Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Потрібна допомога. РЕПОРТАЖ із одного села на Київщині...

Версия для печатиВерсия для печати

Село Мокрець Броварського району Київської області було відоме вже в 1636 році…

Село невелике, нині тут проживає десь близько тисячі людей. Точну кількість назвати складно – перелік населення проводять хіба що напередодні чергових виборів. До речі, саме тут і був отой злощасний виборчий округ №97, де ніяк не могли порахувати голоси.

Село Мокрець

 

Так от, у цьому селі розташований дитячий будинок «Надія». Раніше там був ще сільський дитячий садок. А оскільки роботи в селі немає, то і вирішили, що нехай батьки самі займаються своїми дітьми. І дитячий садочок закрили…

На Різдво ми поїхали до мешканців дитячого будинку вручити подарунки. Їхали з гарним настроєм. Перед цим я подивився фото села на «MOTOSALE» і порадів, що, дякувати Господу, світ не без добрих людей, і хоча село можновладцями забуте, до дітей їздять небайдужі до чужої долі люди…

І справді – дитячий будинок справив на мене гарне враження. 26 вихованців живуть не так уже й заможньо, але все чистенько і затишно. Сподобалася атмосфера. Вихователі, персонал - чуйні і ввічливі, що далеко не завжди буває у таких закладах.

Як живуть люди на селі…

— А як зараз живуть люди в селі? – запитав я.
— А ви самі подивіться, – почув у відповідь...

Декілька годин ми їздили селом, спілкувалися з селянами — і з багатіями, за місцевими мірками, і середняками, і з біднотою. Так, як живе Мокрець, сьогодні живуть майже всі села, що хоча б трохи віддалені від столиці і великих міст.

Села поблизу Києва сповнені контрастів. На одній стороні вулиці – палаци і європейське життя, через дорогу – повна убогість і злидні. Два зовсім різні світи поряд, і намагаються "не помічати" один одного.

Переважна більшість людей у селах розгублена через процеси, що відбуваються в країні, абсолютно невпевнена в перспективі хоча б колись дожити до того добробуту, який був під час «застійної» епохи Радянського Союзу.

Сьогоднішнє сільське життя є похмурим і вбогим. Тотальна розруха, атмосфера повної безнадії. Враження, що люди приречені на вимирання та звільнення територій «для майбутніх господарів».

Але на питання, що треба для щастя, майже всі відповіді і того, і іншого світів були однакові: «Та нічого такого… Щоби люди мирно жили…» 

Те, що відбувається в селі, є найстрашнішим злочином! Кожного дня, кожної секунди відбувається не що інше, як убивство віри, духовності, а разом із тим - зрада національних інтересів.

В Україні — не революція. У сьогоднішній Україні йде війна на винищення нації як такої. Серед можновладців багато моральних збоченців, що проповідують чистоту популяції згідно із законами еволюції і покращення генофонду за рахунок вимирання слабких. Ні про яку любов до ближнього мови не йде. Враження, що комусь просто дуже вигідно, щоб українці деградували, щоб вони самі собі накинули зашморг на шиї і звільнили територію для інших…

У багатодітних сільських сім’ях діти живуть гірше, ніж у дитбудинках

Спілкуючись із селянами, зрозумів, що в багатьох родинах справжня біда з дітьми. І ці діти потребують більшої уваги і допомоги, ніж ті, які в дитячому будинку. Приймаючи популістські рішення, наші горедержавники натомість геть забули про здоровий глузд і совість.

У багатодітних сільських родинах у дітей елементарно немає одежі, взуття, книжок. Я вже не кажу про іграшки. Парадокс: якщо ви бажаєте організувати дитячий будинок, держава буде виплачувати вам і заробітну платню, і компенсувати витрати на дитину у розмірі 4 тис. гривень на місяць. А якщо у вас багатодітна родина, то з досягненням дитини трирічного віку ви втратите будь-яку надію на компенсацію. Держава не стимулює багатодітні сім’ї – вона стимулює, щоб дітей віддавали до дитячих будинків!

Звернув я увагу і на те, що в багатьох хатах села відсутні ікони, або ж вони дуже дешеві і стоять забуті на шафі… Про релігійну літературу вже навіть і не кажу…

Не знали селяни, й як звати їхнього батюшку, натомість батюшку Олександра з сусіднього села знають. Бо часто його бачать.

Так і 8 січня настоятель Свято-Георгієвського храму з сусіднього села Заворичі протоієрей Олександр Журавльов приїздив разом із вихованцями недільної школи в дитячий будинок "Надія", аби привітати дітей із різдвяними святами музично-літературною композицією та подарувати вихованцям солодкі різдвяні подарунки.

Ось тільки три родини з села, що потребують негайної допомоги

Сім’я Стеценко Лідії Григоровни (вул. Гагаріна, 6А). Батька немає. Шестеро діточок. Наймолодшій – 2 роки, а старшому – 18. Весь прибуток сім’ї 1300-1500 гривень на місяць. У Броварському СОБЕЗі заявили:  «Сім’я забезпечена, свободні! Здайте дітей до дитячого будинку, якщо самі не можете утримувати». Дивлячись інколи старенький телевізор, дітки бачать казковий світ інших дітей, що мають можливість відвідувати і театри, і спортивні зали, і дитячі садочки, і брати участь у різних забавках.

Сім’я Пікуль Аліни Анатоліївни (вул. Комсомольська, 18). Батька немає. Дитина хвора на ДЦП, 13 років. Потребує невідкладної допомоги хоча б у встановленні діагнозу. Без цього не може отримувати допомогу й лікування…

Євген, 17 років (Радгоспна, 19, кв.1). Мами не має. Мешкає з батьком. Батько розповідає, що в дитинстві зробили щеплення, і після цього дитина стала інвалідом. Батько не працює, бо немає на кого залишити Євгена. Живуть на допомогу по інвалідності…

А скільки ще таких сімей по селах нашої України?..

На жаль, багатодітні сільські родини залишилися сам на сам зі своїми проблемами.

Було б добре, щоб ті, кому держава доручила опікуватися дітьми, ті чиновники, яким ми платимо непогану зарплату, і які прямо зобов’язані «не відсилати людей в невідомому напрямку», а допомагати їм у скруті, ті «народні» депутати, які використовують електорат, а потім забувають про людей, ті партійні боси всіляких кольорів, які волають на кожному перехресті про знедоленість народу і набивають собі кишені за рахунок дірявого бюджету та грантів, пішли з нашого життя як страхітливий сон…

Було б добре, коли кожній дитині, де б вона не жила, в якій би сім’ї не народилася, були надані дійсно рівні можливості для виховання, розвитку і навчання.

«Ми виступаємо за соціальну справедливість не на словах, а на ділі. Вважаємо однією з ключових проблем країни соціальну нерівність, яка стала каталізатором кризи в економіці, створила умови для системної корупції в державі та деградації суспільного розвитку», — це цитата з програми партії «УДАР», під гаслами якої йшов на вибори теперішній депутат Верховної Ради по 97 виборчому окрузі Різаненко Павло Олександрович.

Щоправда, жоден селянин, з ким ми спілкувалися, не знає чи не пам’ятає, за кого голосував на виборах до Верховної Ради України.

***

Звертаюся до тих, хто допомагає дітям, у кого не зачерствіла душа, і б’ється гаряче серце. До тих, хто не подейкує, навіщо, мовляв, «нищебродів» плодити, самим їсти нічого. До тих, у кого є відчуття совісті, любові, милосердя і справедливості; до тих, хто не тільки чув про християнські цінності, але й кожного дня живе за законами Господа...

Коли будете відвідувати дитячі будиночки, згадайте і про багатодітні сільські родини!

Інформацію про такі родини завжди можна знайти у сільській раді або у поштаря, який часто навіть набагато більше знає про життя селян та їхні проблеми, ніж дільничний інспектор міліції. 

Ці багатодітні родини потребують будь-якої нашої допомоги. Допоможіть, хто чим тільки може: коштами, меблями, побутовими приладами, книжками або просто спілкуванням з дітьми та своєю увагою.

помощь детям
многодетные семьи
5865

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар