Логотип "Православіє в Україні"
Отримування розсилки на e-mail

Вы здесь

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ: 10 фактів про ікону святителя Тарасія — небесного покровителя Тараса Шевченка

Версия для печатиВерсия для печати

За словами ігумені Серафими (Шевчик), голови Синодального відділу «Місія Церква і культура», у ці дні, коли ми вшановуємо пам’ять великого поета Тараса Шевченка, в першу чергу, прагнемо збагнути духовний вимір його життя і творчості.

Цю таємницю ми можемо осягнути через унікальний образ святителя Тарасія Царгородського і преподобного Михаїла Синайського, що був написаний у спомин про Тараса Шевченка і Михайла Лазаревського їхнім другом художником Григорієм Честахівським у 1867 році.

«Ця ікона говорить про те, що друзі великого поета молилися за спомин душі спочилого раба Божого Тарасія, і ми зараз маємо це робити, тому що він був християнином, носив ім’я святого, шанував його, — зазначає ігуменя Серафима. — Його друзі – Михайло Лазаревський і Григорій Честахівський – закликають нас саме через цю ікону молитися за душу Тараса Шевченка. До цього нас закликає і Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир, адже саме з його благословення цей образ було перевезено з Конотопського Свято-Вознесенського собору, де він тривалий час зберігався, до Києво-Печерської Лаври.

Наша молитва сьогодні – за спомин душі Тарасія, за те, щоб його ідеали втілювалися в життя, змінювали його на краще, в дусі Євангелія».

Отже, про цікаві факти з історії цієї ікони у подробицях.

ФАКТ №1

Ікону святителя Тарасія у 1867 р. написав художник Григорій Честахівський. На ній зокрема зображено самого святителя Тарасія, патріарха Царгородського, та преподобного Михаїла Синайського.
Святитель Тарасій
(помер у 806 р.) відомий тим, що головував на VII Вселенському соборі в Нікеї (787 р.), на якому було затверджено догмат про іконовшанування. Святий патріарх Тарасій боровся з єрессю іконоборст та увійшов в історію як один з найвидатніших отців Церкви.

Святитель Тарасій – небесний покровитель Тараса Григоровича Шевченка. Поет народився 9 березня, напередодні дня пам'яті святителя, і у хрещенні дістав його ім'я.

ФАКТ №2

Ікона, виконана Г. Честахівським, має присвяту Кобзареві.

На лицьовому боці ікони, знизу дошки, написано: «Вічная память и добра слава вірним товаришам: Тарасу Григоровичу Шевченко и Михайлу Матвіевичу Лазаревскому. Григорій Честаховскій року Божого 1867 місяця серпня».

ФАКТ №3

Образ був написаний другом Михайла Лазаревського і Тараса Шевченка – Григорієм Честахівським, який виходить із Конотопської Свято-Вознесенської церкви.

Михайло Лазаревський (1818 – 867) – представник відомої династії Лазаревських зі старовинного козачого роду на Чернігівщині.

Його батько Матвій Лазаревський (1778-1857) створив цікаву працю «Пам'яті мої», в якій виклав свої спогади про Чернігівщину першої чверті XIX ст. Його сини були друзями Т.Г. Шевченка. Поет казав про них: «Чудові брати Лазаревські, шість братів, як один».
Одним із найближчих, найщиріших і найвірніших друзів поета був Михайло Лазаревський. Вони познайомились у 1847 р. в Орській фортеці.

Михайло Лазаревський перебував тоді в Оренбурзі (1846— 1848) на державній службі. Дослідник творчості Тараса Шевченка П. Зайцев писав: «Це була людина надзвичайних моральних якостей, справжній "євангельський юнак": усе своє життя він прожив для ближніх. Познайомившись із Шевченком, він став найвірнішим його другом».

Відвідини Михайла, листування з ним були для Шевченка, який перебував на засланні, справжнім святом. Через Михайла поет одержував книжки, приладдя для творчості. Надсилаючи книжки, М. Лазаревський писав Тарасові, що його прохання надто мізерні: «Заради Христа, пиши про все, чого бажаєш». 

Тут же, в Оренбурзі, у 1840-х роках у «Прикордонній Комісії» служив Федір Лазаревський (1820-1890), який теж товаришував із Шевченком. Його брат Василь, на прохання Федора, надсилав поетові, що перебував на засланні, необхідні речі й гроші.

Спогади Федора про оренбурзькі роки життя Шевченка є цінним історичним документом.

Як міг, Федір Матвійович допомагав оренбурзькому невольнику. Кобзар присвятив Федору один зі своїх відомих віршів, написаний у Кос-Аралі 24 грудня 1848 р. на Святвечір – навечір'я Різдва Христового:

Наступає свято...
Тяжко його, друже-брате,
Самому стрічати
У пустині. Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні; завтра рано
До церкви молитись
Підуть люде... Завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині, і повіє
Ураган холодний.
І занесе піском, снігом
Курінь мою хату.
Отак мені доведеться
Свято зустрічати!

ФАКТ №4

Після смерті імператора Миколи І саме Михайло Лазаревський клопотався про звільнення Т. Г. Шевченка. 7 квітня 1857 р., на Великдень, він надіслав йому в Новопетровський форт великодні крашанки як символ швидкого звільнення, фарби, гроші і лист з довгоочікуваною звісткою про амністію.
Коли у березні 1858 р. Шевченко прибув до Санкт-Петербурга, М. Лазаревський був першим, хто зустрівся з ним у столиці. Кілька місяців, до одержання в червні квартири в Академії мистецтв, Шевченко жив у Михайла, потім часто гостював у них.

12 червня 1858 р. поет подарував Михайлові рукопис свого щоденника.

Михайло Матвійович доклав багато зусиль для того, щоб Т. Г. Шевченко здобув звання академіка гравюри, зокрема влаштував для цього меценатську допомогу.

Т.Г. Шевченко. Портрет Михайла Лазаревського, 1858 рік

ФАКТ №5

У 1858 р. у Санкт-Петербурзі відбулася зустріч Тараса Шевченка з молодим українським живописцем Григорієм Честахівським.

Честахівський закінчив Академію мистецтв у 1854 р. зі званням позакласного художника з історичного й портретного живопису, пізніше служив у Капітулі орденів.

Шевченко дуже полюбив молодого майстра, який, у свою чергу, став одним з найвірніших його послідовників.

ФАКТ №6

Під час останньої поїздки Т.Г. Шевченка в Україну влітку 1859 р. він відвідав маєток Лазаревських у с. Гирявці, за 10 верст від Конотопа.

Шевченко приїхав пізно ввечері 21 серпня. Його сердечно прийняла, як зазначено у спогадах, «божественна бабуся» Афанасія Олексіївна, мати братів Лазаревських.

Тут він зустрів молодшого з Лазаревських – Івана, який приїхав погостювати до батьків, а також Федора. Тепер їхнє спілкування продовжилось на Конотопщині.

У родині Лазаревських зберігали, як реліквію, диван, на якому відпочивав під час відвідин їхнього дому великий поет. Нині диван знаходиться у Конотопському краєзнавчому музеї.

Тарас Григорович подарував Лазаревським парний акварельний портрет братів Федора й Михайла (зберігається у Пушкінському музеї в Санкт-Петербурзі), офорт «Свята родина», намалював портрет Афанасії Олексіївни, вручив їй один зі своїх улюблених віршів «Садок вишневий коло хати». У свій щоденник Шевченко записав дві народні пісні, які почув на Конотопщині.
Ці дні перебування поета на Конотопщині були і щасливими, і гіркими, бо він назавжди прощався з рідною Україною: влада вислала його за вільнодумство «на місце служби в Петербург».

ФАКТ №7

Під час хвороби Тараса Григоровича Шевченка саме М. Лазаревський і Г. Честахівський оточили його турботою.

25 лютого 1861 р., в день народження та іменин поета, Михайло першим відвідав і поздоровив його. Коли надвечір гості розійшлися, з Шевченком залишився вірний Лазаревський. Востаннє він прийшов до Кобзаря, а повертаючись додому, замість себе залишив чергувати біля хворого свого слугу, який і став свідком смерті поета.

Т. Г. Шевченко помер 26 лютого (10 березня) о шостій годині ранку.

 

Тарас Шевченко і Григорій Честахівський. Фотограф Микола Досс, 1860 р.

ФАКТ №8

Майстерню Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв було опечатано. До опису майна залучили Г. Честахівського як експерта художніх творів, що належали покійному. Частина спадку покійного зберігалася у квартирі М. Лазаревського.

З допомогою Михайла Матвійовича друзі Т. Г. Шевченка викупили у родичів поета майже все майно, започаткувавши безцінну музейну колекцію.

Для цього М. Лазаревський влаштував у своїй квартирі 28 квітня, 7 та 14 травня 1861р. аукціони, причому найактивнішими покупцями були сам Лазаревський і Г. Честахівський.

Честахівський, друг Шевченка, автор ікони свят. Тарасія та преп. Михаїла, першим висловився за створення "національного сховища" – музею Т. Г. Шевченка.

 

 

ФАКТ №9

7 травня 1861 р. у Києві зібрався тисячний натовп, щоб попрощатися з національним героєм. На зібранні друзів і шанувальників поета гостро постало питання про місце його поховання, оскільки всі знали його передсмертну волю.

Саме Григорій Честахівський наполіг на похованні Тараса Шевченка у Каневі, на Чернечій горі.

У своїх спогадах він писав: «Труну Кобзаря поставили на ноші й несли на руках над Дніпром широким і над крутими пагорбами. Попереду верхи їхали два жандарми... Процесія розтягнулася на версту».
У Каневі Честахівському довелося відстоювати волю Шевченка. Свояк поета Варфоломій Шевченко хотів поховати його на кладовищі поблизу Свято-Успенської церкви. Честахівський розповідав народові, що зібрався звідусіль, про Кобзаря, читав його вірші.

На його прохання селяни і студенти за кілька днів насипали над могилою поета високий пагорб. Це викликало роздратування поліції. Григорія Миколайовича було покарано домашнім арештом на кілька днів.

***

Спілкування художника Г. Честахівського з М. Лазаревським тривало як в особистій дружбі, так і в спільній участі в акціях, пов'язаних з увічненням пам'яті Т. Г. Шевченка, у популяризації його спадщини та ідей.

Рання смерть Михайла Лазаревського була сильним ударом для Григорія. У пам'ять про друзів та щоб розрадити материнському горю Михайла Афанасії Олексіївни, він написав ікону «Святий Тарасій і святий Михаїл».

ФАКТ №10

Ікона зберігалась у храмі с. Гирявки. Борис Олександрович Лазаревський писав: «У церкві мого рідного села Гирявки зберігається ікона св. Тарасія і прп. Михаїла. У величезній літературі про Шевченка я досі не зустрічав ні згадки про цю ікону, ні її знімків» (журнал "Нива", 1914 р., № 8, с. 154).

У 1990-х роках ікона святих Тарасія і Михаїла зберігалася у Свято-Вознесенській церкві м. Конотопа. Священнослужителі та парафіяни храму свято берегли її як дорогу їхньому краю реліквію. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, єпископ Конотопський і Глухівський Інокентій передав ікону в Київську Митрополію УПЦ для реставрації.

Ікону відреставрували фахівці Одеського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України.

Нині ікона святителя Тарасія та преподобного Михаїла зберігається в домовому храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця, що при Предстоятельській резиденції у Києво-Печерській Лаврі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Релігійне святобачення Тараса Шевченка. Доповідь Блаженнішого Митрополита Володимира, 2011 рік

Олександр ЯРОВИЙ, кандидат філологічних наук. Віра Кобзаря

Кобзар про Церкву — в ілюстраціях

Євгенія Сохацька. Iван Огієнко про релігійність Тараса Шевченка

Євген Сверстюк, доктор філософії. Тарасові залізні стовпи. Творчість Шевченка і християнська віра

Роман Якель. Историческая подсказка Шевченко

 Фото ікони: священик Максим Брусника

Синодальний відділ “Місія Церква і культура”
ігуменя Серафима (Шевчик)
200-річчя від дня народження Тараса Шевченка
Тарас Шевченко
ікона

Ми оголошуємо благодійну передплату. Допомогти можна, перераховуючи щомісяця необтяжливу для вас суму на:

  • Карту «Приватбанку»
  • Webmoney — R504238699969, U862362436965, Z274044801400
5861

0

Коментарі

Всі нові коментарі будуть відображені після проходження обов’язкової процедури модерації

Додати коментар