Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

Автокефалія як шанс

Версия для печатиВерсия для печати

Після початку агресії з боку Росії, для мене питання «Чи потрібна автокефалія Українській Православній Церкві?» звучить так само як питання «Чи потрібна незалежність Україні?» після путчу ГКЧП у 1991 році. Бо, як «самостійність» України у складі СРСР була лише декларативною, так само декларативною є і «незалежність і самостійність» Української Православної Церкви в складі Московського Патріархату, який не тільки підтримує, але й генерує неоімперські ідеї «руського міра» для Кремля.

Як СНД не змогла стати реальною співдружністю незалежних держав, так і Московський Патріархат залишився церквою Радянського Союзу, де місце УПЦ МП – бути церквою УРСР.

Але мене турбує інша паралель, яку сьогодні ніхто не бажає помічати.

Коли ми голосували за оспівану і омріяну поколіннями наших пращурів незалежність України, нам здавалося, що одразу після її проголошення «згинуть наші вороженьки як роса на сонці» і життя водночас зміниться на краще. Нам здавалося, що це фінал багаторічної боротьби, але виявилося, що це одночасно початок багаторічної і важкої роботи над розбудовою країни, яка триває і донині. І «вороженьки» нікуди не зникли. Але ми чітко усвідомлюємо необхідність по краплині вичавлювати з самих себе рабів, декомунізувати не тільки площі наших міст, але й свідомість, вибудовувати правову і політичну систему країни тощо.

Те саме й з автокефалією Української Церкви. Автокефалія – це не мета, а засіб реалізації справжньої мети для нашої Церкви. Проголошення автокефалії – це не фінальний трофей, здобуття якого дивним чином змінить обличчя нашого Православ’я і моральність нашого суспільства. Це лише шанс звільнити нашу Церкву від радянського, імперського, тоталітарного і наповнити її євангельським і християнським. Тому вже сьогодні варто розпочинати розмірковувати над тим, яким бути українському православному християнству у ХХІ столітті. І саме це питання має постати перед Собором Української Православної Церкви, яка прийматиме від Вселенського Патріарха Томос (Грамоту) про Автокефалію Українського Православ’я.

За останні 30 років відбулося відродження храмів і ієрархічних структур, але чи відбулося відродження Церкви, про яку говорив Христос, писали апостоли і богослови від перших століть і до наших часів?

Відроджено тіло Церкви, але чи є це тіло Христовим, чи наповнено воно духом Євангельської любові і істини? Чи схожі наші ієрархи на апостолів і святителів? Чи схожі наші монахи на преподобних? Чи схожі наші віруючі на християн? Чи схожі наші парафії на християнські спільноти?

Саме тому, знову постають питання: Що є Церква? Якою вона має бути? Якою є її місце і функція в сучасному світі і в нашій країні? Що значить бути православним християнином?

І від відповідей на ці питання, які маємо дати ми, православні українці і наші ієрархи, залежить не менше, ніж від рішення Вселенського Патріарха.

Далі буде...

Blogger.com

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Ідеально, якби питання Української Помісної Церкви вирішили в сім’ї українських церков консенсусом» — митр. Олександр (Драбинко)

Анонсована Помісна Українська церква – чи можлива нова ідентичність?

Автокефалія та її український випадок

Протоиерей Георгий Коваленко
автокефалия
Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості
Єдина помісна православна церква в Україні

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2588

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар