Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

70-ліття визволення Києва настоятель «Київського Єрусалима» відзначив з парафіянами, які були очевидцями війни

Версия для печатиВерсия для печати

Вшанування пам’яті загиблих воїнів і всіх жертв військових дій стало вже однією з традицій Феодорівської парафії.  Щороку відправляються поминальні служби на 9 травня. Цьогоріч  6 листопада настоятель і парафіяни храму на честь преподобного Феодора Освяченого  («Київський Єрусалим») привітали учасників і свідків Великої вітчизняної війни з 70-річчям від Дня визволення Києва.  

Серед парафіян храму є свідки київських подій 1941 – 1945 року, люди, чиї батьки, інші близькі родичі та друзі були безпосередніми учасниками бойових дій, у тому числі – боїв за Київ, що точилися 1943 року, і того пам’ятного листопадового дня – дня визволення столиці України від німецько-фашистських загарбників. То була водночас радісна і трагічна мить, радісна – бо жителі понівеченого війною міста безумовно відчули себе нарешті захищеними,  отримали надію на остаточну перемогу над загарбниками; трагічна – бо багато хто втратив близьких і рідних людей, і саме місто перетворилося мало не на руїну (суму і скорботи додають самі умови, в яких опинилися солдати і мобілізовані мирні жителі, яким довелося визволяти Київ мало не голими руками, без необхідного озброєння і технічного забезпечення; це складна і неоднозначна тема, яку не зачіпатимемо). Але радість переважила! І навіть лише заради пам’яті численних полеглих у цій та інших битвах ми повинні жити і бути щасливими, адже саме заради нашого життя вони доклали усіх можливих і неможливих зусиль.

Тому настоятель храму на честь преподобного Феодора Освяченого  («Київський Єрусалим») ієрей Петро Семащук і цього ювілейного дня не міг залишатися осторонь і разом з парафіянами, людьми різного віку і різних професій, відвідав тих, у чиїх душах і серцях досі пульсують відбитки тих далеких знаменних подій, і з чиєї пам’яті  ніколи не зітруться спогади про ті щасливі і сумовиті часи.

Відвідання ветеранів розпочалося вдень і тривало до пізнього вечора. Першими відвідали жіноцтво. Свідок війни 87-літня Ксенія від самого моменту відродження Свято-Феодорівського храму стала найвідданішою його парафіянкою, але тепер, на жаль, через крайню фізичну слабість їй рідко вдається дістатися храму. Ксенія була очевидицею київських подій 1943 року, її спогади – тривожні і хвилюючі.

Учасниця війни 88-річна Тамара, вчителька з 30-річним педагогічним стажем, хоча і приїхала в Київ шість років тому, одразу стала не лише парафіянкою,  але і меценатом храму. Її батько під час війни за станом здоров’я не був мобілізований на фронт, але йому довелося копати шанці, буквально під кулями супротивника, і він став свідком страшної загибелі багатьох товаришів, після чого довго приходив до тями. У той час Тамара, якій тоді ледве виповнилося 14 років, відправлена татом на кордон, де нібито мала бути у відносній безпеці, разом із мамою і двома молодшими сестрами потрапила під Майкопом на лінію фронту. Діти самі без дорослих, та ще  й з коровою Зорькою, пройшли вздовж дороги 20 км за добу і дісталися переправи: через єдиний міст, що вів до Майкопа, під вогнем наступаючого ворога, з міста евакуювалися змучені радянські солдати, сунула важка техніка… Нарешті діставшись будинку тітки, сестри матері, де зустрілися з мамою, вони невдовзі пережили масований наступ німців, під час обстрілу ледве залишившись живими, як вважає сама Тамара, лише завдяки покровительству Божої Матері (перед іконою постійно молилася мама, донька священика).

Шановних жінок, учасниць війни привітали квітами і традиційними подарунками – духовними книжками та фірмовими пряниками від «Київського Єрусалиму». Натомість господині почастували гостей добірними спогадами, поділилися безцінним життєвим досвідом. Так, між частуванням і неспішними розмовами про минуле, сьогочасне і вічне, непомітно проминули кілька, безумовно, потрібних і повчальних годин.

Увечері пощастило привітати парафіянина Полікарпа, що нині опікується тяжкохворою дружиною Людмилою, батько якої під час війни був командиром полку і зник безвісти. Сам Полікарп був на той час 8-річним хлопчиком, але вже тоді важко працював на полі, докладаючи і свої дитячі зусилля до загальної перемоги над ворогом.

Всю війну пройшов також чоловік старшої сестри Полікарпа, лише дивом залишившись неушкодженим. Уже після війни Полікарп також пов’язав своє життя із професією військового (з благословіння матері), кілька десятиліть прослуживши у радіовійськах. Своїми спогадами про воєнне дитинство і думками щодо трактування свята Перемоги, значення якого деякі нинішні історики намагаються применшити, Полікарп Олексійович поділився з настоятелем храму та парафіянами, яких почастував традиційними «фронтовими» 100-грамами з символічною закускою.

Багато чому можна повчитися у цих людей, які жили просто і ніколи не мали особливих посад чи статків, але пронесли через усе життя любов до своєї Батьківщини, любов, повагу і вдячність до батьків і навчителів, щирість і глибоке почуття обов’язку перед родиною, співробітниками, усіма ближніми. Вони надзвичайно багато страждали і невтомно працювали, але як ніхто вміли радіти кожній хвилі життя, кожній хорошій новині, щедро ділячись своїми почуттями з друзями і сусідами.

Тому свято і скорбота, розділені цього пам’ятного дня з настоятелем і парафіянами храму на честь преподобного Феодора Освяченого  («Київський Єрусалим»), однаково цінні як для ветеранів, учасників і дітей війни, так і для тих, хто знайомий з трагічними подіями 70-річної давнини лише за книжками і переказами.

 

Інфо: Культурно-просвітницький центр «Київський Єрусалим»

иерей Петр Семащук
храм во имя прп. Феодора Освященного
70-летие освобождения Киева от фашистов

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
1936

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар