виконання, записочки і пом’янки з іменами ― все це несеш прямо Йому.

Сподіваєшся? Так. Віриш? Це найскладніше запитання.

Залишивши храм, внутрішній голос іще довго нашіптує: чи правильно ти все зробив? чи про все попросив? чи усіх пом’янув? чи зглянеться Він на тебе?..

Та камінь падає з душі від усвідомлення, що Його милосердя є більшим за твоє маловір’я.

***

Насамкінець дощового і виснажливо-насиченого дня потрапляєш у музей «Вежа Давида» (ХVІІ ст.).

Розташований він у міській фортеці, яка колись виконувала оборонну функцію. Світлове та музичне лазерне шоу оповідає про чотири тисячоліття існування Єрусалима, ґрунтуючись на основних подіях його історії.

Годинник відраховує дні, роки, тисячоліття...

Прикмети кожної епохи поступово розчиняються у пісках часу. Від царя Давида, що співає про своє місто, через епохи Першого і Другого Храмів, римський період, часи зародження християнства та мусульманського панування, епоху хрестоносців та царювання Сулеймана Пишного (саме того, чиєю дружиною була українська Роксолана) ― до новітніх часів відродження держави у 1948-му.

Все побачене залишає відчуття якоїсь нескінченної боротьби добра та зла, світла та темряви. Причому однозначно розвести народи та релігії по різні боки протиборства неможливо.  Відчувається постійне очищення, подолання. Спокута за якісь вчинки.

Однак лейтмотивом невідступно звучать протягом усього занурення в події (і не полишають після того) слова з 136 псалма ― пісня вигнанця з рідної землі, на яку він прагне повернутися за будь-що: «Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, Нехай відсохне правиця моя. Нехай прилипне мій язик до піднебіння мого, Якщо не буду пам’ятати тебе!»

Так, євреї люблять свою землю. Не скажу ― гаряче чи самовіддано. Скажу ― уперто.

От таке виникає відчуття. «Хай там що, а це ― наша земля. Наш дім. Наше місце ― тут».

Це видно і сьогодні. Щоб захистити своє право на «свою хату, в якій своя правда, і воля», треба вміти оборонятися.

Цього в Ізраїлі, як відомо, навчають всіх. В армії.

Служити в ізраїльській армії ― почесно і престижно. Зокрема, при вступі на роботу перше, про що запитують кандидата, ― так це чи служив він (вона) в армії. І до тих, хто, умовно скажемо, «відкосив», ставлення упереджене. Поблажка робиться жінкам, які принесуть документ про шлюб. Заміжня жінка в армії не служить ніколи.

Зрозуміло, що потрапити до елітних спецпідрозділів прагнуть усі. І кому не вдається, має справжнє розчарування.

Після строкової служби людина може обрати продовження військової кар’єри, поєднавши її з цивільною спеціальністю.

Тим же, хто відслужив, держава надає пільги. Так, іпотечний кредит, наприклад, нараховує 6%. Для тих, хто відслужив, ― всього лиш 1,5%.

Держава цінує і підтримує патріотизм.

***

Єрусалим залишає по собі суперечливі відчуття та враження. Дуже високою видається концентрація різних культур і традицій. Не те, щоб їм тісно в одному місці, чи вони заважають одна одній, ні. Просто весь цей мікс (помножений на кілька тисячоліть) людський мозок не в стані вмістити і проаналізувати.

Незважаючи на кількість розказаного екскурсоводом і побаченого на власні очі, залишається відчуття недосказаності. Начебто весь час десь тут, біля тебе відбувається невидиме змагання різних поглядів, історій, релігій… Якийсь безперервний напружений рух. Який, власне, і є життям.

Історична і духовна цінність цього місця і міста є беззаперечною. І невидимою, нематеріальною водночас. Якоюсь невловимою. І лиш боротьба навколо цієї святості та обраності, боротьба давня, запекла, мучительна дає розуміння: для чого, власне, це все.

Кров, жертва, мука, боротьба, рух. Молитва. І Божа воля. Це ― Єрусалим.

***

День 2-й. 18 листопада

Виписуємося з готелю та вирушаємо до Назарета ― міста, де маленький Іісус провів своє дитинство.

Дорогою нам вдається знайти «живе» спілкування з «живими» ізраїльськими дівчатами-військовими.

Аліна та Ніцан ― офіцери інженерних військ. Наша погана англійська, помножена на їхню погану російську в загальному заліку дає непоганий результат: Ніцан ― корінна жителька, а от Аліна ― родом з України. Вірніше, її мама киянка. А бабуся живе в Криму.

Перше питання Аліни ― ну як там у вас? Бо ми тут всі переживаємо.

Звісно, не скористатися можливістю провести хвилинну політінформацію ― гріх. Тож після оповідей «з перших рук» про те, «як тут у нас» ― фото на пам’ять, побажання удачі і… незабутні приємні враження!

***

Першою зупинкою нашого екскурсійно-паломницького міжконфесійного маршруту стає католицька базиліка Благовіщення. Саме на цьому місці Діва Марія дізналася від архангела Гавриїла, що народить Іісуса.

На кожну людину це місце справляє своє враження. Хтось не приймає сучасної архітектури (храм збудовано 1969 року). Бо людина звикла до хрестово-купольних храмів візантійської традиції, яка в українській крові ще від часів Київської Русі, чи до золотисто-лазурної орнаментальності бароко.

А хтось із подивом і задоволенням відкриває для себе несподівану легкість бетонних конструкцій, гармонію світла, простору, скляних вітражів і молитви ченців-францисканців.

Вибір, як завжди, за емоціями спостерігача та молільника.

Далі ― селище Назарет. Найбільш достовірна реконструкція історичного місця на Святій Землі.

Тут, як і в першому столітті, розбито культивовані тераси та виноградні поля,

ростуть оливки, з яких видобувають олію.

Старовинні майстерні відтворюють побут, в якому зростав Іісус.

І в тому всьому ти можеш ще й спробувати себе.

Як видобути вогонь старовинним способом,

зробити вовняну нитку, пофарбувати її,

приготувати їжу, як це робила Діва Марія 2 з лишком тисячоліття тому.

***

Попереду ― православна церква архангела Гавриїла. Зведена на тому місці, де, як вірять православні християни, архангел сповістив Божій Матері благу звістку.

Тут б’є джерело Діви Марії.

 

ДАЛІ БУДЕ…

Величезна подяка за фото Ірині Головатенко

Вікторія Кочубей
Израиль
паломничество в Израиль
Святая Земля
Иерусалим
Назарет
Елеонская гора

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2365

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар