Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Священики у соцмережах: свобода висловлювання чи антимісіонерство?

Версия для печатиВерсия для печати

Ідея цієї розмови виникла під час перегляду френд-стрічки у facebook.

На очі потрапив черговий допис столичного отця N про іншого столичного отця — Y. Десятки коментарів під емоційним постом свідчили: аудиторія поділяє прагнення одного священика публічно принижувати собрата та співслужителя. І принцип святих отців — засуджувати не грішника, а гріх — тут не діє.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «2014 — год, рассоривший христиан», — епископ Обуховский Иона

Як виглядає Церква, якщо її служителі, духовні отці, поводяться не краще за знаних інтернет-тролей? Наскільки поведінка священиків завдає шкоди іміджу сучасного православ’я в цілому? Якого слова чекають від священиків люди у соцмережах?

Ці та інші запитання ми адресували людині, яка безпосередньо не бере участі в інтернет-дискусіях, проте стежить за ними в силу професійного зацікавлення.

Алла Анатоліївна БОЙКО — професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка, релігійний публіцист, авторка декількох підручників з релігійної журналістики та зокрема монографії «Преса Православної церкви. Культура. Суспільство. Мораль». Докторська дисертація пані Алли була присвячена темі «Преса ПравославноїЦеркви в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття».

«Для наших сучасників головне – висловитись, а для публіцистів минулого – вести розмову»

— Алло Анатоліївно, Ви зокрема досліджували публіцистику церковних діячів кінця ХІХ - початку ХХ століття. Чи бачите Ви певний зв’язок між духовенством і мислителями дореволюційної Церкви і нинішніми? У чому ці покоління схожі, а в чому відрізняються —ментально, у стилістиці, у глибині думок і майстерності їх висвітлення.

— Дякую за питання, Юлю! Різниця є, але є й багато спільного.

Стилістика різна — це зрозуміло: новий час накладає свій відбиток на стиль і лексику. І на ментальність теж.

Щодо глибини думок, то тут варто подумати, як ми розуміємо поняття «глибина». Сьогодні ми цінуємо загальну ерудицію, гостре слово, оригінальне порівняння, цитування – від Біблії та законов Хаммурапі до постмодерністськіх філософів. Релігійні публіцисти минулого більше розмірковували, ставили питання і знаходили на них варіанти відповідей, висували гіпотези, активно «включали» читача у діалог, спонукали думати.

У мене складається враження, що для наших сучасників головне – висловитись, а для публіцистів минулого – вести розмову. От така різниця в комунікації. Та певно, що це все дуже суб’єктивно.   

— Хто і чим Вас найбільше вразив у церковній журналістиці дореволюційної доби? 

— Однозначно – Василь Ілліч Екземплярський. Унікальна особа! Усі теми та ідеї, які він порушував у публіцистиці, актуальні сьогодні як ніколи. Може, тому що вони вічні?

Він щиро дивувався: чому люди шукають якісь шляхи у житті, якщо так просто і приємно жити за десятьма Заповідями Христа. І це чиста правда. На жаль, не завжди про це пам’ятаєш і розумієш це. І не всі розуміють, теж, на жаль.

Василь Екземплярський був сином священика, який потім став архієреєм, настоятелем Михайлівського монастиря. Народився у Києві, вчився у Києві, працював у Київській духовній академії, видавав тут же книжки, газети і журнали. Помер у 1933 році в своїй квартирі на Боричевім Току від голоду. І раптом – «русский духовный писатель»! Принаймні так пишуть російські автори. Але у чомусь вони праві, оскільки книжки цього талановитого українського публіциста і філософа публікують переважно в Росії.

Я підготувала антологію філософсько-публіцистичних праць українських філософів і публіцистів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Але надрукувати важко – коштів ніхто на це не має. Втім, актуальність цих праць неоціненна. Іноді думаю, що якби наші «заможновладці» і політики вивчали спадщину київських професорів і публіцистів, у нас би не виникало тих проблем, які постали сьогодні. А коштів би скільки заощадили…

— Творчість яких сучасних церковних авторів імпонує особисто Вам?

— Завжди цінувала і схиляла голову перед талантом Євгена Сверстюка (хай йому буде добре у Бога!). Газета «Наша віра» — одне з найцікавіших видань наших днів.

Із задоволенням стежу за публікаціями Юрія Чорноморця. Не завжди погоджуюсь із ним, але глибина думки, майстерне володіння словом, блискуча аргументація завжди радують.

Не можна забувати і про полемічний талант о.Георгія Коваленка (вже час зібрати всі виступи о. Георгія й опублікувати їх окремою збіркою).

Мені подобається журналістська діяльність Влада Головіна і всієї команди журналу «Отрок». Молодці, вміють говорити про головне щиро і зрозуміло.

Маємо ще кілька яскравих журналістів-аналітиків, які спеціалізуються на релігійній тематиці.

— Чому православна журналістика не отримала належного розвитку за, приміром, останнє десятиліття? Що заважає їй розвиватися?

— Складно дати однозначну відповідь. Те, що на поверхні, – брак фахівців. Зважте, католики, греко-католики, протестанти наполегливо готують журналістів для роботи у конфесійних ЗМІ. Запрошують до співпраці викладачів факультетів журналістики, мовників, видатних медійників, проводять конференції, літні школи з роботи у медіа. Візьміть до уваги хоча б діяльність Українського католицького університету або корпорації «Новомедіа». Вони шукають можливість спілкування з аудиторією на сучасній мові і з сучасних проблем, залучають для цього інтернет, соціальні мережі тощо.

Православна Церква теж проводить Фестивалі ЗМІ, це дуже позитивний крок. Проте цього сьогодні вже замало.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Професор Алла Бойко: «Вважаю найкращим в Україні журнал «Труды Киевской духовной академии», і радію, що віднині він буде доступний широкому колу читачів»

«Те, що відбувається, - політична боротьба. І не варто її перетворювати на "священну війну"» — інтерв’ю Алли Бойко з протоієреєм Георгієм Коваленком

VІІІ ФестСМ: Як Церква представлена у світських і конфесійних ЗМІ? Експерти А. Бойко, Ю. Решетніков, Л. Филипович та В. Єленський провели аналіз

— Якої поведінки від священиків очікує наукова громадськість, представником якої Ви є? Яким би хотіли бачити духовенство на сторінках ЗМІ особисто Ви?

— Священик, на мою думку, має бути освіченою і інтелігентною людиною, відкритою як для віруючих, так і тих, хто має сумніви. Має бути терплячим, толерантним, добрим. Священик мусить заохочувати до віри і Церкви всіх – від мала до велика.

…Кажу це, а перед очима виникає образ протоієрея Олександра Білокура, настоятеля храму в ім’я святителя Феодосія Чернігівського. Після вбивств на Майдані, коли лише встановили імена Небесної сотні, заходжу в храм, а вони вже служать «за упокой»… Зараз громада відправляє харчі й речі для наших бійців на Донеччині. І це все спокійно, без реклами, без зайвого шуму. Ось про таких наших сучасників треба писати. І їх насправді багато, треба лише вміти побачити. 

— Чимало доводилося чути — як до війни в Україні, так і, тим більше, нині — що людей непокоїть і засмучує доволі агресивна і нетерпляча поведінка віруючих і зокрема священнослужителів у соціальних мережах. Ви є активним користувачем інтернету, присутні в соцмережах. Чи можете Ви сказати, наскільки ситуація "плачевна"? Можливо, все не настільки погано. Наскільки поведінку священиків і вірян у соцмережах можна назвати "антимісіонерством"?

— Агресії нині вистачає не лише в соціальних мережах, на жаль. Можна ж «забанити» того, хто не подобається, та й усе. У житті ж все складніше…

А про «антимісіонерство», яке іноді зустрічається, погоджуюсь з вами. Хіба не є антимісіонерством діяльність деяких служителів Церкви (не можу назвати їх православним духовенством або слугами Божими), які фотографуються з автоматами Калашнікова і кулеметами або освячують систему «Град»? А такі фото поширюються у соцмережах. Та й «Русская православная армия» — це оксюморон! «Русская армия» або Православіє. Не чула, щоб хтось із авторитетних діячів УПЦ засудив ці «новоутворення».

Коїться найстрашніше: пострадянський атеїстичний режим досяг того, чого не могли зробити всі члени політбюро та ідеологи СРСР разом узяті – Церкву дискредитують не вороги, а «любі друзі»: всі ці батюшки на «мерседесах» і з «калашами», напівграмотні бабці та тітки на хресних ходах, «тітушки», які призначають свої збори біля Лаври, ідентифікуючи себе з народними святинями. Профанація, чи не так? Оце я вважаю антимісіонерством.

Але це все піна, вона відшумить і зникне. Залишаться добрі і сумлінні батюшки, православні інтелектуали, безкомпромісні служителі Божі. Так має бути, і так буде — я впевнена.

Бесіду вела Юлія Комінко

***

ВІД РЕДАКЦІЇ. Вважаємо за необхіде уточнити, що із засудженням так званої "Русской православной армии" неодноразово виступали речники Української Православної Церкви:

Алла Бойко
священники в соцсетях

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2205

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар