Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Бесіда двох багатодітних батьків у Неділю про блудного сина

Версия для печатиВерсия для печати
27 лютого 2016 | Жити в Церкві

Ця притча — про свободу. Свободу, в якій не обмежує нас Бог. Яку маємо давати тим, кого любимо, ми. І яку повинні навчитися використовувати для повернення в Дім Отчий.

Бесіда о.Миколая Лисенка з прот.Георгієм Коваленком в ефірі радіо «Ера» у Неділю про блудного сина.

Бог дає нам свободу прийняти навіть неправильне рішення

— Отче, надзвичайно багатими на образи є підготовчі неділі до Великого посту. Кожне євангельське читання дає людині величезної сили імпульс змінювати себе.

І ось неділя про блудного сина. Цей євангельський текст — фактично життєва історія, яку Господь Іісус Христос використовує як наочний приклад.

Хотів би запитати вас про символіку цієї притчі та про те, яке місце займаємо в ній ми, християни початку третього тисячоліття.

— Я думаю, це одна з тих притч, де майже нічого не треба пояснювати — все зрозуміло. І коли ми подивимося на власне життя, на наших батьків і їхнє ставлення до нас, на наших дітей і наше ставлення до них, то зможемо зрозуміти, як Бог ставиться до нас.

Саме це, на мою думку, мав на меті Господь Іісус Христос.

На прикладі ставлення батька до дорослого вже сина Він показує, як Бог ставиться до людини. Бог є любов, любов, яка не обмежує свободу. Син має свободу прийняти навіть неправильне рішення. І батько відпускає. Відпускає, але чекає. І коли син повертається, біжить йому назустріч…

З іншого боку, це нагадування нам, як треба ставитися до власних дітей.

Дуже часто на сповіді приходять люди і кажуть: «Що робити? Дорослі діти не слухаються. Я вже і кричала, і сварилася, і з хати виганяла…»

Насправді з дорослою дитиною так неможна. Тільки вмовляти, тільки молитися, тільки, є таке церковне слово, «увіщувати».

По собі пам’ятаю… Мене виховувала моя бабця. У шкільному віці я був досить неслухняним, але вона розмовляла зі мною все якимись приказками, умовляла. І вже коли я в армію пішов, то згадав усе, що вона мені казала. Навіть сьогодні пам’ятаю її приказки, розповідаю їх своїм дітям і для себе використовую в житті.

Так само й ми маємо навчити власних дітей словом, і це слово колись відгукнеться. І навіть коли дитина пішла, вона має пам’ятати, що десь є любляча мати чи батько, які ставляться до неї не так, як інші люди.

Ми не хочемо повертатися до Бога, бо не відчуваємо гіркого смаку гріха

Зверніть увагу, блудний син, який перебуває у «країні далекій», який не має що їсти і витратив усе, що мав, згадує, що в батька найманці живуть краще, ніж він, нібито вільний, і приймає рішення повернутися до батька хоча б найманцем.

Але ж це також смирення! Він не вирішив зухвало прийти додому зі словами: «Я – твій син, нагодуй мене!» Ні, він все зрозумів, він розкаявся.

Коржев Иван Блудный сын

Коржев Іван, "Блудний син"

Ця притча — про каяття, про повернення до батька, до Бога. Це – образ того посту, який починається. Великий піст – це час каяття, перехід від рабства гріха до свободи воскресіння і свободи землі обітованої. Саме цей перехід ми і будемо здійснювати найближчим часом. Для цього ми маємо відчути гіркий смак гріха, відчути, наскільки далеко ми відійшли від Бога і захотіти почати до Нього повертатися.

А Господь нас чекає, чекає з відкритими обіймами, готує для нас Свою Трапезу. Сина Свого не жаліє для спасіння кожного з нас.

Ми всі, як той старший син, схильні звинувачувати Бога в надмірному милосерді

Ще один важливий момент – другий син. Як на мене, цей образ уособлює воцерковлену людину, яка все виконує, все знає, але як тільки бачить грішника, що переступив поріг храму, каже: «А цей що тут робить? Як він сюди прийшов, ми ж знаємо, хто він і як живе». І обурюється, і не хоче поруч із цією людиною навіть стати чи в одному храмі молитися.

Ось тут Господь так само випробовує нашу гординю. Бо Він, Господь, – милосердний, батько кожного із нас. Ми всі – і грішники, і ті, хто намагається жити праведно, — діти одного Бога, а отже, брати і сестри. Тож мали б радіти про грішника, який повертається до Бога, а не звинувачувати Отця у надмірному милосерді.

Кожен із нас для Бога цінний, за кожного з нас Господь проливав на хресті Свою кров. І кожен із нас має шанс на повернення до Отчого Дому, на каяття, і має використати цей шанс тут, у земному житті. Для цього — час і простір Великого посту – аби відбулося повернення нас, блудних синів і дочок, до нашого люблячого милосердного Бога Отця.

Каяття – це самопізнання, можливість розібратися в собі

— Коли я розмірковую про цю притчу, перш за все, що кидається в очі, це те, з якою любов’ю батько ставиться і до першого сина, і до другого.

Хоча, якщо роздивитися, обидва сини його ослухалися. Обидвоє проявили певну зневагу до нього: перший, коли пішов з дому, другий – коли став «у позу».

У психологічній літературі є таке поняття, як безумовне сприйняття батьками своєї дитини, безумовна любов. Тобто, любов, незумовлена нічим – ані гарними оцінками в школі, ані гарною поведінкою, ані якимись іншими чеснотами. Дитину любиш лише за те, що це двоя дитина. І, напевно, в такому ставленні Бога до кожного з нас є запорука нашого спасіння, яке часто відбувається не за нашими заслугами, а саме за любові і милосердя Божого.

Але, отче, все ж таки момент каяття блудного сина є ключовим у притчі, так само, як і каяття митаря в притчі про митаря і фарисея.

Взагалі тема каяття і покаяння є провідною під час підготовки до Великого посту і під час самого посту. При цьому дуже часто я чув, як нецерковні люди закидають нам, буцімто ми, православні християни, культивуємо в собі постійно діючий комплекс провини. Що б ви могли на це відповісти? Чим відрізняється справжнє покаяння від комплексу провини?

— Напевне, ніхто не буде сперечатися з тим, що людина — істота недосконала. Але щоб виправитися, треба навчитися ставитися до себе критично, навчитися шукати причини наших помилок, чи пристрастей, чи гріхів, чи якихось невдалих життєвих виборів.

І в цьому сенсі каяття – це самопізнання. Це можливість і намагання розібратися в собі.

Людина, яка кається, стає на шлях зміни свого життя. Господь говорить, що мають бути плоди покаяння. А плоди покаяння — це не сльози, не саме розуміння, що ти грішний. Це — виправлення життя.

Коли дитина вчиться писати, як вона знатиме, що помиляється, якщо вчителька не вказуватиме на помилки? Якщо не робити роботи над помилками і не намагатися писати без помилок, неможливо стати освіченою людиною. Так само і каяття має на меті розбір помилок, роботу над помилками.

З іншого боку, каяття — це очищення. Ми всі отримали від Бога у хрещенні білосніжну, чисту одежу душі — білу сорочку, скажімо так. Якщо її не прати, спочатку вона стане сірою, а потім такою, що і глянути буде не можна.

В такому стані й наша душа. Для того, щоб утримувати її чистою, ми маємо її постійно очищати. І каяття, сльози розкаяння, це якраз те, що очищує душу.

Тільки той, хто знає свої пристрасті, може їх приборкати

Є притча про двох людей, які прийшли до старця на сповідь. Один прийшов уперше, інший ходив постійно. Старець подивився на них і каже: «Ну, добре, підіть і принесіть мені камінці за кожен із ваших гріхів. Я чекатиму». Вони повертаються через деякий час. Той, хто прийшов уперше, повертається, котить перед собою великий валун і каже: «Це мій гріх. Мій найбільший гріх, який я скоїв у житті». А той, хто постійно ходив на сповідь, несе мішечок з маленькими камінцями – з сотню: «Отче, я набрав камінців, які відповідають кількості моїх гріхів». Духівник їх сповідає, відпускає гріхи і говорить: «А тепер підіть і покладіть на місце свої камінці». Перший швидко відніс  свій камінь туди, де взяв, а той, хто набрав маленьких, не пам’ятав, де їх набрав і куди тепер розкладати.

На цьому зазвичай закінчується розповідь цієї притчі. Але мені спало на думку: той, хто прикотив великий валун, прийде вдруге вже з мішечком камінців, які теж розкладати назад буде набагато важче…

Цей образ дає таке розуміння: необхідно пам’ятати те місце, де ти взяв камінь, де ти цей гріх у себе впустив. Це буде запорукою того, що колись ти зможеш протистояти цьому гріху, не впустити спокусу в серце.

І скажіть мені, хто сильніший, – той, хто володіє собою, володіє своїми пристрастями, схильностями, чи той, хто повністю іде за тим, куди його вітер тягне?

Тільки людина, яка розбирається в собі, яка може керувати собою, яка може зазирнути у свою душу і виправити там щось, є по-справжньому сильною.

Тому той, хто кається, — це не «людина з комплексами», не який слабодух. Це той, хто більш пристосований до реального життя, хто може долати небезпеки, спокуси, труднощі.

Порада батькам — перечитайте цю притчу

— Кілька побажань на піст нашим радіослухачам і ваше пастирське благословення.

— Хотів би знову і знову порадити всім батькам, у кого дорослі діти, перечитати цю притчу. Мати її собі за взірець, за дороговказ. Тому що спасти наших дітей ми можемо лише справжньою любов’ю, подібною до любові Бога до нас.

З іншого боку, хочу нагадати батькам, що будь-які слова нічого не варті, якщо ви самі не робите того, про що говорите. Найкращий спосіб виховання – це власний приклад. Іншого варіанту не існує. Тільки власне життя може показати дитині шлях до Бога і дати їй сенс у житті.

А життя має сенс, і мета цього життя — життя вічне, воскресіння і спасіння. Господь наш Іісус Христос заради цього прийшов у цей світ, приніс Себе в жертву на хресті за кожного з нас, помер, воскрес і відкрив для нас двері раю. І нині Він кожного з нас кличе за Собою на цей шлях від рабства гріха — до землі обітованої. Цей шлях — і є Великий піст, в який ми вступаємо.

Читайте також:

 

Готовимся к Великому посту. Почему это я блудный сын?
Неделя о блудном сыне. Текст службы в переводе и с толкованием
Неделя о блудном сыне. О свободе, которую мы должны любить в человеке — прот.Георгий Коваленко
Воскресная проповедь: Притча о блудном сыне. Какому из двух сыновей уподобляемся мы?.. (+аудио)
Радіокалендар. Неділя про блудного сина
Протоиерей Георгий Коваленко
протодиякон Микола Лисенко
Неделя о блудном о сыне
Притча о блудном сыне
скоро Великий пост

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
4040

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар