Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

1548 км за 48 днів, або Як звукорежисер «Православія в Україні» Микола Сидоренко пройшов пішки Україну

Версия для печатиВерсия для печати

— …Дорогою я бачив багато старих величних церков, але майже всі вони стоять закриті, батюшки приїздять туди з міст лише на свята звершувати служби, – розповідає мандрівник Микола Сидоренко, столичний композитор і звукорежисер радіопередач Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, про свою вражаючу, сповнену пригод, подорож країною.

А також – дає  цінні практичні поради тим, хто наважиться повторити його маршрут, згадавши про особливості української флори та фауни і найголовніше – про особливості менталітету мешканців українських міст і сіл. 

 

За словами Миколи Сидоренка, який пішки пройшов Україну від чарівних лісів Полісся до узбережжя Чорного моря, на шляху з ним трапилося чимало символічних, а то і містичних моментів, що так чи інакше були пов’язані зі святими місцями.

Так, коли мандрівник спускався крутими схилами до криниці святого Онуфрія, то полишив свій багаж на лавці неподалік. З рюкзака випала пляшка з водою, покотилася сходами вниз – і спинилася вже біля кринички. Такий собі ніби знак –  набрати водиці з чудесної криниці.

— Шлях мій пролягав уздовж Дніпра, така була задумка, – ділиться з нами мандрівник. – На шляху зустрічав багато монастирів, куди неодноразово заходив, але тамтешні ченці вкрай неохоче спілкуються на камеру з мирянами. Тож доводилося вести приховані зйомки, аби витягнути з них хоч півслова. Гадаю, труднощі у спілкуванні виникали через мій зовнішній вигляд. Уявіть лишень: монастир, атмосфера величного спокою, і посеред цієї краси – я, у коротких похідних штанях та з рюкзаком за спиною.

Відзначилась його мандрівка і незвичайними зустрічами. Окрім жителів напівпокинутих сіл та диких мешканців лісу, яких жителі міст бачать лише на книжкових ілюстраціях та у вольєрах зоопарків, траплялися композитору на шляху і майже фольклорні персонажі.

— Раніше я гадав, що юродиві – не те щоб вигадка, а таке, що існувало колись давно, щось напівзабуте. І тут я зустрічаю юродиву. Ні, не психічно хвору або навіжену фанатичку, а саме юродиву. Дівчина одягнена абияк, ішла по дорозі з величезними торбинами, в яких несла книжки, як виявилось пізніше, духовного змісту. Привіталася зі мною і спитала дорогу до Мотронівського монастиря. Я попросив її дати інтерв’ю, а вона мені каже: «Ну нащо? Ви ж знімаєте на цифрову, а не на аналогову техніку, а йти вам до найближчого населеного пункту ще дуже далеко. Тож побережіть батарею». Це мене, вибачте, «порвало». Ну звідки вона може таке знати?!

Врізалася в пам’ять мандрівника маленька капличка біля Трахтемирова, як раз там, де колись тривали бої за Букринський плацдарм. Доїхати туди неможливо, дістатись пішки – вкрай важко.

 

За словами пана Миколи, капличка в абсолютно ідеальному стані, попри негоду та час, а скринька з грошима стоїть незайманою, хоча там, за найскромнішими підрахунками, – більше тисячі гривень. До речі, зараз у самому Трахтемирові прописано лише дві людини, а раніше там було село Монастирок.

Один із місцевих жителів розповів, що, за легендою, у Монастирку колись мешкала спільнота монахів, які зберігали чудотворну ікону. Мандрівник довго шукав монахів, але не знайшов жодного. А от чудотворну ікону і старовинний хрест знайти все ж  вдалося. За словами композитора, ані природа, ані час не пошкодили чудотворний образ.

***

Починав пан Микола свій маршрут у Поліссі, біля Білоруського кордону, а закінчив – біля Чорного моря. Загалом його шлях тривав 48 днів, за які довелось подолати 1548 км.

Але зважайте на те, що йшов він не лише дорогою, а часто відходив від магістралі – подивитись на старовинний храм або покинуте село. Одного разу мандрівникові довелося дати гарного боку кілометрів 20, щоб подивитись на камінь, на якому написано, буцімто там змія вкусила Олега за п’яту.

— Сільські люди України – це, взагалі, тема для окремої розмови. Усі свої «девайси» я заряджав у магазинах. От уявіть: приходжу я «підзарядитись» у магазин, що за п’ять хвилин має закриватись. Продавщиця нервує: «Ой, що ж робити, зараз чоловіка покличу…». Беруть мене додому, годують, кладуть поїсти із собою, ще й шикарне інтерв’ю дають.

Київ я теж проходив, ночував на Трухановому острові. І коли я в рідному місті намагався зарядити камери в магазинах, чув одне й те саме: «У нас запрєщєно заряжать відеокамери!». Ніби до них тут кожного дня приходять такі, як я.

Коли я в селах намагався брати інтерв’ю, то навіть місцеві «алкані» розмовляли зі мною без жодного «матюка». А в містах інтелігентні, на перший погляд, люди розмовляли так, що я навіть не знаю, як мені тепер «різати» такі інтерв’ю, щоб зробити відеосюжет. Мат на маті. Ще й дивувались: «Куди ж ти? Як стільки часу можна без жінки?!». На що я відповідав: «Уявіть, ще й без телевізора!»

Перед цим походом турист-початківець  багато тренувався – клав у рюкзак дві гантелі по 8 кг і гуляв із ними містом по 50 км за день.  Але, за словами мандрівника, у перші ж дні подорожі стало зрозуміло, що тренувань було недостатньо. Адже часом доводилось йти бездоріжжям. А коли траплялось виходити на трасу, то періодично був вимушений і до кювета стрибати, бо водії не очікували, що хтось буде гуляти дорогою так далеко від міста.

Окрім стандартного джентльменського набору – ліхтарика, ножа, сірників, солі та автентичного українського енергоносія – сала, багаж мандрівника має включати в себе певний досвід, набутий попередниками.

Попри те, що пан Микола вперше подався у подорож із рюкзаком за плечима, він уже володів певною інформацією. Завдяки різноманітним інструктажам та книжкам. Однак, за словами подорожуючого, і цього виявилось замало.

— У таких мандрівок є своя специфіка, – пояснює пан Микола. – Про деякі речі в книгах не пишуть, тож довелося збагнути все на власному досвіді. Загально відомо, що ставати на ночівлю треба поруч із дорогою - дикі звірі, яких у нас чимало (одні лише дикі кабани чого варті), можуть становити реальну загрозу для людини. А шум траси завжди їх відлякує.

Та багато про що в книгах ще не пишуть. Наприклад, про те, що мандрівник має враховувати не лише своєрідність флори та фауни, а й менталітет місцевого  населення. Так, я дізнався, що зупинятись на привал треба перед селом, а не за ним. Тому що в селах і містечках усі знають одне одного, і якщо селом проходить хтось чужий – про це знають усі.

Тож, якщо ви пройдете селом, станете неподалік на ночівлю, до вас обов’язково завітають місцеві аборигени, яких можуть зацікавити камера, телефон та інші  ваші речі, що становлять бодай якусь матеріальну цінність.

Якось у Кременчузі на мій намет натрапили хлопці напідпитку. Вирішили дати інтерв’ю. Матюків було багато.

Але тут у нагоді Миколі Сидоренку стали навички психолога. На його думку, якщо ставитись до непроханих гостей привітно і не вестися на їхні «наїзди», то і вони до тебе добре ставитимуться, і ти спокійно підеш далі.

Сам мандрівник стверджує, що на своєму путі стрів чимало мешканців українських лісів та степів – у жодному зоопарку такого не побачиш. Траплялись і вовки, і дикі кози. Але найбільш за все перелякав його… звичайнісінький заєць.

—  Коли я складав намет, побачив, що він несеться просто на мене! Я присів, а він перескочив через мене і побіг у хащі, — зізнається пан Микола.

Втім екстремал стверджує, що найстрашніших та найкровожерливіших звірів він побачив у Поліссі. Це – комарі. А на додаток – повне бездоріжжя і кропива, яка росте всюди.

 

Стосовно людей – з ними, за словами звукорежисера, все набагато цікавіше. Знайомі неодноразово попереджали мандрівника, що камеру в нього обов’язково хтось забере. Але він був упевнений, що відеокамера – це серйозна зброя. Ні, мова йде зовсім не про камеру зі штативом як про техніку самозахисту.  Переконатись  у «збройній» силі камери любитель екстриму зміг в одному сільському магазинчику, коли спинився там, аби зарядити апаратуру. Раптом  до крамнички зайшли кілька кремезних хлопців:

- О, а ти ж не місцевий, ми тебе не знаємо, – «привіталися» молодики.

- Так, а ви що – місцеві? – простодушно спитав турист.

- Так, місцеві! – обурилися хлопці.

- Ну, то я зараз встановлю камеру, і ви, шановні, дасте інтерв’ю! – зрадів Микола. Після цих слів, хлопців не стало. І більше їх мандрівник бачив.

Пан Микола стверджує, що мандри «дикуном» схожі на відключення від «Матриці». Відключився – і бачиш світ таким, який він є насправді.

Коли мандрівник проходив крізь рідний Київ, де знає кожний куточок, то побачив абсолютно інше, незнайоме йому досі місто.

Прямуючи своїм маршрутом Україною, він побачив прерії Техасу, ліси Швейцарії, узбережжя Норвегії. Усе це – є в наших землях.

Інколи мандрівник питав місцевих селян: «Якби вони виграли в лотерею мільйон доларів, чи поїхали б жити до столиці?» На що селяни завжди відповідали, мовляв, ми вже неодноразово гадали, куди витратити цей мільйон. Перш за все, провели б у село світло та газ та збудували б медичний центр. Люди, знаєте, як коріння. А коріння вирвати неможливо.

— Те, що молодь масово тікає з сіл – не завжди правда, – стверджує турист-екстримал. - Я, наприклад, бачив дівчину, яка вивчилась у місті на економіста і повернулася до рідного села, ставши там директоркою магазину. 

***

Попри те, що після подолання маршруту люди прозвали пана Миколу українським Беаром Гріллзом, сам мандрівник скромно зізнається, що це – лише його перша подорож. І вже як композитор додає: так само, як і мелодії, що приходять до нього спонтанно, неочікувано прийшла ця ідея – пройтися Україною.

А зараз наш герой планує пройтися рідною країною ще й зліва направо – від Карпатських хребтів до териконів Донеччини.

Николай Сидоренко
радіопрограма «Православіє в Україні»

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
2761

1

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Tak trymaty

Evgenii Protsenko|
Pane Mykola! Super podoroz! Pidtverdyuy! Ukraina - bagatogranna i dlya bagatyoh nevidoma! Ludy v Ukraini nadzvychayni! Dyakuy za takiy teplyr reportaz.

Додати коментар