Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Богородиця та Її особлива благодатна допомога в Україні. Село Онишківці

Версия для печатиВерсия для печати

Наш народ за всю свою багатостраждальну історію дуже рідко мав сильних земних покровителів, однак завжди його Заступницею і Покровом була Божа Матір. Напевно, немає такого містечка чи селища на теренах України, де б не розповідали про чудеса, пов’язані з молитвою до Неї. Однак є такі місця, в яких Її благодатна допомога відчувається по-особливому. До одного з них можна віднести с. Онишківці на Рівненщині.

Чому так і чому саме це нічим не видатне село виявилось предметом зацікавлення і місцем паломництва для тисяч віруючих людей?

с. Онишківці на Рівненщин

Історія людства на прикладі… селища Онишківці

На перехрестях земного й небесного, вічного й історично безповоротного опинилося маленьке селище Онишківці. В його святинях закарбована історія нашого роду, трагізм існування грішного людства й бездна милосердя Божого. Милість Божа проявляться несподівано, але очікувано, як відповідь на молитву, як ліки на язви гріховні й тілесні, як втіха для окремої людини і для цілого народу.

Саме цю істину доносять до нас історичні аннали і народні перекази про Онишківське джерело з цілющою водою та чудотворні ікони Божої Матері «Єрусалимська» та «Онишківська».

Чому Господь попускає православним втрачати свої святині?

Історичні хроніки Тодоровича та свідчення, зібрані упорядниками Волинських Єпархіальних Відомостей в 90-х роках XIX ст., доносять до нас інформацію про дві ікони Божої Матері, що й до сьогодні молитовно шануються церковним народом. Обидві не збереглись до наших днів у своєму оригінальному вигляді, та попри це потік богомольців до них не вщухає. Адже людина молиться не на ікону, а завдяки іконі. Благодатна присутність Первообразу зовсім не залежить від обов’язкової наявності оригінального матеріального образу. І Євангелій в тому вигляді, в якому їх залишили Апостоли на пергаментах, не існує. Але Євангелія присутні в Церкві, Церква є їх носієм, автором-упорядником, а також головним і єдиним гарантом достовірності.

Господь приховав від народу Ізраїлю, де саме помер Мойсей, вочевидь тому, що бачив в людях схильність шанувати Мойсея більше ніж Бога. Господь попускає й православним християнам губити свої святині заради того, щоб людина не почала приклонятися перед видимим замість того, щоб звертатися до Невидимого.

Отже, копія це древньої ікони чи оригінал, має значення лишень для науковців і цінителів церковної старовини. Для віруючої людини важлива присутність Божої Матері, Яка не може бути меншою чи більшою, залежати від часу чи місця. Якщо люди можуть втратити якусь святиню через непередбачені обставини, то ніхто не може забрати в людини Церкву, якщо, звісно ж, людина сама цього не захоче.

Історія явлення в Україні чудотворної ікони Богородиці «Єрусалимська», ХVІІ ст.

Благодатна присутність Богородиці в святині краще відчувається, якщо люди за будь-яких обставин зберігають вірність Церкві. Заради зміцнення юної Церкви Господь залишив Божу Матір на землі після Свого Вознесіння, і Вона молитовно продовжує це своє служіння повсякчас і до наших днів. Історія Церкви Христової – це історія предстояння Богородиці за рід людський.

Ікона Богородиці «Єрусалимська», ХVІІ ст.

Високі богословські істини і просте людське життя переплітаються в єдиному образі Божої Матері, що відображений у двох іконах. Перша, Єрусалимська, була явлена в нелегкі для життя нашого народу часи, наприкінці першої половини ХVІІ століття. Саме тоді території України переходили періодично від поляків до турків. Нічого, окрім милості Божої, не могло захистити людей від свавілля «заробітчан-турків», що брали в полон та продавали в рабство наших людей на ринках Середземномор’я та Причорномор’я.

Коли вони вогнем і мечем проходили по Україні з Почаєва до Криму через Онишківці, то лишали після себе самий попіл та пустку. Після одного з таких нашесть жителі Онишківців, що ховалися від нападників, повернулися до своїх осель і на згарищі місцевої церкви знайшли обвуглену Єрусалимську ікону Божої Матері з непошкодженим Ликом. Люди перенесли святиню в капличку на джерелі, присвяченому Божій Матері. Звісно ж, це не могло не залишитись у народній пам’яті інакше як чудо, і не могло не нагадати ще про одне чудо, яке відбулось не так далеко і не дуже давно в Почаєві…

Виникнення Джерела праведної Анни в Онишківцях

Яким чином з’явилася ця капличка на джерелі цілющої води в Онишківцях? Немає достовірних історичних свідчень про те, відколи і за яких обставин це джерело шанувалось людьми як чудотворне. Однак не согрішимо проти істини, коли припустимо, що це сталося в ті самі часи, коли Матір Божа явилася на горі Почаївській і втішила наш народ під час нашестя Орди в 1240 році, залишивши свою стопу із водичкою цілющою, що до наших днів радує людей. Навіть назва містечка «Почаїв» – від слов’янського «чаять», надіятись. Своєю Чудотворною іконою і мощами прп. Іова в складний час латинсько-польської експансії Вона укріплювала народ в православ’ї.

Джерело праведної Анни в Онишківцях

В Онишківцях так само забринів струмок надії, який і донині іменується Джерелом Праведної Анни. І ось історія ставить перед нами ще одне запитання: а чому саме праведна Анна, яка вказала на цю благодатну місцину багато століть тому, явившись хлопчикам-пастушкам, стала його покровителькою, а не сама Божа Матір?

Виходячи з реалій тогочасного життя нашого народу, відповідь напрошується сама собою. Річ у тім, що «найулюбленішим» товаром на міжнародному ринку торгівлі людьми були полонені діти з України. І батьки, в яких забрали дітей, старались не втрачати надії. Серце підказує, що так само страждали праведні богоотці Іоаким і Анна, яким Бог не давав дітей, але давав віру, що є джерелом надії і плодоносить любов’ю. І так після смерчу, що полишав після себе смерть, по молитвах святої праведної Анни знову з’являлося життя, знову народжувались діти і під її святим покровом зростали.

Джерело праведної Анни в Онишківцях

Але це ще не все, на чому варто було б акцентувати увагу, щоб хоча б частково збагнути Промисел Божий до людей в таку темну годину і за таких скрутних обставин. Річ у тім, що святі богоотці жили праведним життям, але не могли виконати весь Закон, тому що норми веліли чоловіку полишити жінку, яка не може народити йому дитину. Вся гострота їх страждання зосереджувалась саме в цьому, і нарікання людські били саме в цю точку: раз ви такі праведні, то чому порушуєте закон? Але Іоаким і Анна просто любили одне одного і молились, щоб Господь зберіг цю любов. Бог є Любов, а любов первинна щодо Закону, а часом навіть покриває людську неміч від жорстоких законів ринку чи війн. Отже ще до Христа вони жили Його Словом. Плодом цієї любові й була Матір Божа. Тому й безплідні, але вірні Богу-Любові чоловіки й жінки знаходять на Джерелі св. Анни як зцілення від безпліддя, так і підтримку в несенні цього хреста.

Явлення Онишківської ікони Божої Матері. ХІХ століття

Недарма існує передання, що Матір Божа — завжди на землі, і в обителях Небесних Її не можна застати. Любов’ю Сина свого Вона возлюбила людей, які Його розіп’яли, і для Неї всі однаково близькі: і праві, і винуваті.

Своєю іконою «Єрусалимська» Вона не покинула своїх людей, що страждали тут від нечуваної жорстокості турків в XVI ст. А під час потрясінь Польського повстання в ХІХ ст. та пов’язаної з ним небезпеки для православного населення тодішніх польських земель Вона навідала віруючих людей іконою, що так і називається «Онишківська».

Онишківська ікона Божої Матері. ХІХ ст.

Одна з перших звісток про цю ікону пов’язана з власником с. Онишківці Скарбником, котрому приблизно в 1825 році під час тяжкої хвороби уві сні явилась Матір Божа і повеліла приложитись до Її образу, що знаходився в капличці на джерелі. Отримавши зцілення, він не тільки відбудував цю капличку. Пізніше, коли продав своє майно і переїжджав на інше місце, хотів забрати з собою чудотворну ікону, але дивним чином не зміг її винести.

Такий несподіваний збіг обставин має в очах Божих свою премудру послідовність, і вона доступна для нашого розуміння. ХІХ століття – час релігійно байдужих людей, що народилися в новомодній на той час європейській просвітницькій культурі. Особливо це відчувалося в вищих верствах суспільства, до яких і належав Скарбник. Православ’я сприймалось лише як сукупність примітивних вірувань і простонародних байок. Щоб здобути вищу європейську освіту і вибитись в люди, необхідно було приймати католицизм.

Тим, що Скарбник не зміг винести ікону з каплички, Матір Божа ніби сказала – істинна саме Православна Церква, і святиня знаходитиметься саме в православному храмі. Не можна ходити за зціленнями в православний храм, а щоб підтримувати свій авторитет у суспільстві, водночас відвідувати католицький костел. Не ікона освячує храм, а навпаки Храм і священнодійства Православної Церкви освячують предмети релігійного шанування людей. Думаю, що Скарбник, переживши хворобу і покинувши Онишківці без ікони, зрозумів, де святиня і куди потрібно прибігати, шукаючи Божої підтримки – в православні храми.

Католицький сюжет на православній іконі

Оригіналу цієї ікони, на жаль, не залишилося, але зберігся опис, зафіксований у Волинських Єпархіальних Відомостях. Саме по ньому сестри Городоцького жіночого монастиря вже в наші дні відтворили образ.

Придивимося уважно до шанованої чудотворної ікони і побачимо, що перед нами постає «Непорочне Зачаття», широко розповсюджене в католицьких країнах. Після Першого Ватиканського собору саме цей сюжет виражав догмат Католицької Церкви про безгрішне народження Богородиці і проголошував Її «соіскупительницею».

Зображення було дуже поширене в західноєвропейському мистецтві. Капрал Костянтин родом з с. Бусовисько на Львівщині списав образ Непорочного Зачаття в 1803 році десь у Польщі і прислав до рідного православного храму. Завдяки народним умільцям образ поширився по всій Україні. Митці не лише зображували сюжет Непорочного Зачаття на іконах і стінах православних храмів, але й робили на його основі так звані кубушки — маленькі статуетки, які задешево і майже всюди продавались на українських ярмарках. Вони стали еталоном зображення Матері Божої на той час на Західній Україні.

Але така суперечність не повинна нас налякати чи викликати сумнів у доцільності молитви перед цим образом. Думаю, історичні аналогії можуть дещо прояснити в цьому питанні. Господь Іісус Христос, наприклад, молився в єрусалимському храмі, що був збудований всупереч всім настановам Мойсею і Василіїлу щодо вигляду і конструкції Скинії Завіту. Це була надсучасна будівля з класичним римським портиком і вишуканим еллінським оздобленням. Христос не лише не засудив такого «беззаконня», але й закликав людей молитись саме там. «Ви не знаєте, чому кланяєтесь, а ми знаємо чому кланяємось, бо спасіння від Іудеїв» (Ін. 4-22).

Перший кам’яний храм в історії Церкви — на честь апостола Петра — був збудований у Римі. Рівноапостольний Костянтин його не будував, а просто використав одну з базилік, що належали римському пантеону богів. Священики базиліку освятили, і тривалий час звершували там Євхаристію. В Почаївській Лаврі Успенський собор збудований уніатами в формі тієї ж самої базиліки.

Чудотворна ікона «Аз есмь с вами и никтоже на вы» – це копія «Сікстинської Мадонни» Рафаеля. Така невідповідність канонічній гармонії не стала на заваді св. Іоанну Кронштадському благословляти нею людей, а віруючим звертатись з молитвою до Богородиці. Ікона «Уміленіє», перед якою молився прп. Серафим Саровський, це копія однієї з робіт італійського художника Веласкеса, але хто буде сумніватися в її благодатній наповненості?

Тож якщо в меншій чи більшій мірі неможливо дотримуватись канонічних умовностей, вони не повинні стояти на заваді молитви. Ікона не акумулює благодать сама по собі, вона розкривається в своїй сутності лише під час молитви. Її призначення – супроводжувати Літургію, нагадувати людям про тих, хто присутній у таїнствах незримо. Якщо цього немає, то й будівля, обвішана іконами, написаними в канонічному стилі, перетворюється на звичайний музей з дорогими експонатами. Але варто чомусь прекрасному, проте чужому за походженням потрапити в православний храм, як воно відразу ж оживає, відкриває нову, ще незвідану глибину смислів. Яскравим прикладом такого дивного симбіозу може послужити Онишківська ікона «Непорочне Зачаття».

За що ж ми хвалимо Богородицю?

Композиція образу побудована на основі сюжету з Апокаліпсису про Діву, що попирає змія (Одкр. 12,1). Але в богослужінні Православної Церкви Апокаліпсис не використовується, і ці смислові глибини не мають свого точного тлумачення. Католицька Церква в лиці Папи Пія IX на Першому Ватиканському Соборі використала цей «пробіл», щоб обґрунтувати єресь «маріїнізму». Спробуємо поміркувати про символіку цієї ікони на основі святого Передання Східної Церкви.

Перше, що кидається в очі при погляді на ікону, це те, що Отроковиця стоїть на серповидному місяці. На таких же «серпах» стояли хрести, що увінчували маківки древньоруських храмів. Коли турки захопили Константинополь в 1453 році, на їхніх стягах з’явився серповидний місяць, або “цата”, що був символом царської влади в Візантії.

Чому стало традиційним таке поєднання настільки різнорідних символів? Це питання хвилювало ще прп. Максима Грека, який присвятив йому свої роздуми «Сказание о том, что под крестом на церкви окружен, аки месяц млад».

Господь – Пантократор (Вседержитель) увінчує маківку храму, а в його основі — Цариця Небесна, Матір Божа, Її присутність і високе достоїнство символізує серповидний місяць. «Заходиши подъ землю, Спасе, Солнце Правды; тѣмъ же рождшая тя Луна печальми оскудѣвает, вида твоего лишаема», – читається на утрені Великої Суботи. Як місяць, хоч і віддалений по природі, але невіддільний своїм світлом від сонця, так і Сонце Правди Христос перебуває нероздільно зі Своєю Матір’ю, що окормляє Його Церкву.

Ця символіка з’являється в візантійській іконографії приблизно за часів ІІІ Вселенського Собору, на якому розглядалася особистість Божої Матері. Церква віддала Їй належну шану, але не допустила при цьому перебільшень в Її шануванні. Так, Богородиця народила Того, Хто являється світлом по природі, але Сама Вона залишилась обмеженою людиною, найповнішим відображенням цього світла — як місяць, що віддзеркалює промені сонця.

Святитель Ігнатій Брянчанінов писав: «Інші хвалять Марію тому, що Вона народила Бога, а Сам Господь хвалить Її за те, що Вона хранила Його слово в серці своєму». Ми називаємо Богородицю Владичицею не тому, що Вона володіє народами. «Хто володіє своїм тілом, той володіє світом», – говорив святитель Миколай Сербський. Володіє своєю природою той, хто душу віддав у руки Божі: «Я раба Господня: нехай буде Мені по слову твоєму» (Лк. 11,2-4). Дивним чином раба Всевишнього стає вищою незрівнянно ніж Серафими, і достойнішою, ніж Херувими. Що однак свідчить про те, до чого покликана кожна людина, яка іменує себе рабом Божим.

Подвиг Богородиці є і нашим християнським обов’язком

Марія досягла найвищої можливої для людини міри обоження, і, по слову св. Сімеона Нового Богослова, «якщо Вона Його народила тілесно, то, значить, духовно завжди мала Його в собі, і тепер має Таким же нероздільним». Подвигом Свого смиренного життя Вона сотворила в своєму тілі колиску для Богомладенця. Суть цього подвигу й зображена на іконі Божої Матері «Онишківська»: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між сім’ям твоїм і сім’ям її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3,15). Ці слова в Священному Писанні звернені до змія, зображеного на іконі під п’ятою Отроковиці.

Вираз «зітре тобі главу» на єврейській мові звучить дещо по-іншому: «воно буде блюсти твою главу». У грецькому перекладі «Септуагінта», яким переважно користувались святі отці, стоїть слово «торнео», тобто уважно спостерігати. А слово змій по-єврейськи звучить “нахаш”, тобто шепіт. На думку святих отців “біси – це помисли”. Вони входять в нас через думку і оплутують нашу душу пристрастями, як змій обвиває кільцем свою жертву. Хто не впускає в себе помисли, не вірить змію, що пошепки підкрадається до нас, той вражає його в голову. «В ногах гріх лежить і підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Бут. 4,6).

Змій так і не зміг підняти свій лукавий погляд на Пречисту, бо Душа Марії була чиста від брудних помислів, тому що Вона була уважна і смиренням своїм відганяла гріх. Ось чому прп. Єфрем Сірін писав: «Світ цей подібний до тіла, в якому є два ока. Око ліве і сліпе – Єва, око праве і світле – Марія».

Такий подвиг Богородиці являється і нашим християнським обов’язком, адже Христа, Якого нам дарує Церква в таїнствах, ми можемо легко втратити не тільки через явні гріхи, але й через таємні, недобрі помисли. «Того, кого Марія народила тілом, Того християни носять духом в своєму тілі», – писав прп. Сімеон Новий Богослов. Власне саме цю істину і доносить до нас ікона Матері Божої «Онишківська», – вгорі на ній зображена літургічна Чаша і Скрижалі Завіту.

…Я люблю бувати в Онишківцях. Душа відпочиває в молитовній тиші

Історичне й особисте, духовно глибоке і по широті душевній просте переплітається і знаходить своє місце в молитвах Божої Матері до Сина свого. Тут все розумно і послідовно, все говорить про покаяння і смирення, про Промисел Божий, котрий веде людину до спасіння. Тому наш народ дуже любить засвідчені Церквою і канонізовані Почаєвські чудеса, тому ми, православні жителі Рівненщини, не можемо собі уявити свого церковного життя без Онишківських святинь. Вони – це рука, яку простягає Церква потопаючій людині, щоб вона всіма силами за неї могла вхопитись.

Не можна вірити в чудо саме по собі, поза контекстом життя людини, народу, людства. В істинних чудесах немає ніякої загадковості чи емоційної експресії, вони вносять тишу і спокій в життя людини, завжди щось пояснюють, підказують, направляють до чогось кращого.

Свято-Миколаївський Городоцький жіночий монастир

Чудо в православній духовній традиції ще називають «знаменням», тобто дуже явною, конкретною ознакою присутності Божої в житті людини. «Скільки разів Господь рятує людину від всіляких бід, а люди цього й не помічають, – писав у своєму щоденнику в окопах Російсько-Японської війни о. Митрофан Серебрянський, – наскільки ж виправдані вимоги святих отців бути духовно тверезим, уважним до того, що відбувається всередині і зовні їх істоти, тоді наполовину менше було б невіруючих».

Для віруючої людини немає якоїсь чіткої границі, котра б різко відділяла чудесне від буденного. Віра сама по собі народжується в чуді. Адже віримо ми тоді, коли серцем відчуваємо присутність Божу на кожному повороті чи виверті нашого життя. Чомусь так склалося в світі людей, що Божа присутність особливо яскраво відчувається в скорботні хвилини і жахливі години нашого буття. Як біль залишає рану, а після того, як вона загоюється, лишається шрам, так само в пам’яті людей шрамами відзначаються такі місця, де цей біль можна вгамувати. Святиня – це завжди цілющий єлей на зболену горем душу, святиня це вихід в небо з будь-якої ситуації…

…Я люблю бувати в Онишківцях. Не тому, що тут водичка кришталево чиста і корисна, і свіже з ароматом лісу повітря, а тому, що душа відпочиває в молитовній тиші. В цьому місці тихенький струмочок молитви завжди пробивався крізь товщу невір’я, війни та недолі. Відтоді як з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія на джерелі праведної Анни був створений скит Свято-Миколаївського Городоцького жіночого монастиря, ця молитва стала непрестанна, монашеська. І збулося те саме пророцтво Матері Божої, яка з’явилась на горі Почаївській Івану Босому і монахам: «Нехай миряни прибігають в монастир, під покров Матері Божої, покров непрестанної Її молитви, яку разом з Нею розділяє православне монашество».

Рівненська єпархія
Миколаївський Городоцький жіночий монастир (Рівненська єпархія)
Онишківці
Джерело праведної Анни в Онишківцях

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
5620

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар