Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Про гроші, багатство та матеріальні ресурси. Євангельське читання в першу неділю Різдвяного посту

Версия для печатиВерсия для печати
06 грудня 2015 | Редакция | Богослов’я

 

Євангеліє від Луки, глава 12, вірші 16 – 21

«І сказав їм притчу: в одного багатого чоловіка добре вродила нива; і міркував він в собі: що мені робити? нема куди мені зібрати плодів моїх. І сказав: ось що зроблю: зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє, і скажу душі моїй: душа! багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись.

 

Але Бог сказав йому: нерозумний! цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготовив? Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє».

 

 

 

Тема недільного Євангелія торкається питання грошей. Сучасний світ виголошує істину: щасливий є той, в кого є багатство, матеріальні ресурси. Людину з самого дитинства, зі шкільної лави програмують на успіх, на здобуття певного матеріального статусу.

У цьому євангельському тексті Господь перед тим, як розповісти притчу про багатія, виголошує: життя людини не залежить від багатства. Як це зрозуміти? І як зрозуміти тезу про те, що ми повинні «багатіти в Бога»?

Про це — розмова ведучого радіопрограми "В духовному вимірі" протодиякона Миколая Лисенка з головою Синодального просвітницького відділу УПЦ протоієреєм Георгієм Коваленком.

― Мені здається, що почати треба з іншого виміру. Ми вступили в простір Різдвяного посту, і це читання саме першої неділі після початку посту. І воно нам нагадує, як ми маємо жити.

Ми маємо задовольнятися тим, що є. І використовувати надлишок не для того, щоб збагачуватися чи будувати нові житниці, а для того щоб в Бога багатіти.

Ми бачимо, що людина отримала прибуток, врожай. І це надврожай. Це більше, ніж їй треба для життя. І замість того, щоб поділитися з ближнім, допомогти комусь, людина починає будувати нову скарбницю, нові житниці, ще більші, кращі.

Чи не так буває тоді, коли хтось заробляє багато грошей? І замість того, щоб в Бога багатіти, починає будувати новий надвеликий будинок, скуповувати якісь речі: одяг, ласощі…

А потім це треба утримувати. І людина стає рабом цього.

Саме піст і ця притча навчають нас самообмеження. Ми маємо задовольнитися і зупинитися на тому, що реально потрібне для життя нашої родини, наших дітей. А іншим послужити для вічності, для душі.

Треба в Бога розбагатіти. Бо скарби з собою на той світ не візьмеш!

Кому це все багатство залишиться? ― риторично запитує Господь.

І чи буде користь для душі від цього замислу  про розбудову нових житниць?

Тому, мені здається, це все ж таки Євангеліє про піст, про самообмеження, про те, що піклуватися треба не тільки про земне, а й про небесне. Тобто, в Бога багатіти.

Збудуй храм всередині себе

― Ця фраза «багатіти в Бога»… Дехто сприймає її неоднозначно. Наприклад, є багато історій про те, як багатії, які заробили кошти, приїздили, діставали величезну купу грошей і будували на них храм. А потім невідомо, скільки разів вони його відвідували. Чи означає такий вчинок багатіти в Бога? Чи це все ж дещо інше?

― Жоден зовнішній вчинок без переміни внутрішньої може бути недостатнім для того, щоб спастись.

Існує навіть такий церковний гумор про те, як людина, яка багато храмів побудувала, потрапляє до дверей раю, а їй там кажуть, що треба зачекати.

І ця людина думає: зараз мене будуть зустрічати, як завжди, з хлібом-сіллю, бо я ж багато чого побудував.

Чекає-чекає. Багато простих людей проходить повз. А він усе чекає.

Тоді підходить і питає: Я тут чекаю стою. Ви не забули про мене? ― Ні, ― кажуть йому, ― про Вашу долю йде нарада…

Після завершення наради до цього чоловіка виходить «представник» Царства Небесного і говорить: «На нараді було вирішено повернути вам гроші…»

Тобто грошима купити Царство Небесне неможливо. Його можна придбати тими двома лептами удови, яка останнє віддала в церковну скарбницю.

Розбагатіти в Бога можна, допомагаючи ближньому і будуючи храми.

Але разом із зовнішнім храмом, з храмом із каміння, треба збудувати храм душі. Треба змінитися зсередини.

Храм як будівля ― це зовнішній прояв нашої віри, це те, що нам нагадує про Бога. Звичайно, в цьому храмі за благодійника будуть молитися. Але і благодійник має бути християнином, він має змінитися зсередини.

Тому, я думаю, храми будувати треба, але не треба забувати і про душу, про благодійність.

Бо іноді є час, коли треба золотити куполи, а є час, коли треба годувати голодних, допомагати скаліченим, переселенцям. І вчити дітей. Щоб діти зростали в любові, а не в ненависті, щоб діти мали можливість чути слово Боже, щоб діти виховувалися не в жорстокості світу цього, а в прикладі жертовного служіння один одному.

Тому, мені здається, багато що можна назвати «багатінням в Бога». Але воно має бути пов’язане як з внутрішньою роботою, так і з якимись зовнішніми проявами.

Нинішній Різдвяний піст ― у вимірі благодійності

— Отче, і наостанок. Як ви вже зауважили, розпочався Різдвяний піст — Пилипівка, і, можливо, цей піст дуже відрізняється від попередніх постів, які ми дуже добре пам’ятаємо — таких просякнутих передріздвяним новорічним духом, духом наближення свята. А зараз у нас в країні війна, ллється кров, люди помирають від голоду, розігрується страшна кривава драма. Що б ви побажали нашим читачам? Які завдання цей різдвяний піст в цих умовах ставить особливо гостро перед кожним православним вірянином?

— У Різдвяного посту є декілька вимірів — і просвітницький, бо ми готуємося до Різдва, і святковий, дитячий. Тому що на цей піст припадають дитячі свята ― святого Миколая, Новий рік і власне Різдво як сімейне свято.

Але є ще один вимір, який, напевно, цього року має бути головним. Це вимір благодійний.

Адже день святого Миколая припадає на цей піст. А це ж свято благодійності!

Ми маємо бути помічниками святого Миколая і знайти можливість не тільки власних дітей обігріти, щось їм подарувати. Сьогодні в країні багато дітей, які потребують уваги, тепла, допомоги, любові, небайдужості.

Тому я думаю, що саме цим дітям, цим родинам, які були змушені переїхати із зони конфлікту, з окупованих територій, родинам загиблих, родинам тих, хто перебуває на фронті, треба приділити увагу. Щоб ці люди відчули Божу любов, яка йде від християнської спільноти.

Бо Господь діє через нас. І свято святого Миколая не закінчується в нашому житті із дитинством тільки тоді, коли ми виростаємо до помічників святого Миколая, починаємо разом із ним розносити ті мішечки, які дають людям спасіння і допомогу.

Протоиерей Георгий Коваленко
Воскресное Евангельское чтение
толкование Евангельского чтения
все о Рождественском посте
Рождественский пост

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
3266

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар